9. Проаналізувати історичні особливості розвитку канонічного права.

Слово "канон” в буквальному розумінні означає інструмент для проведення прямих ліній. Але це слово отримало також позначення "зразка, правила”. Новозавітньою мовою воно вживається в розумінні "правила” християнського життя: "Тим, які чинять за цим правилом (мир їм і милість, і Ізраїлю Божому” (Гал.6.16); " жити), до чого ми досягли, так і повинні міркувати і за цим правилом ” (Флп. 3,16). В західній юридичній літературі церковне і канонічне право розглядаються як дві різноманітні дисципліни. Під канонічною мається на увазі наука, яка вивчає канони Древньої Церкви і папські декретали, які увійшли в "Корпус канонічного права” (Corpus juris canonici) – звід, який остаточно склався наприкінці середньовіччя. Правові норми цього зводу торкаються не тільки церковних, але й світських правових відносин, які в середні віки входили в юрисдикцію церкви. Іншими словами, канонічне право (jus canonicum) – все те право, яке пішло від Церкви в епоху Вселенських Соборів на Сході і до кінця середньовіччя на Заході, незалежно від того, торкається воно церковних або громадянських справ. А церковне право (jus ecclesiasticum) – це право, яке торкається Церкви, незалежно від законодавця.  Відомо, що понад дві тисячі років до Христа видано було закони Гаммурабі. Кількасот літ пізніше появилися єгипетські закони, Мойсееві закони, а ще пізніше - законодавства грецьке і римське. У первісних народів право, як і всі суспільні установи, було безпосередньо пов'язане з релігією. Норми права здавалися в очах первісної людини наказами або натхненням, що походило безпосередньо від богів чи від Бога, як, наприклад, десять заповідей Божих, переданих Мойсееві, а ціле право уважалось установою Божою. Римлян визнала юридична наука за геніальних творців права, особливо права цивільного. В Римській імперії, а пізніше й у Візантії, наступниці Риму на Сході, діяли школи правознавства, де вивчалася складна чинна система права. До наших часів дійшли інституції відомого римського правника ґая (II ст.). Занепад Римської імперії у V ст., занепад господарства й культури припинили на цілі століття розвиток правотворчості й правознавства у цілій Європі. Догматична юриспруденція Середньовіччя На початку XI ст. починається відродження та новий розквіт римського права. В XII ст. у Болонії розпочав свою діяльність своєрідний університет - школа Гльосаторів і коментаторів римського права. Саме школа Гльосаторів і коментаторів стала ініціатором ще перед добою Відродження і дала почин догматичного вивчення права. Розвинулася в XVII ст. також школа природного права, головно в Голландії та Німеччині, її засновником був Гуґо ґроґій. Друга збірка канонів Івана Схоластика вийшла під назвою Зведення державних законів, що стосуються Церкви. Ця збірка поділена на 87 глав, містить витяги з новел Юстиніяна та всі правила щодо життя Церкви. Після Івана Схоластика з'явилась більша і повніша збірка канонів і церковно-громадських законів. Найбільш відомим і вживаним став номоканон під назвою Синтагми 14-х титулів невідомого автора початку VII ст. Більш опрацьований і доповнений новими канонами і законами побачив світ наприкінці IX ст. номоканон під назвою Номоканон Фотія 14 тититулів.