2.Дідро про типи людей

Герой філософського діалогу (саме так визначаємо жанр твору) — реальна особа, небіж знаменитого композитора Рамо, Жак-Франсуа Рамо, людина, безумовно, обда­рована, однак ще більшою мірою нерозважлива та лінива. Він без особливого успіху пробував свої сили як у музиці, так і в поезії, однак на все життя залишився тим інтелі­гентним жебраком, кількість яких особливо зросла напередодні революційних подій.

Образ небожа Рамо — це конкретне увиразнення типу людей із так званою «розі­рваною свідомістю», що живилася розкладом та гниттям старого суспільства. «Не следует забывать, — зазначає небіж Рамо, — что в таком изменчивом предмете, как нравы, нет ничего безусловного, существенного и вообще верного или ложного, кроме того правила, что нужно быть таким, каким приказывает быть расчет, — хорошим или дурным, мудрым или глупцом, приличным или смешным, честным или порочным. .. Когда я говорю: порочен, я прибегаю к вашему способу выражения; ведь если бы вы захотели объясниться, то, вероятно, оказалось бы, что вы называете пороком то, что я называю добродетелью, добродетелью — то, что я называю пороком».

Зміст твору складала жвава розмова, що розгорнулася у одній із кав'ярень Пале-Рояля, між анонімним Філософом та безіменним небожем композитора Рамо. Філософ висловлювався у відповідності до просвітницьких ідей розуму, доброчинності. Співрозмовник у відповідь осипав його парадоксами, цинічними та розпусними ви­словами. Зовнішність Філософа залишалася невідомою читачеві. Зовнішність Небожа Рамо надзвичайно мінлива. Філософ бачив співрозмовника не вперше, однак щоразу різним — його вигляд залежав від прихильності заможних покровителів. Ця мінливість зовнішності дозволили зосередити увагу на тому, що найбільше цікавить самого Дідро, — розірваності свідомості його персонажа. Розповіді, плітки, роздуми небожа Рамо являли собою суміш піднесеного та низького, до того ж останнє у більшості випадків переважає.

Небожу Рамо відомі усі можливі способи існування у середовищі знатних та багатих людей, які умовно можна поділити на такі етапи: спочатку лестощі, потім плазування і, нарешті, виконання ролі блазня. Напевно, усвідомлення цього й дозволяє йому палко ненавидіти сильних світу.

Головний герой відчував сутність суспільства, у якому жив. Безпомічність моральної позиції Філософа перед цинічними викриттями небожа Рамо — це свого роду самокритика просвітницького розуму, усвідомлення його порівняно із суперечностями та складностями життя.

Один із основних життєвих висновків небожа Рамо полягав у наступному: «В природе все породы животных пожирают одна другую, в обществе истребляют друг друга все сословия».

Як і більшість творів Дідро, «Небіж Рамо» виступав маленькою енциклопедією думок, почуттів та настроїв письменника, що охоплює у стислій, афористичній формі найгостріші та найтривожніші проблеми життя.

Роман «Черниця» був написаний 1760 року, а опублікований значно пізніше, а саме — після смерті автора, у 1796 році, у період найбільшого загострення антиклерикальної пропаганди.

Сюжет твору нескладний. Це сумні пригоди молодої дівчини, яку насильно, проти її волі було відправлено батьками до монастиря. Там вона стало жертвою знущань жорстоких та розбещених черниць, відчула задуху, аморальність монастирського укладу життя, що призводять до душевного каліцтва, — і врешті-решт втікала звідти на волю в надії розпочати нове життя. Основне в романі — гостра публіцистична спрямованість, що досягалася змалюванням переконливої картини переживань героїні. Реалістично відтворено, як у серці тихої та покірної спочатку дівчини з'явилися перші паростки сумнівів, що незабаром переросли у почуття протесту та гніву, і завершилися відкритим бунтом проти насилля над потягом до життя, проти монастирського лицемірства та релігійного обману, проти забобонів, тиранії та наругою над правом жінки на вільне, самостійне та радісне життя.

Змальовуючи різні типи затхлого монастирського світу (монастир Святої Марії, Лоншанський та Арпажонський монастирі,), Дідро майстерно висловив антиклери­кальний та викривальний протест. Його героїня відчули під своїми ногами прах монастирського склепу, що вже розкладався.

Роман мав подвійне ідейне завдання — викриття релігійного фанатизму та утвердження суспільних прав жінки, на захист яких письменникові доводилось неодноразово виступати.