
- •Боротьба за владу в україні в 1919 – 1920 рр.
- •13.1 Українська народна республіка за доби директорії. Акт злуки унр та зунр.
- •13.2. Проголошення зунр. Окупація північної буковини, бессарабії та закарпаття іноземними військами.
- •13.3 Боротьба за владу в україні в 1919 – 1920 рр. Проголошення урср. Запровадження політики „воєнного комунізму”. Боротьба проти денікінщини.
- •13.4. Україна в 1919 – 1920 рр. Вставлення радянського режиму
- •13.5. Радянсько-польська війна та україна
Боротьба за владу в україні в 1919 – 1920 рр.
13.1 Українська народна республіка за доби директорії. Акт злуки унр та зунр.
У травні 1918 р. партії просоціалістичної орієнтації утворили Український національно-державний союз (з серпня Український національний союз – УНС на чолі з В. Винниченком). Для керівництва виступом обрали тимчасовий верховний орган УНР – ДИРЕКТОРІЮ – у складі В. Винниченка (голова), С. Петлюри, Ф. Швеця, О. Андрієвського, А. Макаренка. Члени Директорії прибувають до Білої Церкви і переходять до активних бойових дій. Після розгрому під Мотовилівкою (18 листопада 1918 р.) сил гетьмана до початку грудня армія УНР контролювала майже всю територію України.
26 грудня 1918 р. Директорія опублікувала свій програмний політичний документ – ДЕКЛАРАЦІЮ, в якій проголошувала:
● ліквідацію режиму П. Скоропадського, ● скасування законів, запроваджених його урядом,
● відновлення незалежної Української Народної Республіки, дії всіх законів Центральної ради, ● проведення виборів до ТРУДОВОГО КОНГРЕСУ УКРАЇНИ (ТКУ), якому належатиме вища ЗАКОНОДАВЧА ВЛАДА в країні.
Цього ж дня був сформований УРЯД Директорії під головуванням ВОЛОДИМИРА ЧЕХІВСЬКОГО.
ПОЛІТИЧНИЙ КУРС нового режиму не відзначався послідовністю. Зайнявши Київ, Директорія оприлюднила ● ряд відозв, спрямованих проти поміщиків і буржуазії.
8 січня 1919 р. було проголошено ЛІКВІДАЦІЮ ПРИВАТНОЇ ВЛАСНОСТІ НА ЗЕМЛЮ, але в руках заможних селян перебували ділянки площею до 15 десятин землі (визначаючи норми землекористування (від 5 до 15 десятин), закон передбачав залишати зразкові поміщицькі маєтки та підприємства, чого не сприйняла більшість селянства, яке бажало рівного поділу поміщицької землі).
23 січня 1918 р. Трудовий конгрес ухвалив закон „ПРО ФОРМУ ВЛАДИ В УКРАЇНІ”, за яким вся влада належала Директорії.
У цих умовах урядом Радянської Росії було обрано модель війни з використанням маріонеткового уряду. Наприкінці листопада 1918 р. в Курську утворився Тимчасовий робітничо-селянський уряд України на чолі з Г. П’ЯТАКОВИМ.
Наступним кроком стала публікація 24 грудня 1918 р. в газеті „Известия” – органі ВЦВК – циркуляра Наркомату закордонних справ РСФРР про те, що внаслідок анулювання Брестського мирного договору РНК РСФРР більше не визнає Україну як самостійну державу. Радянські війська дедалі більше заглиблювалися в українську територію, ведучи наступ на Полтаву, Катеринослав і Донбас.
ХАРАКТЕРНИМИ ОЗНАКАМИ цього періоду були параліч влади, безлад, єврейські погроми, зростання отаманщини. Отамани часто змінювали вектор боротьби, підтримуючи то більшовиків, то Директорію, то воюючи проти обох сторін. Катеринославська губернія була центром діяльності формувань Махна, який не визнавав уряду Директорії. Крім того, в січні 1919 р. два отамани Григор’єв і Зелений оголосили про перехід на радянські позиції (50 тис.).
Особливо згубним був розклад військ УНР, частина яких масово переходила на бік радянської влади, а інша – до денікінців (армія страждала від нестачі матеріального постачання та озброєння, незадовільного санітарного стану.). Армія Директорії катастрофічно зменшувалась. Так, якщо в середині грудня 1918 року вона мала 100-тисячну армію, то наприкінці січня 1919 року (перед здачею Києва) чисельність її військ зменшилась до 21 тис. чоловік.
Складними залишались також ЗОВНІШНІ ПРОБЛЕМИ.
У 1919 – 1920 рр. революційні змагання трансформувалися у збройну боротьбу за владу в Україні. На сході та півночі Директорії протистояли війська російської Червоної Армії, на заході польська армія Ю. Пілсудського, на півдні – російські добровольчі війська генерала А. Денікіна. Антанта, яка відмовилась визнати Директорію, висадила свої війська в Одесі та Севастополі.
Після того, як радянські війська 12 січня захопили Чернігів, 19 січня – Полтаву, а 27 січня – Катеринослав, поразка Директорії стала очевидною. 5 лютого 1919 р. війська УНР залишають Київ, а навесні радянська влада була встановлена майже на всій території України.
Втративши власну територію, Директорія (9 травня 1919 р. її головою було обрано С. ПЕТЛЮРУ) і уряд УНР із залишками армії мусили шукати порятунку на території ЗОУНР.