13.3 Боротьба за владу в україні в 1919 – 1920 рр. Проголошення урср. Запровадження політики „воєнного комунізму”. Боротьба проти денікінщини.

1919 р. увійшов у історію України встановленням радянської форми державності. Першим кроком стала відмова більшовиків від попередньої назви держави – Українська Народна Республіка. З 6 січня 1919 р. (до прийняття Конституції 1937 р.) держава, що стверджувалася радянськими силами, одержала нову назву – УКРАЇНСЬКА СОЦІАЛІСТИЧНА РАДЯНСЬКА РЕСПУБЛІКА (УСРР).

Тимчасовий робітничо-селянський уряд України з переїздом до Харкова (столиця України до 1934 р.) зазнав значних змін. По-перше, на чолі уряду, за рекомендацією В. Леніна, став X. РАКОВСЬКИЙ. По-друге, український уряд (рішення прийняте 29 січня 1919 р.), за російським шаблоном, став називатися РАДОЮ НАРОДНИХ КОМІСАРІВ (РНК), а його підрозділи – народними комісаріатами. По-третє, Тимчасовий уряд перетворився на постійний.

Створювалися органи придушення опору противників радянської влади – ВСЕУКРАЇНСЬКА НАДЗВИЧАЙНА КОМІСІЯ (ВУНК), народні суди і революційні трибунали, робітничо-селянська міліція.

Юридичне оформлення радянської державності відбулося 10 березня 1919 р., коли III Всеукраїнський з’їзд рад (Харків) прийняв ПЕРШУ КОНСТИТУЦІЮ УСРР.

Внутрішня контрреволюція та іноземна воєнна інтервенція змусили радянську владу взяти під контроль виробництво та розподіл і підпорядкувати їх завданням оборони – так стали пояснювати в радянській історіографії політичний курс 1918-1920 рр.

Саме тоді з’явилося поняття „ВОЄННИЙ КОМУНІЗМ”, який оголошувався наслідком громадянської війни.

Найхарактернішими РИСАМИ цієї політики були:

● націоналізація підприємств; ● заборона свободи торгівлі, згортання грошового обігу,

● запровадження карткової системи розподілу продуктів, ● мілітаризація, ● встановлення державного контролю за виробництвом, ● загальна трудова повинність, ● продовольча розкладка. Продрозкладка була одним з елементів встановлення продовольчої диктатури, що включала монополію на утримання твердих цін, створення комітетів бідноти, формування продзагонів для примусової хлібозаготівлі. Така політика не подобалася українському селу.

Навесні 1919 р. піднялася ХВИЛЯ СЕЛЯНСЬКОГО РУХУ. Очолювані отаманами Зеленим (Д. Терпило), Соколовським, Гончарем (Батрак), Орловським та іншими селяни почали повстання.

13.4. Україна в 1919 – 1920 рр. Вставлення радянського режиму

Межа 1919 – 1920 рр. характеризується безладом і анархією на території України. Наприкінці весни 1919 р. повстанський рух суттєво знесилив радянську владу в Україні, що стало помітним на тлі посилення ДОБРОВОЛЬЧОЇ АРМІЇ А. ДЕНІКІНА. Вже 4 травня денікінці оволоділи Луганськом, згодом їм підкорилися Маріуполь, Харків, Катеринослав. А. Денікін

3 липня 1919 р. підписує „МОСКОВСЬКУ ДИРЕКТИВУ” – наказ про наступ на Москву, складовою якого було оволодіння Україною. Наприкінці липня денікінці встановили свій контроль над Кримом та майже над усім Лівобережжям.

Послаблення радянської влади давало шанс українським військам під керівництвом С. Петлюри на проведення контрнаступу на Правобережжі. Сприяло контрнаступу й те, що в середині липня Українська Галицька Армія, витіснена зі Східної Галичини, з’єдналася з військами УНР. Об’єднана українська армія налічувала майже 80 тис. осіб.

Для координації дій 11 серпня 1919 р. було утворено ШТАБ ГОЛОВНОГО ОТАМАНА, який очолив генерал-поручик М. ЮНАКОВ.

Укладений компроміс – УГА веде наступ на Київ, а формування УНР — на Одесу, по суті, був помилковим, оскільки його реалізація фактично вела до розпорошення сил об’єднаної армії та втрати часу.

30 серпня частини УГА вступили до столиці і розпочали підготовку до параду, який мав відбутися наступного дня. Проте вже вдосвіта 31 серпня кіннота Добровольчої армії через міст, на якому українське військо не виставило охорони, вдерлася до міста та встановила контроль над значною територією Києва.

Українські частини невдовзі залишили Київ і потрапили у своєрідний „ТРИКУТНИК СМЕРТІ”: між радянськими військами, білогвардійською армією та збройними формуваннями Польщі.

Уряди УНР і ЗОУНР 24 вересня оголосили війну Денікіну.

Драматизм ситуації поглиблювався діями галичан. 6 листопада 1919 р. за вказівкою командувача УГА генерала Тарнавського було укладено з ДЕНІКІНЦЯМИ ПЕРЕМИР’Я. УГА переходила до денікінських «Збройних сил Півдня Росії».

У таких умовах 2 грудня 1919 р. на нараді в Чорториї С. Петлюри з членами уряду було вирішено перейти до партизанських форм боротьби і здійснити рейд тилами денікінців і більшовиків. 6 грудня 1919 р. частини військ УНР під командуванням генерала М. ОМЕЛЯНОВИЧА-ПАВЛЕНКА і генерала Ю. ТЮТЮННИКА разом з головою Ради міністрів І. Мазепою вирушили у ПЕРШИЙ ЗИМОВИЙ ПОХІД (тривав до травня 1920 р.).

С. Петлюра з найближчим оточенням у грудні 1919 р. виїхав до Варшави, де розпочав переговори з польським керівництвом про визнання УНР і про спільні дії у боротьбі з Радянською Росією.

Білогвардійська Добровольча армія ДЕНІКІНА наприкінці літа окупувала майже всю Україну.

Із захопленням території України державний і партійний більшовицькі центри в Україні були ліквідовані. Дещо пізніше, 2 жовтня 1919 р., уже й формально було розпущено ЦК КП(б)У.

На тимчасово зайнятих денікінськими військами українських землях встановлювалась військова диктатура.

Установлений білогвардійцями в Україні окупаційний режим мав яскраво виражений антинародний, антиукраїнський, великодержавно-шовіністичний характер. Він виявився ще реакційнішим, ніж попередній більшовицько-радянський.

Захоплену територію було поділено на три області: ХАРКІВСЬКУ, КИЇВСЬКУ та НОВОРОСІЙСЬКУ (з центром в Одесі), в яких урядували денікінські генерали.

ХАРАКТЕРНИМИ РИСАМИ ОКУПАЦІЙНОГО РЕЖИМУ були:

1) встановлення терористичної диктатури;

2) застосування репресій;

3) обстоювання гасла „единой й неделимой России”;

4) відновлення приватної власності на землю;

5) відродження свободи торгівлі;

6) ліквідація 8-годинного робочого дня;

7) обіцяння аграрної реформи;

8) обмеження вжитку української мови;

9) посилення шовінізму, національної ворожнечі.

Така політика викликала обурення та ПРОТЕСТ НАРОДНИХ МАС. Стихійна хвиля народного невдоволення посилила партизанський рух (100 тис.). Найпотужнішою течією повстансько-партизанського руху була МАХНОВСЬКА.

20 вересня 1919 р. на ст. Жмеринка між махновцями та петлюрівцями була укладена угода про боротьбу з Денікіним. Слабкістю білогвардійців скористалися більшовики. Їх жовтневий наступ призвів до втрати А. Денікіним стратегічної ініціативи, а вже в березні 1920 р. більшовики володіли майже всіма великими містами України. Залишки Добровольчої Армії відступили з Кавказу та Одеси до КРИМУ.

Втретє прийшовши в Україну, радянська влада намагалася врахувати свої помилки. Ленін розробив проект резолюції „ПРО РАДЯНСЬКУ ВЛАДУ В УКРАЇНІ”. СУТЬ цього документа полягає у

● формальному визнанні самостійності України, ● запровадженні повільніших темпів націоналізації,

● зменшенні обсягів продрозкладки, ● залученні до керівництва українців.

Але на практиці мало місце утвердження централізму через систему ревкомів та комітетів незаможних селян.

У лютому 1920 р. Всеукрревком і його органи на місцях припинили існування й натомість розпочали діяти РАДНАРКОМ на чолі з X. РАКОВСЬКИМ і ВУЦВК під керівництвом Г. ПЕТРОВСЬКОГО.

Почалося відновлення політики „воєнного комунізму” та нова хвиля червоного терору.