10. Означити канонічну суть юридичної особи.

Людина через хрещення стає втіленою в Христову Церкву, набуває юридичний стан особи з усіма обов’язками й правами, які в актуальних умовах властиві християнам, що творять церковну спільноту, за умови, що на цю людину не накладені якісь правозабороняючі санкції.

Юридична персональність людини - це природне право людини. Кожна людина - це особа, тобто натура, наділена розумом і свобідною волею. Тому вона вже сама по собі є суб’єктом прав і обов’язків, які випливають з її природи. Ці права і обов’язки - універсальні, непорушні й невіддільні від людини. В юридичному сенсі особа - це суб’єкт прав і обов’язків. Звідси походить факт, що юридична особа для свого існування повинна відповідати двом вимогам:

а. Мати юридичну здатність, тобто бути юридично здатною прийняти юридичні права і обов’язки;

б. Посідати дію, тобто бути юридично здатною чинити юридичні акти, визначені кк. 910 і 1136.

Юридичним суб’єктом є, насамперед, фізична особа, тобто конкретна людина, відрізнена своєю індивідуальністю. Але юридичним суб’єктом є також і юридична особа, витвір права, складена з кількох осіб або з кількох речей.

11.Розкрити критерії і засади побутового права і моралі.

Побутове право охоплює правні звичаї, які є діючими нормами позитивного права та ним охороняються, як і закони, що в організований спосіб є належними органами влади. Правні або юридичні звичаї цілком входять в поняття права, як неписане право.

Щодо моралі або етики, то під цим поняттям розуміємо норми поведінки, що також постали як право із суспільства. Тому і норма моральна, як і норма правна є соціальною нормою, тобто нормою, необхідною в суспільстві, та зумовленою співжиттям людей у суспільному зв’язку.

Таким чином право і мораль об’єднуються в одному родовому понятті соціальної норми. Існує, отже, безпосередній зв’язок між правом та етикою на ґрунті спільних соціальних коренів та рівнобіжного служіння людству. Але дуже часто і в багатьох випадках норми права не мають нічого спільного з мораллю. Між ними часто спостерігаються розбіжності, а навіть й гостра суперечність, як закони про розлучення, аборти, гомосексуальні подружжя й їм подібні.

Бачимо також, що право і етика взаємно себе не виключають, вони мають те саме походження, ту саму мету і дуже часто ставлять ті самі вимоги до членів суспільства. Право і мораль спрямовані до здійснення тієї самої мети - сприяти поступові суспільства і добру індивіда, хоча до здійснення цього прямують відмінними шляхами. З цього, власне, постає розбіжність між правом і мораллю. Мораль

діє шляхом накладання однобічного обов’язку, якому не відповідає у другій особі. Друга відмінність права від моралі полягає в тому, що право є правилом зовнішнім, воно регулює виключно зовнішню активність людини, не втручаючись у внутрішню, тобто настрій, почуття тощо. Навпаки, мораль - це сукупність правил внутрішніх, які лише в реальному плані регулюють зовнішню поведінку внаслідок психічних відчуттів. Третя важлива відмінність права від моралі і моральних норм полягає в тому, що право має свою точну визначеність та певний, часто навіть суворий, формалізм правних обов’язків, чого немає в морально-етичних законах. Право накладає обов’язок на одного з індивідів у відношенні до іншого. Цього немає в етиці, де обов’язок залишається зовнішньо добровільним. У праві обов’язок необхідний до виконання.