9. Нормативний договір як джерело права

Нормативний договір. На відміну від інших договорів, норматив­ному договору притаманний ряд ознак. Суб'єктами цього договору завжди є учасники публічно-правових відносин, здебільшого ті, що мають владні повноваження (держава, державні органи, посадові особи). Суб'єкт нормативного договору є колективним. Норми, що містяться в договорах такого роду, є загальнообов'язковими для виконання. Правила поведінки, що складають зміст договору, розраховані на невизначене коло суб'єктів. Форма укладання завжди письмова.

Нормативний договір, тобто договір, що містить норми права, застосовується як джерело права головним чином у трьох сферах: у трудовому праві — колективний, у конституційному праві — федеративний та конституційний, у міжнародному публічному праві — міжнародний.

10. Поняття правотворчості. Стадії та суб’єкти правотворчого процесу

Правотворчість - це форма владної діяльності держави, а в окремих випадках - безпосередньо народу, спрямована на формулювання чи санкціонування нормативно-правових актів, за допомогою яких у діючу систему права запроваджуються нові, змінюються чи скасовуються існуючі норми права.

Правотворчість як державна форма правоутворення характеризується такими ознаками:

- є переважно діяльністю державних органів, їх прерогативою;

- мас організаційну спрямованість;

- полягає в утворенні нормативно-правових актів, що містять норми права чи скасовують, змінюють їх;

- чітко регламентується нормами права. Правотворчість здійснюється на основі принципів:

Загальні принципи:

- законності - в основу цього принципу покладено правило, згідно якого вся правотворча робота по підготовці, прийняттю, впровадженню в життя і скасуванню нормативно-правових актів повинна здійснюватись в рамках закону;

- гуманізму - це означає, що нормативно-правові акти повинні формулювати, захищати загальнолюдські цінності, природні права людини, створювати умови і механізми їх втілення в життя;

- демократизму - сутністю правотворчості є вираження волі народу, безпосередня його участь в розробці і прийнятті нормативно-правових актів;

- науковості - ефективному використанні досягнень юридичної та інших наук при розробці норм права;

- професіоналізм - даний принцип безпосередньо пов'язаний з якістю правотворчості. До даного роду діяльності повинні залучатися лише компетентні фахівці - юристи, соціологи, політологи тощо.

Спеціальні принципи:

1) оперативність - полягає у швидкій підготовці та прийнятті нормативно-правових актів ;

2) використання правового досвіду - необхідність спиратися на досвід інших держав;

3) зв'язок з практикою - норма повинна враховувати об'єктивний розвиток правовідносин.

Складність категорії правотворчості обумовлює різноманіття критеріїв її класифікації:

1. За способами правотворчості розрізняють:

- затвердження нормативно-правових актів і договорів референдумом;

- прийняття або видання нормативно-правових актів компетентними державними органами. У сучасних державах цей вид правотворчості є основним;

- створення юридичних прецедентів судовими та адміністративними органами держави. В Україні розповсюджено мало, а є одним з основних у країнах англо-американської правової сім'ї;

- укладення нормативно-правових договорів компетентними державними органами (або, з дозволу держави - іншими суб'єктами, зокрема, трудовими колективами);

- офіційне визнання державою правового звичаю або релігійної норми як форми права.

2. Залежно від форм створюваного права розрізняють:

- законотворчість;

- підзаконну правотворчість;

- прецедентну правотворчість;

- договірну правотворчість.

3. Залежно від суб'єкта правотворчості розрізняють:

- безпосередню правотворчість народу (суспільства). Цей вид правотворчості здійснюється в процесі референдуму;

- делегована правотворчість - це нормотворча діяльність уповноважених органів держави, яка здійснюється за дорученням вищого представницького органу державної влади:

o правотворчість найвищого представницького органу (парламенту) держави або суб'єкта федерації. У більшості країн світу парламент має "монополію" на законотворчу діяльність;

o правотворчість органів і посадовців виконавчої гілки влади (уряду, міністерств, інших центральних органів виконавчої влади, місцевої адміністрації тощо).

o правотворчість глави держави;

o судову правотворчість (характерно для країн англо-американської правової сім'ї);

o правотворчість громадських організацій (наприклад, профспілок);

o локальна правотворчість (на підприємстві, в установі, організації).

4. Залежно від юридичної сили актів:

- законотворчість - правотворчість вищого представницького органу, наприклад, парламентом видаються нормативно-правові акти найвищої юридичної сили - закони;

- підзаконна правотворчість - її змістом є видання норм права Президентом, урядом, міністерствами, іншими центральними органами виконавчої влади, главами адміністрацій, керівниками підприємств.

Розглядаючи процес правотворчості з більш широких, загальносоціальних позицій, можна говорити про існування більшої кількості його стадій, а саме:

- аналіз певних суспільних відносин і встановлення потреби в їх правовій регламентації;

- визначення суб'єкта правотворчості, юридичної сили і виду нормативно-правового акта;

- прийняття рішення про підготовку проекту нормативно-правового акта у разі необхідності;

- розробка концепції та основних ідей норм права, що будуть утворювати зміст нормативно-правового акта;

- підготовка змісту проекту нормативно-правового акта (розробником, робочою групою, правотворчим органом);

- попередній розгляд проекту нормативно-правового акта;

- громадське обговорення проекту нормативно-правового акта (провадиться в разі потреби);

- офіційний розгляд проекту нормативно-правового акта відповідним суб'єктом правотворчості з додержанням встановлених процедур;

- прийняття нормативно-правового акта;

- опублікування й оприлюднення нормативно-правового акта;

- набуття нормативно-правовим актом чинності.