74. Розкрити природу і зміст адміністративних актів.

Адміністративне право - це найбільш складна матерія як в церковному праві, так і в цивільному.

Таке право має дві серії актів: акти адміністративні загального характеру, такі як декрети, загальноекзекутивні акти та інструкції й партикулярні акти. Концепція адміністративного партикулярного акта. Адміністративний акт, виданий компетентною владою, спрямований до окремих осіб або спільноти в конкретних і окремих випадках. Саме це є характером партикулярності, який відрізняє адміністративні окремі паралельні акти від адміністративних загальних актів універсального характеру. Форма і зміст:

Декрет переважно походить від вільної ініціативи влади. Відносно об’єкта декрет є рішенням, якщо він вирішує якусь суперечку, наприклад, декрет про розлучення подружжя. Декрет (ргоуізіо) - рішення авторитетної влади, що містить в собі якусь авторизацію, якусь норму, якусь заборону.

Рескрипт, як правило, передбачає попереднє прохання, домагання. Стосується уділення якихось привілеїв, диспенз та інших повноважень і ласк.

Наказ міститься в самому декреті.

Прескрипт (ргаеясгірШт) - це окремий наказ або спеціальний декрет, який накладає обов’язок або забороняє щось.

Адміністративні акти і розпорядження для цілої Церкви можуть видавати Папа Римський і Дикастерії Римської Курії. Для місцевої Церкви в межах своєї юрисдикції і компетенції це можуть робити єпархіальний єпископ, генеральний вікарій, єпископський вікарій та синод єпископів. В чинах і клерикальних згромадженнях папського права цю владу мають головний настоятель, що має звичайну владу, та його вікарій, згідно з кк. 418, 984 §1. Адміністративний акт має наслідок від моменту його повідомлення або в рескриптах від моменту відправлення листа; якщо ж застосування адміністративного акта доручається виконавцю, то він має наслідок від моменту виконування.

76. Дати юридичну оцінку проблемі усунення звичаю в церкві

Закон трактує усунення звичаю в загальному, як того, що ще має силу у новому Кодексі, так і того, що мав би виникнути у майбутньому, за нормою кан. 1509. Відміна такого звичаю може відбутися одним з двох способів;

• з причин внутрішніх, коли звичай нераціональний і подібне;

• коли звичай суперечить праву або існує попри право, відміняється через протилежний звичай чи позитивний закон. Такий позитивний закон має два винятки: • не відміняє столітнього і споконвічного звичаю;

• загальний закон не відміняє партикулярних звичаїв. Звичаї, виразно усунені Кодексом

• Якщо в одній парафії є більше ніж один парох або настоятель

(кан. 287 §§1-2);

• щодо номінації єпархіального адміністратора (кан. 225);

• щодо влади єпископа вільно вибирати клириків чи священнослу­

жителів для душпастирських і канонічних візитацій (кан. 205);

• щодо подружніх перешкод (кан. 793);

• щодо річного звіту, який мають здати єпархові місця адмі­

ніструючі церковним майном (кан. 1031);

• щодо резервованих позовів для колегіального трибуналу трьох

суддів (кан. 1084);

• інші норми, що визнають недійсність акту або позбавляють

здатності (кан. 1495);

• інші нерегулярності та перешкоди щодо прийняття та

відправлення св. тайни Священства (кан. 764 і наст.).