1884 Г. Правительство, встревоженное тем, что

университеты служат благоприятной средой для

радикалов, сурово ограничило их автономность, которое

послужило причиной волны студенческих забастовок и

других акций протеста. После 1905 г. украинские

студенты начали кампанию по внедрению в

университеты украиноведческих дисциплин. На 1908 г.

они достигли определенных успехов в Харьковском и

Одесском университетах, где начали читаться курсы

украинского языка и истории. Однако

преподавательский состав Киевского университета,

известный своей консервативностью, отказывался

согласиться с требованиями украинцев. Когда всю

империю охватила послереволюционная реакция, были

упраздненные даже ту украинские курсы, которые были

в Харькове и Одессе.

Параллельно с государственной и общественной

политикой в области развития образования и созданием

наставительно-образовательных закладов в Украине

существовала так называемая н а р о д н а я

п е д а г о г и к а . Вершиной народной педагогики

считается казацкая педагогика. Ведущие идеи казацкого

движения (свобода и независимость Украины,

незыблемость прав человека и народа, суверенность

лица, народовластие) служили основой, основаниями

воспитания детей сызмала. В детский период, а дальше -

на родственно-школьной ступени имели ведущее

значение культ Отца и Матери, Бабушки и Дедушки,

Рода и Народа. На высшей же ступени немало казацких

лидеров, особенно гетманов и кошевых, приобретали

образование в Киево-Могилянской академии.

Народная педагогика Украины тесно связана с

прогрессивными течениями в русской и украинской

социальной жизни XIX – начала XX ст. Принцип

народности обучения и воспитания детей внедрял в

практику выдающийся русский педагог К.Д.Ушинський

(1824-1870). Большого значения в развитии украинской

педагогики имела общественно-политическая

деятельность выдающегося хирурга М.И.Пирогова

(1810-1881), который на протяжении 1858-1861 гг.

пребывал в должности попечителя Киевского учебного

округа.

Во второй половине XIX – в начале XX ст. в

Украине почти каждый общественный деятель

принимал участие в решении вопросов образования и

воспитания. Как уже отмечалось, Т.Г.Шевченко (1814-

1861) выдал «Букварь южнорусскій» (1861).

П.А.Грабовский (1864-1902) посвятил ряд статей

проблемам народного образования. Л.Украинка (1871-

1913) также отстаивала необходимость народного 20

дійсність сільських шкіл та їх учителів, розповідала про

тяжке життя жінки-трудівниці, матері. Закарпатський

педагог О.В.Духнович (1803—1865) зробив вагомий

внесок у теорію і практику початкової освіти: написав

буквар, методичні книжки для вчителів. Відомий укра-

їнський педагог X.Д.Алчевська (1841—1920) працювала

над питаннями навчання дорослих.

Крах царизму в Росії і в Україні у березні 1917

року зумовив виникнення Української Народної

Республіки на чолі з Центральною Радою.

Проіснувавши до кінця квітня 1918 року, Центральна

Рада здійснила ряд заходів щодо розширення мережі

шкіл, їх українізації. Та в 1919 році внаслідок

громадянської війни багато шкіл було зруйновано. В

умовах поширеної бездоглядності і масового сирітства

важливої ролі в Україні набули дитячі будинки і колонії.

Досвід однієї з колоній висвітлено в ―Педагогічній

поемі‖ А.С.Макаренка.

Крім А.С.Макаренка, в 20-х роках в Україні

працювали інші діячі освіти, письменники. Відомим

українським педагогом і діячем народної школи був

Т.Г.Лубенець (1855—1936), автор ряду посібників для

початкової школи—букварів і читанок, методичних

матеріалів для студентів педучилищ. Український

письменник і вчитель С.В.Васильченко (Панасенко)

написав кілька книжок і оповідань на шкільні теми.

У 1919—1939 роках розгорнулась боротьба за

ліквідацію неписьменності серед дорослого населення,

було запроваджено загальну початкову освіту, перехід

до загальної семирічної освіти в місті й на селі,

поступово розширилася мережа середніх (десятирічних)

шкіл у містах і районних центрах, які в першій половині

30-х років були зорієнтовані на підготовку учнів до

подальшого навчання у вищих навчальних закладах.

Розвиток освіти в Україні в 40-х роках був

загальмований, що було пов'язано з наслідками

німецько-фашистської окупації. Після війни повільно

відновлюється мережа зруйнованих шкіл. Лише в 1958

році почав здійснюватися перехід до загальної

восьмирічної освіти. Для дітей, сім'ї яких не були

забезпечені засобами до існування, в 1958—1960 роках

було відкрито школи-інтернати, а в 1959 році створено

групи подовженого дня.

У 1966—1976 роках школи України перейшли

до загальної середньої освіти.

У 1990-х роках, коли Україна стала незалежною,

суверенною державою, освітні процеси стали

розвиватися згідно із законодавчими актами:

Конституцією України, Законом України ―Про освіту‖

та ін.

В Україні створена Академія педагогічних наук,

яка в своїй структурі має ряд науково-дослідних

інститутів, що працюють над вирішенням проблем

освіти й виховання. Теорія української педагогіки

поповнюється новими дослідженнями.

О с н о в н і п о н я т т я п е д а г о г і к и

образования, изображала жалкую действительность

сельских школ и их учителей, рассказывала о тяжелой

жизни женщины-труженицы, матери. Закарпатский

педагог А.В.Духнович (1803-1865) сделал весомый

вклад в теорию и практику начального образования:

написал букварь, методические книги для учителей.

Известный украинский педагог X.Д.Алчевськая (1841-

1920) работала над вопросами обучения взрослых.

Крах царизма в России и в Украине в марте

1917 года обусловил возникновение Украинской

Народной Республики во главе с Центральным Советом.

Просуществовав до конца апреля 1918 года,

Центральный Совет осуществил ряд мероприятий по

расширению сети школ, их украинизации. И в 1919 году

вследствие гражданской войны много школ было

разрушено. В условиях распространенной

беспризорности и массового сиротства важную роль в

Украине приобрели детские дома и колонии. Опыт

одной из колоний высветил в ―Педагогической поэме‖

А.С.Макаренко.

Кроме А.С.Макаренко, в 20-х годах в Украине

работали другие деятели образования, писатели.

Известным украинским педагогом и деятелем народной

школы был Т.Г.Лубенец (1855-1936), автор ряда

пособий для начальной школы – букварей и книг для

чтения, методических материалов для студентов

педучилищ. Украинский писатель и учитель

С.В.Васильченко (Панасенко) написал несколько

книжек и рассказов на школьные темы.

В 1919-1939 годах развернулась борьба за

ликвидацию неграмотности среди взрослого населения,

было внедрено общее начальное образование, переход к

общему семилетнему образованию в городе и на селе,

постепенно расширилась сеть средних (десятилетних)

школ в городах и районных центрах, которые в первой

половине 30-х гг. были сориентированы на подготовку

учеников к дальнейшему обучению в высших учебных

заведениях.

Развитие образования в Украине в 40-х годах

был приостановлено, что было связано с последствиями

немецко-фашистской оккупации. После войны медленно

восстанавливается сеть разрушенных школ. Лишь в 1958

году начал осуществляться переход к общему

восьмилетнему образованию. Для детей, семьи которых

не были обеспечены средствами к существованию, в

1958-1960 годах были открыты школы-интернаты, а в

1959 году созданы группы продлѐнного дня.

В 1966-1976 годах школы Украины перешли к

общему среднему образованию.

В 1990-х годах, когда Украина стала

независимым, суверенным государством,

образовательные процессы стали развиваться согласно

законодательным актам: Конституцией Украины,

Законом Украины ―Об образовании‖ и др.

В Украине созданная Академия педагогических

наук, которая в своей структуре имеет ряд научно-

исследовательских институтов, которые работают над

решением проблем образования и воспитания. Теория

украинской педагогики пополняется новыми

исследованиями.

О с н о в н ы е п о н я т и я п е д а г о г и к и

21

3

Від гр. "[категорія]" — вислів, звинувачення, ознака. У філософії — загальне, фундаментальне поняття.

Педагогіка — наука про виховання, освіту,

навчання та розвиток особистості має практичну

спрямованість і передбачає виконання таких

о с н о в н и х з а в д а н ь :

дослідження і розробка теоретичних основ

процесів освіти, навчання та виховання;

визначення змісту освіти та виховання членів

суспільства;

розробка і впровадження в практику найбільш

ефективних форм організації і методів навчання і

виховання;

вивчення суті та закономірностей розвитку і

формування особистості в умовах спеціально

організованого процесу навчання та виховання.

Як і інші науки, педагогіка має свій понятійно-

термінологічний апарат, який лежить в основі її змісту і

вивчається дослідниками. Теоретичні поняття, що його

складають, прийнято називати к а т е г о р і я м и 3

.

До основних категорій педагогіки відносяться:

о с в і т а , на в ч а нн я , в и хо в а н н я ,

п е р е в и х о в а н н я , с а м о в и х о в а н н я ,

н а в ч а л ь но - в и х о в н и й п р о ц е с ,

з а к о но м і р н о с т і , п р и н ц и п и , ф о р м и

о р г а н і з а ц і ї н а в ч а н н я й в и х о в а н н я ,

р о з в и т о к і ф о р м у в а н н я о с о б и с т о с т і та

інші.

Якщо прослідкувати історичний шлях розвитку

педагогіки, то ми помітимо, що вона спочатку

формувалася як наука про виховання, тобто передачу

суспільного корисного досвіду із покоління в

покоління. Цей процес мав як об’єктивний характер,

зумовлений історичним розвитком суспільства, так і

суб’єктивний, тобто цілеспрямований (спеціально

організований) з метою досягнення певної виховної

мети, зумовленої суспільним ладом.

Таким чином, в и х о в а н н я слід розглядати у

широкому та вузькому значенні цього слова.

Виховання у широкому загальному значенні

слова — це об’єктивний історичний процес передачі та

засвоєння людством суспільно-економічного досвіду із

покоління в покоління. Цей процес має об’єктивний

характер і зумовлений суспільно-економічним станом

розвитку людської цивілізації на певному історичному

етапі.

Виховання у вузькому загально педагогічному

значенні слова — це спеціально організований процес

передачі та засвоєння знань, умінь та навичок,

спрямованих на формування особистості члена

суспільства, громадянина своєї держави. Для кожного

суспільства існують основні моральні засади виховання,

які визначають напрями формування світогляду та

моральності особистості.

У процесі розвитку суспільства виховання як у

широкому, так і у вузькому значенні охоплювало різні

боки життя. З’явилася необхідність виховувати

дорослих, навчати людей різним ремеслам,

організовувати виховний процес залежно від віку,

психологічних та фізіологічних особливостей розвитку

людини.

Так з’явилося розгалуження педагогічних знань.

Виділилися окремі педагогічні науки: дошкільна

Педагогика – наука о воспитании, образовании,

обучении и развитии личности имеет практическую

направленность и предусматривает выполнение таких

основных задач:

исследование и разработка теоретических основ

процессов образования, обучения и воспитания;

определение содержания образования и

воспитания членов общества;

разработка и внедрения в практику наиболее

эффективных форм организации и методов обучения и

воспитания;

изучение сути и закономерностей развития и

формирования личности в условиях специально

организованного процесса обучения и воспитания.

Как и другие науки, педагогика имеет свой

понятийно-терминологический аппарат, который лежит

в основе еѐ содержания и изучается исследователями.

Теоретические понятия, которые его составляют,

принято называть к а т е г о р и я м и .

К основным категориям педагогики относятся:

образование, обучение, воспитание, перевоспитание,

самовоспитание, учебно-воспитательный процесс,

закономерности, принципы, формы организации

обучения и воспитания, развитие и формирование

личности, прочие.

Если проследить исторический путь развития

педагогики, то мы заметим, что она сначала

формировалась как наука о воспитании, т.е. передаче

полезного общественного опыта из поколения в

поколение. Этот процесс имел как объективный

характер, обусловленный историческим развитием

общества, так и субъективный, т.е. целенаправленный

(специально организованный) с целью достижения

определенной воспитательной цели, обусловленной

общественным порядком.

Таким образом, воспитание следует

рассматривать в широком и узком значении этого слова.

Воспитание в широком общем значении слова

— это объективный исторический процесс передачи и

усвоение человечеством общественно-экономического

опыта из поколения в поколение. Этот процесс имеет

объективный характер и обусловленный общественно-

экономическим состоянием развития человеческой

цивилизации на определенном историческом этапе.

Воспитание в узком общепедагогическом

значении слова — это специально организованный

процесс передачи и усвоения знаний, умений и навыков,

направленных на формирование личности члена

общества, гражданина своего государства. Для каждого

общества существуют основные моральные основы

воспитания, которые определяют направления

формирования мировоззрения и нравственности

личности.

В процессе развития общества воспитания как в

широком, так и в узком значении охватывал разные

стороны жизни. Появилась необходимость воспитывать

взрослых, учить людей разным ремеслам,

организовывать воспитательный процесс в зависимости

от возраста, психологических и физиологических

особенностей развития человека.

Так появилось разветвление педагогических 22