63. Проаналізувати значення церковних уставів князів Володимира Великого і Ярослава Мудрого для становлення церковного права

Цілком логічно і певно можна припускати, що разом з християнством до Київської Русі прийшли, опосередковано чи безпосередньо з Греції, канони Вселенської Церкви, а також церковно- громадські постанови візантійської імперії. Ці та інші переходили до Київської Русі через номоканони Грецької Церкви у перекладах на старослов’янську чи староболгарську мову, які часто робили вже на Русі. Ці номоканони покладено в основу збірки церковного права Русі, який називаємо Кормчою Книгою, тобто книгою церковного управління, від слова кормило - човен, корабель.

Крім того, що було взято з грецьких номоканонів, у слов’янських кормчих книгах вміщено чисто державні постанови, взяті з візантійських збірок, як, наприклад, судовий закон Прохийон імператора Василя Македонського. Це робилося, очевидно, для ознайомлення правлячої влади новоохрещених народів з візантійським громадянством, якого надавало разом із хрещенням. У Київській Русі до кормчих книг включалися також устави київських володарів, наприклад Устав Володимира Великого, різні статті канонічного і літургійного характеру, для узгодження з Грецькою Церквою, а також і за походженням.

Перші кормчі книги були досить різноманітні, особливо щодо змісту. В загальному починаючи від ХШ ст. прототипами всім служили дві редакції кормчих книг: Софіївська та Новгородська, записана для новгородського архієпископа Климента. Вона містить в собі устави Володимира Великого і Ярослава Мудрого, Руську Правду та правила Володимирського Собору 1274 року. Канони подаються в ній повним текстом.

Правдоподібно повний і перевірений Номоканон 14-ти титулів було перекладено за Ярослава Мудрого.

64. Розкрити суть, поділ та класифікацію поняття звичаю в церкві.

1. Звичай у Канонічному праві (кк. 1506-1509)

У Церкві звичай є інтегральною і корективною частиною писаного закону (кан. 1508): Звичай є найкращий тлумач законів. Він представляє співпрацю Божого народу у творенні дефінітивного, об’єктивного і писаного законодавства Церкви Христової (LumenGentium32,2).

2. Поняття і поділ звичаїв

Звичай - джерело об’єктивного права. Кодекс Канонічного права не подає визначення, але це легко зрозуміти з самого закону, який описує суттєві елементи звичаю. Властиво звичай - це поведінка якоїсь спільноти вірних, яка затверджена компетентною владою і в означених умовах набирає сили закону.

3. Класифікація звичаїв

Звичаї поділяються на:

а) Стосовно закону:

• згідний з законом (iuxtalegem), тобто звичай, підтверджений законом;

• попри закон(praeter legem), коли звичай запроваджує нову норму, яка не суперечить існуючій нормі, але в чомусь їй подібна, і тому має доповнюючий характер у царині, не регульованій або частково регульованій законом;

65. Проаналізувати канонічні особливості функціонування звичаїв

Щоб звичай набув сили закону, він мусить відповідати вимогам, встановленим в кк. 1506-1509. В кан. 1506 говориться: §1. Звичай християнської спільноти, наскільки відповідає діянню Духа Святого в церковному тілі, може мати силу права.§2. Жоден звичай не може ніяким чином змінити Боже право.

Вселенський Архієрей затверджує загальний звичай у цілій Церкві. Єпархіальний єпископ та інші посадові особи, наділені законодавчою владою, затверджують звичай партикулярний. Вірні не посідають юридичної законодавчої влади, тому не можуть затверджувати ніякий звичай. Народ творить звичай, але встановлена влада своїм затвердженням і ратифікацією надає звичаєві сили закону. Отже, затвердження за¬конодавцем - це істотна, безумовна вимога, щоб звичай набув сили закону. Затвердження може відбуватися в таких формах:

• позитивним актом;

• мовчазним підтвердженням, толеранцією і практикуванням звичаю поведінкою законодавця;

• легальним підтвердженням, тобто через позитивний закон, яким приймається даний звичай, про що виразно зазначено в кан. 1507 §3; Звичай, суперечний діючому канонічному праву або який є поруч з Канонічним правом, тільки тоді одержує силу права, коли зберігається згідно з законом безперервно протягом повних тридцяти років; зате суперечний канонічному закону, який містить