Львівський національний університет ім.І.Франка
Філософський факультет
Кафедра теорії та історії культури
Творча робота на тему:
«Життя і творчість Дені Дідро»
Виконав :
студент групи: ФФК-31с
Бойчук С.І.
Перевірила:
Доц. Хамар У.В.
Львів 2014
Уся природа, згідно з поглядами Дідро, перебуває у постійному русі та еволюціонуванні. Усе, що існує, колись виникло і зникне, перетворюючись на щось інше. Різноманітність наявних матеріальних форм є головною причиною процесуальності світу. Розглядаючи конкретний процес зміни форм існування, ми можемо постійно фіксувати усе нові та нові форми, фрагменти зміни конкретної форми, але ніколи не зможемо побачити нескінченної множини форм реальності, які існують під час зміни одного предмета на якийсь інший. Не маючи можливості виявити безмежну множину форм реальності, люди користуються поняттям «матерія», яке засвідчує нам, що існує реальність, навіть якщо вона не відома конкретними виявленнями. Дідро вважав, що розмаїття форм матерії створюється зіткненням та об'єднанням різноякісних елементів.
Дідро відстоював вчення про єдність матерії та свідомості, висловлював думку, що у потенційному вигляді відчуття є всеуніверсальною властивістю матерії. Розглядаючи виникнення свідомості, розуму як історичних явищ, Дідро створив першу еволюціоністичну концепцію становлення біологічних видів. Однак він розглядав еволюцію лише у вигляді накопичення властивостей, ознак, які сумарно дають феномен нового біологічного виду. Свою гносеологічну концепцію Дідро будував, керуючись принципами сенсуалізму (насамперед — локківського). Він виділяв три види пізнання: спостереження, обмірковування, досвід. Спостереження збирає факти, обмірковування — комбінує їх, досвід — перевіряє результати цих комбінацій. Не поділяючи думку про те, що ми можемо звести мислення людини до відчуттів, Дідро розробив концепцію психічної діяльності, за якою судження, почуття не зводяться до елементарних чуттів, а останні—це їхня умова, а не сутність, умова виникнення психіки, а не сама психіка.
1.Особа Дідро: життя і творчість
Життя. Народився 5 жовтня 1713 в містечку Ланґр в родині ремісника. Початкову освіту отримав в ліцеї короля Людовіка Великого (тобто Луї XIV).
1732 отримав ступінь магістра гуманітарних наук, вирішив відмовитися від кар'єри священика та стати юристом. Почав вивчати юриспруденцію, але покинув навчання. Його привабила можливість стати письменником. Етап юнацьких пошуків несхвально сприймався батьками, що призвело до конфліктів. Дені обірвав зв'язок з батьком і деякий час вів богемний спосіб життя, набираючись власного життєвого досвіду.
1742 в Парижі познайомився з Руссо, з яким склалися дружні стосунки. Серед кореспондентів Дені Дідро була Софі Волленд, з якою він охоче листувався, розвиваючи свої філософські думки та даючи тверезі оцінки паризькій дійсності, протиріччя та ганебні явища якої впадали у око.
1743 Дені Дідро одружився з жінкою, що походила з ревної католицької родини. Антуанета була старша за віком від 30-річного письменника на 4 роки, і не мала посагу. Цей шлюб не схвалив батько Дідро, що погіршило відносини між ними.
Єдиною дитиною, що дожила до дорослого віку була донька письменника.
Дені Дідро як письменник мав популярність і славу, але це не дало матеріального статку. Навіть обрання в члени Французької академії наук не поліпшило матеріального стану літератора.
Родина не була в змозі дати за дочкою посаг. Тому письменник вирішив продати найдорожче, що створив за життя і що мав — власну бібліотеку.
Продаж бібліотеки Дідро несподівано став приводом для політичного втручання російської імператриці Катерини ІІ. Бажаючи підвищити власний статус в очах паризького аристократичного суспільства, Катерина ІІ демонстративно придбала бібліотеку письменника за значні гроші, зробила Дідро бібліотекарем, надіслала йому зарплатню відразу за кілька років наперед. Крім того, вона залишила бібліотеку письменника в Парижі до його смерті. Книги перевезли до орендованого будинка в Парижі з правом письменника користуватися ними. Справа отримала значний розголос, який Катерина ІІ вдало використала собі на користь.
На запрошення Катерини II 1773 він приїхав до Російської імперії, де на прохання цариці написав «План університету або школи публічного викладання наук для російського уряду» і поради: «Про школу для молодих дівчат», «Про особливе виховання», «Про публічні школи» та інші, де розглянув весь спектр педагогічних проблем, відомих на той час. Дідро виступив з проектом державної системи народної освіти на принципах загального, безкоштовного, початкового навчання. Він прагнув забезпечити фактичну доступність школи, вважав за необхідне організувати матеріальну допомогу держави дітям бідняків (безкоштовні підручники та харчування в початковій школі, стипендії в середній та вищій школі).
Російська імперія, царат в особі Катерини ІІ лише використовували ідеї просвітництва заради зміцнення власних позицій. Усе радикальне і сміливе у просвітництві влада імперії відкидала негайно. Ані Дідро, ані Катерина ІІ не здійснювали — із міркувань безпеки — записів власних бесід. Красномовним було повне мовчання письменника про ці бесіди згодом та дратівливі зауваження імператриці про Дідро у листуванні до Гріма. Але зміст дратівливих зауважень імператриці Катерини ІІ на той час не розголошували.
Помер 1784 в Парижі.
Творчість. Вийшовши з в'язниці, Дідро став редактором
«Енциклопедії, або Тлумачного словника наук, мистецтв і ремесел» (1751–1780). Дідро зумів, разом з іншими просвітителями, зробити Енциклопедію системою наукового знання тієї епохи і зброєю в боротьбі з релігійною ідеологією та феодалізмом, чим нажив впливових ворогів.
Як проект, «Енциклопедія» виникла 1747 року. Ідею подав паризький видавець Луї Бретон, що мав на меті прибуток. Стати керівником нового і незвичного на той час проекту він запропонував небагатому письменникові Дені Дідро. (Сам Дідро не знав, що захопиться проектом і віддасть справі двадцять п'ять (25) запеклих і тривожних років життя). Дідро створив первісну програму видання, став його головним редактором, був автором помітної кількості його статей. Перші двадцять вісім (28) книг видання з тридцяти п'яти — вийшли з друку в редакції одного Дені Дідро. Лише згодом соредактором видання став французький науковець Жан д'Аламбер.
« Енциклопедія » Дідро помітно відрізнялась від сучасних, статті не мали звичних зараз скорочень, ілюстрації розмістили окремо у чотирьох томах, що було не досить зручно для читачів. Написати всі статті Дені Дідро і Жан д'Аламбер ніяк не могли через вже набуті людством наукові знання, котрі постійно збільшувались. Видання за ними почало не встигати. До створення статей була залучена низка відомих на той час письменників, серед котрих були Вольтер, Жан Жак Руссо, Шарль Луї де Монтеск'є, Поль Адріан Гельвеций та низка менш відомих особистостей.
Видання було розраховане на дворянську і заможну аудиторію, розповсюджувалось за підпискою освічених багатіїв, заціквлених у збереженні власних привілеїв і власного пільгового стану. «Енциклопедія» почала дратувати впливову католицьку церкву і консервативне дворянство. Почалася війна між авторами і редакторами видання і — реакціонерами. Дідро з гіркотою записав :Нашими відкритими ворогами були : королівський двір, вельможі і військові, священики, поліція, судді, письменники, не залучені до праці (і платні), нарешті ті громадяни, що віддали власну свідомість панівній несхвальності видання. (Вороги) слово «енциклопедист» перетворили на ганебний ярлик. Ярлик клеїли на всіх, кого бажали представити перед королем як небезпечних осіб, перед священством — як ворогів церкви, перед суддями — як злочинців, перед народом — як громадян-негідників. До сих пір вважають, що енциклопедист — це людина, гідна лише смерті.
Загроза припинення видання виникла вже після оприлюднення перших книг. 1759 року був виданий наказ про заборону видання і знищення вже надрукованих семи книг. Переляканий спротивом Жан д'Аламбер припинив роботу. Хитрий Вольтер радить і Дідро припинити видання. Не скорився лише Дідро.
Королівська тюрма — Бастилія — була в'язницею не тільки для політичних ворогів короля Франції. Серед заарештованих були і заборонені книги. Так, в Бастилію звозили конфісковані книги Французької Енциклопедії .
Злякався і видавець Луї Бретон. Приховано від Дідро він цензуровав статті, викидаючи з них усе сміливе і небезпечне. За спотворені тексти десяти томів несе відповідальність не Дені Дідро. Аби Дідро не відновив тексти, Бретон спалив його рукописи.