32. Поняття. Зміст, етапи та способи тлумачення првових норм

Тлумачення норм права (інтерпретація норм права) - інтелектуально-вольова пізнавальна діяльність, що полягає у встановленні точного змісту (смислу) норм права і здійснюється за допомогою певних способів (прийомів) з метою правильного їх застосування та безпосередньої реалізації*65.

Етапи правотлумачної діяльності:

а)з'ясування - розкриття змісту правових норм (8 окремих елементів) "для себе" з метою їх правильної реалізації і застосування (воно не виходить за межі свідомості самого інтерпретатора і не має зовнішніх форм вираження: у "волі" інтерпретатора відбувається об'єднання "волі законодавця" і "волі закону");

б)роз'яснення - розкриття змісту правових норм (їх окремих елементів) "для інших" з метою усунення неясності в його розумінні і забезпечення правильного застосування щодо тих обставин, на які вони розраховані. Іноді для правильного вирішення конкретної справи буває достатньо усвідомити зміст закону.

Структурні елементи системи тлумачення норм права:

1) об'єкт тлумачення норма права, що виражена в приписах законів і підзаконних актів, нормативних договорів та інших форм права, а також у правоположеннях проектів нормативно-правових актів, які підготовлені до прийняття;

2) суб'єкт тлумачення - органи держави, посадові особи, громадські організації, окремі громадяни;

3) предмет тлумачення - зміст (смисл) тексту юридичного акта в цілому або його частини (статті, пункту, абзацу);

4) мета тлумачення - правильне й однакове розуміння норм права та правильне й однакове застосування і реалізація норм права.

Тлумачити норми права можуть усі, але лише тлумачна діяльність уповноважених суб'єктів права є правовою формою здійснення функцій держави разом з нормотворчою, правозастосовною, правоохоронною, контрольно-наглядовою тощо. У деяких уповноважених органів (наприклад, у Конституційного Суду України) тлумачення норм права є провідною функцією.

Тлумачення необхідне в процесах:

1) нормотворчості - при виробленні нових правових приписів відбувається значеннєве зіставлення з приписами чинних актів;

2) систематизації нормативно-правових актів - створенні зводів законів, зібрань і довідників із законодавства, обліку нормативних актів;

3) безпосередньої реалізації права - при укладанні угод і договорів господарюючими структурами, діяльності громадських організацій і громадян;

4) застосування правових норм судами, органами прокуратури, арбітражу, іншими державними органами;

5) імплементації норм міжнародного права в систему національного законодавства (імплементаційне тлумачення).

Об'єктивна необхідність тлумачення права зумовлена такими обставинами:

1) абстрактна (загальна) форма викладення норми права, її невідповідність конкретним, фактичним обставинам життя. Викладена в нормативних актах узагальнююча модель правової поведінки потребує її конкретизації у певному випадку, тобто суб'єкт права після осмислення норми права мусить знайти те конкретне, що закладалося в неї суб'єктом нормотворчості, інакше він не зможе змоделювати свою майбутню поведінку;

2) системність викладення норм права, що потребує розкриття обсягу змісту норми права у зв'язку з нормами, закріпленими в приписах цього ж нормативного акта чи інших актів. Особливо така потреба виникає за відсильного чи бланкетного способів викладення норм права, коли їх зміст не збігається з текстом припису нормативного акта;

3) складність та невизначеність термінів, що виражають спеціальні юридичні поняття. Термін: а) може бути вужчим або ширшим за юридичне поняття; виражатися різними словами ("зобов'язаний", "випливає", "слід" та ін.); б) може містити правові застереження66, що змінюють обсяг норм права ("як правило", "за винятком", "як мінімум", "окрім випадків", "при необхідності", "маючи на увазі", "незалежно від того"); в) може містити оцінювальні поняття і визначення ("тяжкі наслідки", "малозначущі діяння", "великі розміри"). У такому разі потрібний пошук змісту правового поняття, яке не знайшло адекватного терміна в нормативно-правовому акті. Завдяки тлумаченню осягається ступінь відповідності вжитого терміна змісту правового поняття;

4) прогалини і колізії в нормативно-правових актах. Це спостерігається у випадках неповного охоплення юридичними нормами фактичних умов життя або наявності суперечностей між нормами різних нормативних актів. Офіційне тлумачення дає можливість заповнити прогалини та подолати колізії;

5) зміни в розвитку суспільних відносин, коли затребуваною стає вимога з'ясувати волю законодавця не на момент видання норми права, а відповідно до сучасних умов.

Тлумачення права не містить (і не повинно містити) норм права. Воно є актом пізнання, встановлення того, що вже має юридичну силу. Проте тлумачення (правороз'яснювальний судовий прецедент) може стати актом творення нової норми права.

Зазвичай тлумачення норм права не має самостійного значення у відриві від норми чи акта і цілком розділяє її/його долю; зі скасуванням (зміною) норми або акта скасовується (змінюється) її/його тлумачення.

Важливим конструктивним правилом тлумача (інтерпретатора) є таке: чим недосконаліший закон, тим досконалішим, точнішим, тоншим має бути його роз'яснення.

Спосіб тлумачення  — це сукупність прийомів аналізу змісту нормативно-правових актів.

Граматичний (мовний, текстовий)—це уяснення їх змісту, що базується на даних граматики, лексики, філологічних наук. Зміст норм досліджується з погляду їх текстової форми. Граматичне тлумачення є початковим та відправним серед усіх способів тлумачення, оскільки юридичні норми існують тільки в мовній формі. Прийоми дослідження спрямовані на з'ясування значення окремих слів, термінів, змісту норми залежно від розміщення у тексті сполучників, розділових знаків, прийменників. Причому, при тлумаченні жодне слово або граматичний знак, що міститься в тексті закону, не можуть залишатися поза тлумаченням.

Особливого значення у вітчизняній законотворчій практиці останніми роками набуває спеціально-юридичне тлумачення, яке застосовується для уяснення змісту нормативно- правових приписів, в яких використовуються спеціальні терміни та словосполучення юридичних понять.

Логічне тлумачення — спосіб уяснення, яке базується на використанні законів і правил формальної логіки.

Систематичний — використання системного підходу під час аналізу норм права, окремих статей та в цілому законів. Увага дослідника зосереджується на пошуку головного змісту норми права, що тлумачиться, шляхом визначення місця цієї норми серед норм даного нормативного акта та її порівняння з чинними нормами інших інститутів і галузей права.

Історичний (ретроспектива) допомагає встановити зміст норми права, враховуючи умови їх виникнення, факти пов'язані з історією виникнення норми, що тлумачить. Особливість даного способу полягає в тому, що інтерпретатор використовує джерела, які перебувають за межами системи права (конкретно-історичні умови, соціально-економічна і політична атмосфера, обставини, причини, чинники, що викликали прийняття відповідних норм права, встановлення за документами з архівів, стенограм обговорення проектів відповідних нормативно-правових актів органів, що займалися підготовкою законопроектів, матеріалів, що надруковані в пресі та інших засобах інформації тоді, коли проекти обговорювалися, до них робилися зауваження та пропозиції, схвалювалися чи відхилялися).

Конкретно-соціологічне тлумачення — установлення змісту нормативно-правових приписів з урахуванням не тільки історичних обставин прийняття закону, а й тих реальних умов життя суспільства, в яких норма права функціонує.

Телеологічний (цільовий) — аналізі змісту правового припису шляхом виявлення і розкриття цілей прийняття правової норми у співвідношенні з нею граматичної і логічної суті формулювань законодавця, що містяться в текстах нормативно-правових приписів.

Офіційне — якщо здійснюється спеціально уповноваженим компетентним в цій галузі органом, державним службовцем чи посадовою особою на підставі службового обов'язку, а результати роз'яснення набувають спеціальної юридичної форми (постанови, інструкції) та офіційного значення (мають обов'язковий чи рекомендаційний характер).

Залежно від того, на яке коло осіб розраховане офіційне тлумачення.

Загальне тлумачення — це роз'яснення сенсу та змісту норми права, призначене для його поширення на невизначене коло осіб і випадків при вирішенні будь-яких юридичних справ, що регулюються нормами, що були предметом інтерпретації. Таке роз'яснення має абстрактний характер, тобто його пов'язують не з конкретною ситуацією, суб'єктом чи обставинами, а з ситуаціями типовими, такими, що постійно виникають у житті і врегульовані нормами — воно має неперсоніфікований характер; має враховуватися при розгляді всіх справ певної категорії, які вирішуються на основі норми, що тлумачиться;- результат такого тлумачення виражено у вигляді обов'язкових чи рекомендаційних для інших суб'єктів інтерпретаційних положень.

Казуальне (індивідуального) тлумачення стосується тільки застосування норми щодо конкретного випадку. Воно має значення лише для вирішення «казусу», конкретної юридичної і справи суб'єктами правозастосовної чи іншої юридичної діяльності і є актуальним тільки у зв'язку з розв'язанням саме цієї юридичної справи.

Залежно від суб'єктів, шо тлумачать нормативно-правовий припис:

Автентичне тлумачення — це роз'яснення, яке здійснюється тим органом, що видав норму, котра підлягає тлумаченню (тобто це авторське офіційне тлумачення)

Легальне тлумачення — це роз'яснення, що походить від спеціально уповноваженого органу щодо нормативних актів, які видані іншими нормотворчими органами, називають ще делегованим, тобто воно не походить від органу, що видав Нормативно Правовий Акт .Право тлумачити нормативні приписи є у всіх, але повноваження органів і посадових осіб, що мають право офіційно роз'яснювати їх сенс, спеціально закріплений у відповідних нормативно-правових актах.

Неофіційне тлумачення-таке роз'яснення їх змісту що здійснюється будь-яким суб'єктом, при якому результат тлумачення не має обов'язкової юридичної сили.

Побутове (повсякденне) тлумачення — це уяснення і роз'яснення змісту норм права в повсякденному житті, побуті всіма особами, які не мають спеціальної юридичної освіти або певного досвіду юридичної діяльності.

Професійне (компетентне) тлумачення — це тлумачення, яке здійснюють фахівці з вищою юридичною освітою в галузі держави і права — практичні працівники (судді, адвокати, прокурори) для професійного використаня його результатів у повсякденній діяльності в процесі застосування ними правових норм.

Доктринальне (наукове) тлумачення — здійснюється науковцями — фахівцями-правознавцями, науковими та дослідними установами в науково-практичних коментарях до законодавства, працях учених-юристів ("наукових статтях, монографіях, підручниках, посібниках, брошурах, лекціях) .

Тлумачення норм права за обсягом їх правового змісту

Тлумачення норм права за обсягом — логічне продовження і завершення процесу з'ясування значення і змісту норм права.

Закономірний результат застосування всіх знайомих способів тлумачення (граматичного, логічного…). Тільки дякуючи їх застосуванню, можна відповісти на запитання, чи повністю збігається в даній нормі буква закону з його духом, чи потрібно розуміти словесний вираз норми, або нормативно-правового акта в цілому в буквальному розумінні, або ж необхідно звузити чи розширити їх зміст.

Три види тлумачення:

Адекватне тлумачення (буквальне) — це такий вид тлумачення, коли дійсний зміст правової норми повністю збігається з її буквальним офіційним зовнішнім виразом, тобто норму розуміють як таку, що повністю збігається із відповідним нормативно-правовим приписом (текстовою формою правової норми).

Поширювальне (розповсюджувальне, розширювальне) тлумачення — це такий вид тлумачення, відповідно до якого дійсний зміст певної норми права після застосування різних способів тлумачення виявився ширшим, ніж її буквальний текст, зовнішньо мовний вираз.

Обмежувальне тлумачення — це такий вид тлумачення, який містить висновок щодо змісту правової норми, коли цей зміст є вужчим за текст статті нормативно-правового акта.