34.Структура та основні позиції виробничої стратегії. Виробничі потужності. Вертикальна інтеграція.

Виробнича стратегія - це підсистема корпоративної стратегії, що являє собою довгострокову програму конкретних дій зі створення та реалізації продукту. Вона передбачає використання та розвиток усіх виробничих потужностей організації з метою досягнення стратегічних конкурентних переваг.

Визначення виробничої стратегії пов’язано зі швидкістю та масштабами змін, що їх потрібно здійснити на підприємстві. Найважливішими параметрами, які треба враховувати при визначенні виробничих стратегій, є:

1. обсяги продукції, які необхідно забезпечити (тобто виробничі потужності та виробничий потенціал);

2. розриви між наявними та потрібними характеристиками виробничих процесів для забезпечення випуску продукції згідно зі сформованим «портфелем»;

3. масштаби виробничого потенціалу, рівень його гнучкості (інерційні характеристики);

4. швидкість перетворень виробництва та адаптації необхідних інновацій (продуктів, матеріалів, технологій, форм і методів організації тощо) до реальних умов діяльності підприємства з метою забезпечення його існування в довгостроковій перспективі;

5. досягнення певних рівнів витрат на виробництво та створення певного обсягу доданої вартості.

Виробничі стратегії формуються з урахуванням таких основних чинників (вони нерідко відіграють роль обмежень):

1. обсяги капітальних вкладень, потрібних для здійснення перетворень у виробничому процесі;

2. час, необхідний для своєчасного переходу до випуску нової продукції;

3. оцінка відносної споживчої вартості існуючої та нової продукції;

4. цінові стратегії, сформовані для різних продуктово- товарних стратегій;

5. техніко-організаційний рівень виробництва та рівень конкурентоспроможності виробничого потенціалу (у розрізі окремих ресурсів, їхніх структурних характеристик і цільової оцінки);

6. інноваційна здатність управлінського персоналу;

7. рівень впливу складових середовища прямого впливу (конкуренти, партнери, постачальники та ін.) на витратно- часові параметри виробничих стратегій.

Визначаючи виробничі стратегії, треба чітко знати, який саме об’єкт буде предметом стратегічних перетворень.

Виробнича стратегія ґрунтується на досягненнях НДПКР й проявляється через відповідні проекти: механізації, автоматизації, роботизації виробничих процесів, що сприяє до економії живої праці; заміни дорожчих матеріалів, напівфабрикатів, комплектуючих дешевшими, зменшення обсягів їх використання; підвищення якості продукції за рахунок якісніших виробничо-технологічних процесів; спрощення виробничих і технологічних процесів, конструкцій виробів тощо.

У ринковій економіці виробнича стратегія підпорядкована маркетинговій, оскільки тип продукту та його властивості досліджуються маркетингом і визначаються обсяги майбутнього продажу. Якщо маркетингова стратегія робить акцент на масову продукцію, то виробництво має приділяти увагу насамперед собівартості виробництва; це можливо в умовах багатосерійного та масового виробництва із застосуванням відповідного спеціалізованого, напівавтоматичного обладнання та поточних методів організації виробництва. Крім того, маркетингові дослідження можуть зорієнтувати на виготовлення унікальних продуктів, тоді виробництво має бути дрібносерійним або одиничним з усіма відповідними характеристиками. Однак незалежно від типу виробництва питання продуктивності та ефективності не можуть вважатися другорядними. Не менш важливим компонентом виробничої стратегії є поточне та оперативне планування, що забезпечує відповіді на питання: коли, що та як виготовляти?

Діяльність будь-якого підприємства націлена на створення вартості, тобто на збільшення вартості ресурсів, що споживаються. Підприємство має виготовити таку продукцію, яка була б привабливішою для покупців за сукупністю окремих її складових, інакше споживач не оцінить зусилля виробника і купуватиме вихідні ресурси й створюватиме необхідний йому продукт на власний розсуд.

Виробничі стратегії формуються на базі продуктових стратегій та стосуються прийняття рішень щодо:

1. придбання або організації (побудови) нового виробництва;

2. модернізації, реконструкції, технічного переобладнання діючих виробництв;

3. удосконалення структури основного, допоміжного та обслуговуючого виробництва, співвідношення між ними; налагодження ефективного співвідношення між об’єктом і суб’єктом управління.

Послідовність розробки виробничої стратегії:

1. Визначення нових або підтвердження раніше встановлених довгострокових цілей підприємства;

2. Оцінка стану та прогноз змін зовнішнього середовища;

3. Оцінка потенціалу підприємства;

4. Уточнення цілей;

5. Оцінка можливостей досягнення встановлених цілей при функціонуванні у звичному режимі;

6. Оцінка сильних і слабких сторін підприємства, перспектив нарощування потенціалу, виявлення ключових факторів успіху;

7. Розробка виробничих стратегій, визначення критеріїв переваг;

8. Вибір виробничої стратегії;

9. Формування конкретних цільових установок і задач підрозділів;

10. Настройка окремих підсистем підприємства та її окремих елементів;

11. Функціонування у звичному або оновленому режимі.

Прикладом виробничих стратегій можуть бути:

Використання існуючого виробничого потенціалу: виробництво товарів на діючому виробництві; модернізація виробництва; технічне переобладнання виробництва; реконструкція виробництва; коопераційні зв’язки щодо спільного використання потенціалу, в тому числі передача частини замовлень субпідрядникам; зниження матеріало-, фондо-, трудо-, енергомісткості виробництва; ліквідація «вузьких» місць, зокрема лімітів ресурсів; використання виробничих потужностей; підвищення продуктивності та ефективності виробничого процесу.

Стратегії створення нового виробництва: придбання нового виробництва; створення нового виробництва за рахунок нового використання існуючого виробничого потенціалу; створення нового структурного співвідношення між основним, допоміжним та обслуговуючим виробництвами тощо.

Стратеги змін у технологічному процесі: впровадження нових методів виготовлення продукції та технологій; зміни в технологічному рівні виробництва; використання нових матеріалів; підвищення рівня стандартизації тощо.

Стратегії відносно організації виробництва: тип системи (проектна, дрібносерійна, серійна, масова); спеціалізація виробництва; диверсифікація виробництва; конверсія виробництва; ритмічність виробництва; оптимізація розміщення виробничих процесів, ланок, обладнання тощо; система управління якістю виробництва; система управління виробничими витратами; впровадження АСУП тощо.

Стратегії впровадження оперативно-календарного планування.

1.Виробничі потужності. Тут важливо визначити, на чому сфокусувати потужності. Це залежить від специфіки виробництва та ситуації, що склалася. Наприклад, потужності можуть бути сфокусовані по географічних ознаках, по фактору технології, по обсягу виробництва, в залежності від стадії життєвого циклу продукції.

2.Вертикальна інтеграція. Вона дозволяє мати безпосередній контроль у рамках певного замкнутого технологічного ланцюга. Однак це не завжди ефективно.