5. Специфічні принципи сучасного стратегічного управління: соціальної відповідальності за виконанням місії перед суспільством, інноваційності, екогармонійності, економічності, емерджентності.

Принципи управління — правила, норми управлінської діяльності, відповідно до яких створюється, функціонує і розвивається система менеджменту організації.

• Соціальної відповідальності за виконання місії перед суспільством;

• Принцип інноваційності, що передбачає постійне удосконалення технологічних, управлінських процесів тощо для забезпечення відповідності підприємства вимогам зовнішнього середовища;

• Якщо виходити з таких позицій, то основним принципом діяльності стійкого підприємства є принцип екогармонійності, суть якого полягає у здійсненні економічних дій з використання обмежених ресурсів при гармонійній реконструкції внутрішніх структур цілісних систем у період їх адаптації до зміни динамічно нестабільного стану навколишнього оточення;

• Принцип економічності – передбачає ефективну та економічну організацію системи управління персоналом, за якої витрати на ситему управління персоналом перекриватимуться ефектом у виробництві, отриманим від їх впровадження.

• Принцип емерджентності полягає в тому, що властивості цілісної системи дедалі більше відрізняються від властивостей складових у мірі збільшення розриву між розмірами цілого і складових. Цей принцип вказує на необхідність всебічного узгодження не тільки структури елементів системи, але і їх цілей і порядку взаємодії. Неузгодженість може призвести до створення малоефективних конгломератів замість упорядкованих організаційних систем у сфері торгівлі. Виходячи з цього принципу важливо враховувати також, що об'єднані в системі елементи можуть загубити притаманні їм властивості поза межами системи.

6.Еволюція пріоритетів у розвитку менеджменту: стратегічне планування, стратегічне управління, стратегічний менеджмент

Виникнення та становлення стратегічного управління обумовлено загальними об’єктивними вимогами й умовами і є результатом еволюційного розвитку підходів до управління підприємством.

Елементи стратегічного управління були описані ще в перших наукових працях з управління підприємством Г.Емерсоном, Ф. Тейлором, А. Файолем, а запровадження стратегічного підходу до управління підприємствами почалося в першій половині XX ст. У цей період домінувало довгострокове планування і стратегічний підхід до управління підприємством використовувався не системно.

І. Ансофф зазначає, що суттєві зміни у зовнішньому середовищі спонукали підприємства звичайно із запізненням звертати увагу на необхідність зміни стратегії. Тому було піддано сумніву доцільність використання методів довгострокового планування і в 1965 р. запропоновано модель стратегічного планування, яке передбачало постійну переоцінку і переробку початково розроблених концепцій розвитку підприємства з урахуванням зовнішніх «сигналів». У 70-х роках І. Ансоффом запропонований термін «стратегічне управління».

Піттсбурзька конференція, проведена в США у 1971 p., стала визначальною подією в становленні стратегічного управління. На той час стратегічне управління було визначене як процес, пов’язаний з підприємницькою діяльністю організації, її зростанням, відновленням, і, у першу чергу, з розробкою і використанням стратегії, яка повинна керувати роботою організації. Починаючи з

1972р., стратегічне управління запроваджували такі зарубіжні компанії, як General Electric, IBM, Coca-Cola, Texas Instruments Inc. У

1973p. у м. Нешвілл (США) було проведено Першу Міжнародну конференцію зі стратегічного управління.

У розвитку стратегічного управління деякі вчені, наприклад Т. Йеннер, відзначають процеси диференціації і часткової дезінтеграції теорії, парадигматичних конструкцій і філософських шкіл. Отже, теорія стратегічного управління ще перебуває в стані розвитку. Вагомий внесок у розвиток стратегічного управління зробили вчені: І. Ансофф, X. Віссєма, У. Кінг, Д. Кліланд, Г. Мінцберг, А.Дж. Стрікленд, О.С. Віханський, А.П. Градов, B.C. Сфремов, М.І. Круглов, В.Д. Маркова, А.П. Наливайко, B.C. Пономаренко, М.В. Туленков, З.С. Шершньова, та інші вчені.

В еволюційному розвитку стратегічного управління з початку 50- х pp. XX ст. до початку XXI ст. виділяють, як правило, декілька етапів. Перший етап охоплює кінець 50-х та 60-ті роки. Для цього етапу характерним було довгострокове планування, яке передбачало розробку системи стабільних цілей підприємства на довгостроковий період, використання методу екстраполяції та виключення варіативного рішення щодо довгострокового розвитку підприємства. Другий етап (кінець 60-х - 70-ті pp.) - це період формування моделі стратегічного планування, в системі якого передбачався підхід «від майбутнього до сьогодення», до визначення перспектив розвитку підприємства. Третій етап, який охоплює 80-ті pp., характеризується як етап переходу від стратегічного планування до стратегічного управління, а з кінця 90-х років спостерігається перехід до організації системи стратегічного управління на підприємствах.

Передумови зміни концепції стратегічного управління пов’язані з циклами економічного розвитку, процесами, що відбуваються в економіці, а саме: глобалізацією бізнесу, поширенням меж ринків діяльності, диверсифікацією діяльності, інтенсивністю конкуренції, а також розвитком науково-технічного прогресу.

Період	Зміст концепції	Передумови зміни концепції
Перша полови на XX ст.	Довгострокове планування. Поява терміна «стратегія» у науці управління і початок його практичного застосування в управлінні підприємством	-
70-ті роки	Появатерміна «стратегічне управління» і початок його практичного застосування	Кризові явища в міжнародній економіці, пошук нових факторів успіху, необхідність гнучкого реагування на зміни у зовнішньому середовищі
80-ті роки	Формування концепції стратегічного управління. Стратегічна орієнтація як складова філософії підприємництва	Проблема післякризового виживання та зростання в умовах посилення конкуренції
Кінець 90-х рр. - початок XXI ст.	Концепція стратегічного підприємництва	Процес глобалізації, поява транснаціональних корпорацій, посилення загрози поглинання конкурентами

У певний часовий період деякі з наведених факторів були домінантними і зумовлювали необхідність подальшого розвитку концепції стратегічного управління та формування його специфічних рис. На ранніх етапах еволюції стратегічного управління (50-70-ті рр.) цей вид управління розглядався як діяльність з розробки плану дій підприємства на перспективу. Характерно, що за умов посилення конкурентної боротьби у 80-ті рр. стратегічна орієнтація стає складовою філософії підприємництва, що означає управління підприємством на принципах стратегічного управління.

Наприкінці 90-х рр. XX ст. «спадкоємцем» стратегічного управління стає стратегічне підприємництво, що обумовлювалось необхідністю розв’язання проблем забезпечення довгострокових конкурентних переваг в умовах глобалізації та посилення загрози поглинання конкурентами.