3. Опричнина, її правова суть і історичне значення.

Опричина - система заходів (репресії, страти, конф земель), що здійсн у Моск державі в XVI ст царем Іваном IV з метою зміцнення царської влади, для б-би з опозицією, залишками удільного сепаратизму. У 1565 цар оголошує про введення в країні опричнини. Країна була поділена на дві частини - "опричнину" і "земщину". В опричнину цар відокремив частину бояр, служивих і приказних людей. На утримання опричнини були призначені особливі міста. Тер-ї, що не увійшли до опричнини, стали називатися земщиною. Управл земщиною цар доручив земським боярам, тобто власне боярській думі. В ході Опричнини Івану Грозному вдалося швидко зруйнувати землеволодіння великої феод знаті, бояр і княжат, що були переселені на окраїни д-ви, Опричні репресії супроводжувалися вбивствами й грабежами населення міст і вотчин. Опричнина була припинена 1572 року після руйнівного набігу кримських татар на Москву.

4. Освічений абсолютизм в Росії.

Освічений абсолютизм – особливий політичний режим, коли змінюється економічна структура суспільства, формується нова ідеологія. В її межах монарх розглядається не просто як батько нації, а як блюститель законів. Елементи освідченого абсолютизму вперше проявилися в правлінні Петра І. Важливим заходом політики «освідченого абсолютизму» при Катерині ІІ скликання в 1767р Уложенної комісії з ціллю підготовки Уложення.

5. Кодифікація права Катерини іі.

Реформи, у системі центральних органів влади і управління супроводжувалися розгорнутої кодифікацією російського права. Основні напрямки роботи були намічені в діяльності Уложенної комісії Катерини II.

З царювання Олександра I змінилися завдання кодифікації, які формулювалися наступним чином:

• закони повинні затверджуватися на "непохитних підставах права";

• вони повинні визначати всі частини державного управління, межі компетенції державних органів, права та обов'язки підданих відповідно до "духом правління, політичним і природним станом держави і народним характером";

• вони повинні розташовуватися по суворої системі;

• вони повинні містити в собі правила для відправлення правосуддя.

Комісії доручалося скласти загальні державні закони, що діють на території всієї Росії. З маси діючих законів слід було вибрати ті, які "найбільш корисні для блага народу і відповідають духу нації і природним умовам країни".

6. Жалувана грамота російському дворянству 1785 року.

«Жалувана грамота дворянству» здійснювала консолідацію дворянства. Привілегії дворянства визначалися досить широко: закріплювалось положення Маніфесту 1762р про свободу дворян служити, залишати службу, виїжати в інші держави, відмовлятися від підданства. Встановлювались політичні корпоративеі права дворянства: право скликати та брати участь в провінційних з’їздах, прво обирати суддів. «ЖГД» складалась із вводного маніфесту та 4 розділів. В ній встановлювались принципи організацій місцевого дворянського самоуправління, особисті права дворян та порядок скликання родових дворянських книг. Дворянське звання розглядалося як невідємне, розповсюджувалось на всіх членів сімї. Підставою для позбавлення дворянського звання могли стати лише кримінальні злочни, в яких проявилося моральне падіння злочинця. Особисті права дворян включали право на дворянську гідність, право на захист честі, особистості та життя, звільнення від тілесних покарань, від обов’язкової державної служби. Речові права дворянства повне і необмежене право власності на придбання, використання і спадкування будь-якого виду майна. Встановлювалось виключне право дворян купувати села і володіти землею та селянами, дворяни мали право відкривати промислові підприємства, вести морську торгівлю. дворяни володіли особливими судовими правами: права дворянства могли бути ліквідовані лише за рішенням суду; дворянина судив лише рівний йому становий суд; рішення інших судів для нього не мали значення.