Екзаменаційний білет № 1

1. Едитологія – наука про видавничу справу (складові, місце в системі наук, навчальні дисципліни, професії видавця й редактора).

Едитологія -Термін «едитологія» походить від латинського editio — видання, виданий твір, повідомлення і грецького λογοζ — слово, знання, вчення; іменник editio походить від дієслова edere, яке зокрема має значення випускати в світ, видавати.

Об'єктом дослідження едитології є видавничий, частково радійний і телевізійний процеси, та проходження ними повідомлень.

Предметом едитології є типологія і будова повідомлень, оригіналів, видань і передач; видавнича і редакційна діяльність; видавничий маркетинг (ринкознавство);видавничий менеджмент (організація та керування у видавничій справі); стандартизація видавничої справи; процеси редагування, зокрема їхні методологічні засади (постулати, закони, закономірності, методи, методики, норми, творчі процеси).

Метою едитології є вироблення науково обґрунтованих рекомендацій працівникам ЗМІ для суспільно ефективного опрацювання повідомлень.

В едитології виокремлюють такі складові:

а) теорія видавничої справи й теорія редагування;

б) едитологія загальна (не залежить від виду повідомлень) й едитологія галузева (залежить від виду повідомлень);

в) едитологія нормативна (описує типові процедури опрацювання повідомлень, що базуються на нормативних документах — законах, стандартах, правилах тощо) й едитологія творча (описує не типові, а творчі методи в процесах публікування й редагування повідомлень).

Теорія видавничої справи — складова едитології, яка досліджує методологічні засади процесів, що опосередковано (організаційно) пов'язані з готуванням повідомлень до публікування (оприлюднення). Теорія видавничої справи розпадається на такі складові: основи видавничої справи (етапи видавничого процесу; типологія повідомлень, оригіналів, видань і передач; будова повідомлень, оригіналів, видань і передач; типологія авторів і реципієнтів; будова ЗМІ), теорія видавничої та редакційної діяльності, видавничий маркетинг (ринкознавство), видавничий менеджмент (організація та керування у видавничій справі), стандартизація видавничої справи.

Теорія редагування — складова едитології, що досліджує методологічні засади безпосереднього готування (редагування) повідомлень до публікування (оприлюднення), тобто це система знань про практику редагування — правила внесення змін безпосередньо в саме повідомлення. Теорія редагування описує, пояснює та прогнозує функціонування тих суб'єктів та об'єктів, які беруть участь у процесі редагування, зокрема у формі постулатів, законів, закономірностей, методів, методик, норм тощо. Теорію редагування поділяють на теорію нормативного й теорію творчого редагування, на теорію загального й теорію галузевого редагування.

2. Ефективність функціонування редакційного етапу; методологічна база редагування (аксіоми й постулати).

Оскільки кожен ЗМІ переслідує якусь мету, то для нього важливо знати, наскільки опубліковані ним повідомлення ведуть до досягнення мети, іншими словами, яка ефективність цих повідомлень. Кардинально на ефективність повідомлень впливають їх автори. Далі, на редакційному етапі, вона може бути суттєво змінена редактором. Тому, щоби визначити ефективність редакційного етапу, слід виконати такі дії:

1) визначити ефективність повідомлення за відсутності його редакційного опрацювання (Е});

2) визначити ефективність повідомлення за наявності його редакційного опрацювання (Е2);

3) визначити ефективність редакційного етапу (Е): Е,=Ег-Е,.' A-1)

Однак запропоноване вище означення ефективності редакційного етапу є надто абстрактним. Тому в конкретних прикладах подамо показники (матеріальні та ідеальні), за якими можна визначити величину ефективності. Приклад. Рекламні повідомлення, передані радіомережею без редакційного опрацювання, забезпечували щоденно збут 300 тюбиків зубної пасти марки "Фтородент". Після редакційного опрацювання цього повідомлення збут зріс до 330 тюбиків щодня. Отже, ефективність редакційного етапу — при вартості одного тюбика в одну гривню — становить ЗО гривень. (Матеріальний показник ефективності — результат фінансової діяльності організації).

Приклад. У місті М у періодичних виданнях опублікували оголошення з закликом вийти на мітинг, у результаті чого прийшло 5 тис. мешканців. У місті Н (з такою ж, як і в М, кількістю мешканців) відредагували це повідомлення й опублікували його у періодиці таким самим накладом, у результаті чого на мітинг з'явилося 11 тис. мешканців. Отже, ефективність редакційного етапу становить 6 тис. людей. (Матеріальний показник ефективності — кількість людей; загалом, це можуть бути різні натуральні показники). Приклад. При читанні невідредагованого тексту група учнів зуміла встановити два нові зв'язки між сімома відомими словами. При читанні цього ж тексту після опрацювання інша група учнів зуміла встановити три нових зв'язки між цими ж сімома словами. Отже, в цьому випадку ефективність редакційного етапу становить один новий зв'язок. (Ідеальний показник ефективності — зміна суми знань реципієнта, що вимірюють кількістю слів чи термінів, які увійшли в його тезаурус, і зв'язків між ними). Крім цих чітко визначених показників ефективності редакційного етапу, можна

назвати й такі, які важко піддаються кількісному вимірюванню. Це, скажімо, позитивні емоції реципієнта або ж розвиток у нього почуття прекрасного. Ці показники ефективності властиві повідомленням (художнім, науковим, технічним і т. п.), що є досконалими в усіх відношеннях1.1, хоча визначити ці показники кількісно важко, все ж опосередковано їх можна оцінювати за тою платою, яку реципієнти дають за ці повідомлення, наприклад книги чи періодику.

Очевидно, що ефективність редакційного етапу може бути не тільки позитивною, а й негативною. Так, наприклад, редакційне опрацювання може призвести до того, що кількість людей, які прийшли на мітинг, зменшиться до 3 тис. (див. приклад вище). Це означає, що ефективність редакційного етапу - 2 тис. людей. Визначити величину ефективності Е} та Е2 можна шляхом соціологічних досліджень, методи яких описані в спеціальній науковій літературі2. Тут варто звернути увагу на те, що соціальний ефекі повинен бути заздалегідь спрогнозованим, тобто попередньо визначена величина ефекту. Адже намагання отримати максимальний ефект у тих випадках, коли пізніше його не вдається задовольнити, може призвести до протилежних результатів. Так, коли повідомлення викликало в населення великий попит на зубну пасту "Фтородент" (див. приклад вище), а в крамницях весь цей товар уже розкупили, то реакція реципієнтів на повідомлення буде негативною, що позначиться на довірі до джерела інформації та, в кінцевому результаті, призведе до зменшення прибутку виробника пасти.