Психологія як наука про людину, її психічне життя. Предмет, структура та основні завдання сучасної психології.

Психологія — одна з наук про людину.

Термін “психологія” походить від грецьк. psyche′ — душа і lo′gos —слово, вчення, що означає “наука про душу”.

Психологія як наука має особливості, що відрізняють її від інших дисциплін. Як систему перевірених знань психологію знають в основному ті, хто нею спеціально займається, вирішуючи наукові і практичні завдання. Водночас як система життєвих явищ психологія знайома кожній людині.

Об’єктом її вивчення є психіка. Складність психіки як явища зумовлена тим, що вона є вищим продуктом біологічного та суспільного розвитку живих істот. Складним є і функціональний бік психіки. Вона є засоорієнтування організму в навколишньому світі й регулятором поведінки в динамічних умовах середовища.

Предмет психології має складну комплексну структуру, основними ланками якої є:

людина та її психіка, досліджувані в процесі філо- та онтогенезу;

зовнішнє психічне як носій психоенергетичного потенціалу і впливу;

внутрішнє психічне, яке перебуває на несвідомому, підсвідомому, свідомому і надсвідомому рівнях, його вплив на життєдіяльність людини;

людина як особистість та індивідуальність;

Людина не просто проникає у світ за допомогою пізнавальних процесів. Вона живе і діє у цьому світі, творить його для себе з метою задоволення матеріальних, духовних та інших потреб. Для того, щоб зрозуміти і пояснити людські вчинки, ми звертаємося до такого поняття, як особистість.

У свою чергу, психічні процеси, стани і властивості людини, особливо в їхніх вищих проявах, навряд чи можуть бути осмислені до кінця, якщо їх не розглядати залежно від умов життя людини, від того, як організована її взаємодія з природою і суспільством (діяльність і спілкування). Тому спілкування і діяльність також є предметом сучасних психологічних досліджень.

Психічні процеси, властивості і стани людини, її спілкування і діяльність розділяються і досліджуються окремо, хоча в дійсності вони тісно взаємопов'язані і являють єдину мету, що називається життєдіяльністю людини.

Теоретична психологія:

- Загальна психологія систематизує експериментальні дані, здобуті в різних галузях психологічної науки, розробляє фундаментальні теоретичні проблеми психології, - Історія психології розглядає формування психологічних категорій і понять упродовж усього часу існування наукової психології, - Експериментальна психологія розробляє нові методи психологічного дослідження для ґрунтовнішого вивчення психічної реальності.

- Генетична психологія вивчає закономірності розвитку психіки тварин і людини у філогенезі і в онтогенезі- Соціальна психологія досліджує психічні явища у процесі взаємодії людей у великих та малих суспільних групах.

- Психологія особистості вивчає психічні властивості людини як цілісного утворення, як певної системи психічних властивостей, що має відповідну структуру, внутрішні взаємозв?язки, якій притаманна індивідуальність /

2. Науково-прикладна психологія:

а) за видом діяльності та поведінки людини:

б) за психологічними аспектами розвитку людини в науково-прикладній психології можна виокремити такі напрями:

вікова психологія досліджує онтогенез психічних властивостей особистості на різних вікових етапах. екологічна психологія вивчає психологічні закономірності навчання й виховання особистості та складається з таких розділів: психологія навчання, психологія виховання, психологія навчально-виховної роботи з аномальними та важковиховуваними дітьми; психологія аномального розвитку, в) за тим, нормальна чи хвора психіка, виокремлюють такі дисципліни:

психологія здоров?я , медична психологія

г) у контексті стосунку до права виокремлюють юридичну психологію, що має такі підрозділи: судова психологія; кримінальна психологія; виправно-трудова.

3. Практична психологія функціонує і розвивається як система спеціальних психологічних служб, спрямованих на надання безпосередньої допомоги людям у розв?язанні їхніх психологічних проблем. Напрями:

Завдання сучасної психології:

• вивчення впливу суспільної дійсності на психіку людини та психологію різних людських спільнот;

• розкриття психологічних закономірностей формування в людини готовності до діяльності та розроблення психологічних шляхів підвищення її ефективності;

• виявлення психологічних умов підвищення ефективності виховання громадян, механізмів розвитку та вияву мотивів їхньої поведінки;

• здійснення психологічного аналізу системи «людина -техніка», виявлення можливості людей щодо їхнього використання, проведення психологічного аналізу аварій, катастроф тощо;

• забезпечення саморегулювання людиною психічних станів, які виникають у небезпечних та інших (стресових) ситуаціях, а також визначення умов і засобів боротьби зі страхом та панікою, запобігання іншим психічним станам, які знижують ефективність діяльності, і їхнє подолання;

• підвищення ефективності управління в різних сферах суспільства, розкриття впливу особистості керівника та його стилю керівництва на психологію колективу, на його суспільну й виховну функції тощо;

• оптимізація всіх аспектів праці та життя людини в різних умовах;

• виявлення умов і чинників ефективної професіоналізації кожної людини з урахуванням реальних потреб і можливостей суспільства;

• психолого-педагогічне забезпечення розв?язання завдань освіти молодих;

• боротьба з тероризмом і злочинністю, бездуховністю, наркоманією, алкоголізмом тощо;

• розвиток психології як інтегративної сфери людинознавства в сучасному суспільстві.

2. Психіка як ключова категорія психології.

Психіка - це властивість високоорганізованої живої матерії, що полягає в активному відображенні суб'єктом об'єктивного світу, в побудові суб'єктом невідчужуваної від нього картини цього світу і регуляції на цій основі поведінки й діяльності.

Психіка - це властивість тільки живої матерії. Причому не просто живої матерії, а високоорганізованої матерії. Отже, не всяка жива матерія володіє цією властивістю, а лише та, яка має специфічні органи, які зумовлюють можливість її існування.

Головна особливість психіки полягає у здатності відображати об'єктивний світ. Це означає, що високоорганізована жива матерія, що володіє психікою, має здатність отримання інформації про навколишній світ. У той же час отримання інформації пов'язано зі створенням цією високоорганізованою матерією певного психічного образу, який з певною мірою точності є копією матеріальних об'єктів реального світу.

Виділяють три основні функції психіки: відображення навколишньої дійсності, збереження цілісності організму, регуляція поведінки.

Дані функції взаємопов'язані між собою і по суті є елементами інтегративної функції психіки, яка полягає в забезпеченні адаптації живого організму до умов навколишнього середовища.

Головна відмітна особливість психіки людини - наявність свідомості, а свідоме відображення - це таке відображення предметної дійсності, в якому виділяються її об'єктивні стійкі властивості

Структура психіки:

• психічні процеси (відчуття, сприймання, пам'ять, мислення, уява, мовлення, увага);

• психічні стани (стани уваги, напруги, релаксації, установки; емоції, почуття, потреби);

• психічні властивості (здібності, темперамент, воля, почуття, характер, потреби, мотиви поведінки).

Загалом людська психіка - це багаторівневе й багатосистемне, але цілісне й самостійне суще утворення, яке одночасно існує в індивіді й поза ним, поєднує різне психічне минулого й теперішнього та відображає зовнішній світ, попередній розвиток людства, етносу й нації; \

2. Свідомість як вища форма психіки людини. Суспільно-історичний характер свідомості.

У процесі еволюції живих істот психіка як відображення об'єктивної дійсності в мозку розвивалася залежно від умов життя того чи іншого виду живих істот, набувала дедалі складніших форм. Найвищим рівнем її розвитку є властива людині свідомість.

Психологія пояснює виникнення людської свідомості суспільним способом буття людей і трудовою діяльністю, що спричинила її розвиток. З переходом до суспільних форм життя докорінно змінилася структура людської поведінки. Поряд з біологічними її мотивами, які залежали від безпосереднього сприймання середовища, виникли вищі, «духовні» мотиви та потреби, вищі форми поведінки, які засадово зумовлені здатністю абстрагуватися від безпосереднього впливу середовища. Поряд з двома джерелами поведінки — спадково закріпленою програмою та власним досвідом самого індивіда — виникло третє джерело, що формує людську діяльність, — трансляція та засвоєння суспільного досвіду. У задоволенні цієї важливої соціальної потреби одним з вирішальних чинників була мова, що стала формою існування свідомості.

Особливості і структурні компоненти свідомості:

• Знання про навколишню дійсність, природу, суспільство. Рівень свідомості безпосередньо залежить від рівняз асвоєння знань і досвіду особистості.

• Виокремлення людиною себе у предметному світі як суб'єкта пізнання, розрізнення суб'єкта «Я» та об'єкта «не Я», протиставлення себе як особистості іншому об'єктивному світові.

• Цілеспрямованість, планування власної діяльності та поведінки, передбачення її результатів. Цей бік свідомості виявляється в самоконтролі та коригуванні власних дій, їх перебудові, у змісті стратегії і тактики, якщо цього потребують обставини.

• Ставлення особистості до об'єктивної дійсності, до інших людей, до самої себе. Ставлення особистості до оточення виявляється в оцінюванні та самокритиці, в яких важливу роль відіграє емоційно-вольова сфера особистості.

Свідомість людини характеризується активністю. У процесі відображення дійсності інформація, що надходить до мозку, відображується не механічно, а свідомо оброблюється відповідно до мети, завдання та досвіду особистості.

Рівень розвитку й виявлення свідомості в людини буває різний залежно від рівня розвитку її знань і наукового світогляду, ідейних і моральних переконань, ставлення до інших людей і до самої себе, до форм суспільного життя.

Людині властиві й неусвідомлювані форми психічної діяльності (інстинктивні та автоматизовані дії, потяги тощо). Але несвідоме входить до свідомого й завдяки цьому може контролюватися людиною.

Вивчаючи форми психічної діяльності, треба зважати на те, що психічне життя, свідомість та діяльність особистості завжди постають в єдності. Ця єдність виявляється в цілеспрямованій діяльності людини, її різноманітних пізнавальних, емоційних та вольових реакціях, ставленні до інших і до самої себе. Людина взаємодіє з навколишнім середовищем як цілісна система. Цілісність взаємодії забезпечується насамперед вищим відділом центральної нервової системи — корою великих півкуль головного мозку, яка інтегрує (об'єднує) діяльність організму й керує нею.