54. Дати оцінку впливу соціального вчення Католицької церкви на церковне публічне право.

Мета життя і діяльності Церкви полягає в тому, щоб вести людей до можливої досконалості, в міру зросту Христового, і, таким чином, приготувати і допровадити їх, як вибраних синів Божих, до злуки і вічного життя в Бозі. Засоби, які Церква вживає для осягнення своєї мети, - це навчання правд віри, поданих у Євангельській Благовісті, і звичаїв, які Церква зберігає в чистоті й поширює. Церкві дана і благодать Св. Духа, яку вона уділяє своїм членам для їхнього освячення та духовного зросту. В загальному під правом церковним розуміють державні цивільні закони щодо Церкви. Деколи говоримо також і про загальне Боже і людське право в Церкві. Канонічне право, в свою чергу, поділяється на публічне і приватне. Публічне канонічне право належить до публічного добра Церкви і може бути внутрішньоконституційним, якщо нормує внутрішню конституцію й адміністрацію Церкви, або зовнішнім, якщо нормує зовнішні, тобто неюридичні відносини Церкви з іншими спільнотами, політичними чи соціальними.

55. Виявити зміст та суспільно – церковне значення конкордатів конкордатів Ватикану з латиноамериканськими країнами.

Більш повні конкордати мають Домініканська Республіка, Колумбія і Гаїті. Серед конкордатів, укладених Апостольською Столицею після Другої світової війни, одним з найважливіших є Конкордат з Домініканською Республікою 16 червня 1954 року. У першій статті цього конкордату проголошується, що Католицька Апостольська Римська Церква «продовжує» бути державною релігією, показуючи стійку волю в державі до прагнення доглядати цивілізацію, в якій з початку здобутку (рік 1494) вона розвивала її існування. Слідують пізніше визнання і гарантії, які держава зарезервувала Церкві, тобто визнання міжнародної юридичної особистості Апостольської Столиці і держави Ватикан; підтримка повних дипломатичних стосунків; зобов’язання, прийняте державою, гарантувати Церкві вільне і повне виконання її духовної влади, її юрисдикції і вільне публічне здійснення культу; визнання з боку держави юридичної особистості всім інституціям і релігійним асоціаціям, що існують в Домініканській Республіці на час входу в дію конкордату, які побудовані згідно з канонічним правом; у церковному окрузі території Домініканської Республіки зафіксовані одна архідієцезія, дві дієцезії і одна прелатура nullius, але в конкордаті радиться евентуальність однієї нової дієцезії і нрелатури nullius, передбачається евентуальність приймати на єпископську гідність також священиків, що не мають національності Сан-Домінго; гарантується імунітет емісійному духовенству; є визнані податкові звільнення церковним маєткам і церковним інституціям. Держава зобов’язується надати і допомогу Церкві у випадках шкідливого використання церковного і релігійного звичаю чи шкідливого виконання юрисдикції або церковних функцій. За шлюбом, укладеним згідно з нормами канонічного права, автоматично визнаються цивільні ефекти. Щодо розлучення, конкордат передбачає надання державі з боку Церкви факультети вирішувати питання у власних цивільних трибуналах. У схоластичній ділянці за Церквою визнана повна свобода відкривати і підтримувати, під залежністю від церковного авторитету, школи будь-якого порядку і ступеня з обов’язком з боку держави їх охороняти і допомагати їм через відповідні дотації. Крім цього, державою прийняте зобов’язання направляти навчання в публічних школах відповідно до принципів католицької доктрини і моралі використовуючи в основних і другорядних публічних школах тексти, попередньо затверджені церковною владою . Щодо цивільного населення, Конкордат гарантує право вільної організації і функціонування католицьких асоціацій з релігійною, соціальною і карітативною метою. 2) Другий, більш повний латиноамериканський Конкордат був укладений 12 липня 1973 року і ратифікований 2 липня 1975 року з Колумбією. Це єдиний Конкордат, що був реалізований під понтифікатом Павла VI. Він завершив період довгої муки відносин між двома владами в цій латиноамериканській нації. 31 грудня 1887 року Колумбія, після серії намагань і контрастів між Церквою і державою, доходить до конкордату, що був визнаний як зразок, плідно діючи аж до 1975 року 3) Конкордат з Гаїті, ще діючий, є з 1860 року і був доповнений іншими пізнішими конвенціями, такими як конвенція 1940 року, що стосуються церков. Можна стверджувати, що правдивими конкордатами є також конкордати інших латиноамериканських республік, навіть якщо вони не мають такої назви. Наприклад, називається «Modus vivendi»,додатковий пакт, підписаний Апостольською Столицею з Еквадором 1937 p., пакт або «конвенція», укладена 6 березня 1964 року між Апостольською Столицею і Республікою Венесуела, що має особливу історично-політичну характеристику. Подібною є Угода з Республікою Аргентина 1966 року.