Висновки до іі розділу

Проект є організаційною формою реалізації процесу інвестування. У цьому понятті зосереджені як стратегічне планування інвестиційної діяльності, так і практична реалізація щоденного оперативного керування нею.

Інвестиційний проект — це комплекс заходів, що здійснюються інвестором з метою реалізації свого плану нарощування капіталу. Дії інвестора мають бути оптимальними для досягнення поставлених цілей при обмежених часових, фінансових і матеріальних ресурсах.

Проектування інвестиційної діяльності становить основу управління інвестиційною діяльністю підприємства. Планування – це насамперед, процес вироблення та прийняття рішень, що дають можливість забезпечити ефективне функціонування й розвиток підприємства у майбутньому.

Планування інвестиційної діяльності – це процес розробки системи планів і планових показників із забезпеченням підприємства необхідними інвестиційними ресурсами і підвищенням ефективності його інвестиційної діяльності в майбутньому.

Аналіз інвестиційних проектів — це комплекс методичних і практичних прийомів розробки, обґрунтування і оцінки доцільності peaлізації проекту. Лише невелика частина інвестицій не дає очікуваного результату з незалежних від інвестора причин. Велика частина проектів, що виявилися збитковими, могли бути не допущені до реалізації якби попередньо був проведений якісний аналіз з урахуванням зовнішніх умов і внутрішніх якостей кожного проекту.

Розділ ііі. Фінансова оцінка ефективності інвестиційних проектів в Карпатському туристичному макрорегіоні

3.1. Фінансові методи оцінки ефективності реальних інвестиційних проектів

Методи оцінки ефективності інвестиційних проектів – способи визначення доцільності довгострокового вкладення капіталу (інвестицій) у різні об'єкти (галузі) з метою оцінки перспектив їхньої прибутковості й окупності.

Інвестиційні проекти, включаючи пропозиції по розробці нової продукції, повинні піддаватися постійному і детальному аналізу з погляду кінцевих результатів. Відомо, що капітал, вкладений у техніко-економічні проекти разом з частиною отриманої від їхньої реалізації прибутку, реінвестується в активи з метою одержання доходу і прибутку в майбутньому. З цих позицій окремі деталі проектів можуть показатися не настільки істотними. Разом з тим на окремі стандартизовані питання (вони передбачені і бізнес-планом проектів) має бути відповісти на самому початку аналізу (розрахунку ефективності і т.п.).

Це, наприклад, яку мету переслідує проект (чим він викликаний, якими обставинами, його основна мета, навіщо він потрібний, де буде реалізована і чому); яка дія він зробить на поточну і перспективну діяльність базового підприємства, а по нових виробах (конструкціям), при модернізації устаткування — і в споживача; чи зміниться, якщо так, те як, організаційна структура, якість продукції, обсяги виробництва, екологія і т. д. (конкретні показники змін); терміни для досягнення результатів реалізації проектів (наприклад, проектної потужності, яке потрібно устаткування, терміни його надходження і ціна продажу й ін.); інвестор і обсяги інвестування.

Критеріями для обґрунтування (визначення) придатності (ефективності) інвестиційного проекту можуть бути: прибуток, прибутковість, частка ринку, якість продукції, беззбитковість і ін. Украй важливо при цьому розрахувати і простежити напрямку потоку грошей: капітальні витрати на викуп землі і підготовку місця, будівництво будинків і споруджень, придбання (проектування, виготовлення) устаткування і машин, навчання фахівців; поточні витрати — сировина і матеріали, паливо й енергія, праця і т.д.; дохідні статті — економія витрат, роялті, урядові позики і т.п.

Інвестиційні проекти можуть бути оцінені різними способами, але, очевидно, при кожнім з них (крім екологічних, соціальних і деяких інших) важливо знати рівень доходу, що забезпечать інвестиції і який розмір додаткового прибутку вони принесуть. У довгостроковому плані, коли за його основу приймається життєвий цикл продукції (товару), відповідь на них може дати однакові результати, у короткостроковому — можливі значні розходження. Це зв'язано з тим, що коли ведеться нове будівництво, здобувається нове чи обладнання розробляється нова продукція, витрата коштів перевищує їхнього надходження.

Критерії, використовувані для оцінки проекту, повинні відображати головні аспекти й умови його реалізації. При всім їхньому різноманітті їх можна об'єднати в наступні групи:

- фінансово-економічної;

- нормативні;

- забезпеченості ресурсами й ін.

До фінансово-економічної відносять традиційний їхній набір для ухвалення рішення щодо будь-якого проекту. Це можуть бути і звичайні фінансово-економічні показники, обумовлені в бізнес-плані, — вартість проекту, чиста поточна вартість, прибуток і рентабельність (віддача інвестицій), внутрішній коефіцієнт ефективності, період окупності й ін.

До числа нормативних критеріїв відносять: правові (норми національного і міжнародного права); вимоги стандартів, конвенцій і т.п.; екологічні вимоги; патентоспроможність і інші умови дотримання прав інтелектуальної власності. Недотримання кожного з них може зробити ефективний проект нездійсненним.

Ресурсні критерії також визначають потенційну можливість здійснення проекту і включають наступні їхні групи: науково-технічні ресурси (наявність необхідного науково-технічного заділу, фахівців відповідного профілю і кваліфікації й ін.), виробничі (наявність потужностей для виробництва даного продукту), технологічні альтернативи (варто оцінити існуючі конкуруючі технології), обсяги і джерела фінансових ресурсів і ін.

Варто мати на увазі, що окремі інвестиційні проекти (напрямку інноваційної діяльності) можуть оцінюватися також і з позицій прийнятності прогнозованих термінів досягнення тих чи інших результатів — завершення проектування, вихід на ринок і закріплення на ньому, досягнення наміченої прибутковості (рентабельності), окупності інвестицій і ін.

Визначений інтерес представляє і розрахунок ефекту від прискорення виконання науково-дослідних і дослідно-конструкторських робіт, тому що, з одного боку, прискорення процесу досліджень і розробок (проектування, конструювання, будівництва і т.д.) вимагає значних витрат на цій стадії реалізації проекту, з іншого боку — виникають можливості більш раннього виходу на ринок з новим ефективним продуктом (товаром, виробом), у виробництві якого фірма буде, хоча б і на якомусь не тривалому проміжку часу, монополістом. Кожен потенційний проект повинний оцінюватися і на його. відповідність політичним і соціальним умовам у країні з обліком їхніх можливих змін.

Найбільш розповсюдженими методами оцінки капітальних вкладень є: - метод окупності;

- метод простої норми прибутку;

- метод дисконтування коштів;

- метод чистої поточної вартості;

- крапка беззбитковості;

- використання аналізу динамічності й імовірності.

Однак вибір методів і критеріїв оцінки залежить від специфіки проекту, закладених у ньому нововведень (інновацій), типу галузі і ряду інших факторів. Остаточне ж рішення приймається замовником (підприємцем і т.п.), узгоджується з інвестором, партнерами, контрагентами й іншими зацікавленими особами. [28]

Метод окупності.

Метод окупності — один з методів оцінки ефективності інвестиційних проектів, заснований на використанні як критерій періоду часу (кількість років), необхідного для повернення інвестицій, вкладених у проект (розмірів щорічного внеску, що розраховуються як різниця між річними доходами і витратами).

Період окупності — це час, необхідне для відшкодування вихідних капітальних вкладень за рахунок прибутку від проекту. Під прибутком мається на увазі чистий прибуток, що залишається після відрахування податків плюс амортизація (а іноді і доходи по процентних ставках). Числення строку окупності звичайно починається з періоду будівництва, протягом якого будуть зроблені первісні капітальні вкладення (з обліком і без обліку вартості землі й оборотного капіталу).

Перевага цього методу як критерію добору проекту — простота розуміння і розрахунків, визначеність суми початкових капітальних вкладень, можливість ранжирування проектів у залежності від строків окупності. Він особливо рекомендується (наприклад, ЮНИДО) для аналізу ступеня ризику, що виконується в політично нестабільних країнах і в технологічно швидко застарілих галузях промисловості.

Його основні недоліки — метод ігнорує віддачу від вкладеного капіталу (тобто не оцінює його прибутковістю), дає однакову оцінку рівним інвестиціям незалежно від терміну їхньої окупності (тобто 1 млн. г. о., отриманий через рік чи 10 років, оцінюється однаково). Крім того, цей метод не дозволяє вимірити прибутковість проектного рішення, а основна увага приділяється на його ліквідність.

Підходи до розрахунку терміну окупності включають в себе витрати на рекламу, демонтаж технологічного обладнання, транспортування обладнання до місця зберігання або покупцеві.

До простих оціночних показників економічної ефективності проекту прийнято відносити: термін окупності капітальних вкладень, прибуток, рентабельність, точку беззбитковості. Ці показники виділяються відносною простотою розрахунків і, мабуть, тому їх використовують банки, кредитні установи та інші фінансові інститути.

Метод розрахунку терміну окупності інвестицій (англ. payback period) полягає у визначенні необхідного для відшкодування інвестицій періоду часу, за який вкладені кошти окупляться доходами, отриманими від реалізації проекту.

Більш точно під терміном окупності розуміється тривалість періоду часу, протягом якого сума дисконтованих майбутніх доходів буде дорівнювати сумі грошей, вкладених в початковий період часу.

Відомі два підходи до розрахунку терміну окупності. Перший полягає в тому, що суму початкових вкладень ділять на річні, а точніше – середньорічні надходження. Його застосовують у тих випадках, коли надходження рівні по роках.

Другий підхід до розрахунку терміну окупності полягає у визначенні грошових надходжень (доходу) від реалізації інвестиційного проекту наростаючим підсумком, тобто як кумулятивну величину.

Метод окупності відбиває період очікування інвестором, поки його вкладення повністю не окупляться. Він дає представлення, протягом якого періоду годині інвестор ризикуватиме своїм капіталом. І це важливо, оскільки передбачити більш менш точно майбутні результати неможливо. Тут невизначеність тим більше, чим довготриваліший період віддачі від вкладеного капіталу, а відносно невеликий термін окупності означає нижчу міру ризику і швидку віддачу. [7; 22]

Метод простої норми прибутку.

Метод простої норми прибутку — один з методів оцінки ефективності інвестиційних проектів, заснований на критерії, обумовленому відношенням прибутку за звичайний повний рік їх (проектів) експлуатації до вихідних інвестиційних витрат (основному і чистому оборотному капіталу, а також витратам на стадіях, що передують виробництву).

При цьому розрізняють валовий прибуток, що підлягає оподаткуванню, і чистий — без податків. Щоб показати амортизаційні відрахування окремо, їх віднімають з виробничих витрат, тоді валовий прибуток буде дорівнює сумі від реалізації мінус виробничі витрати без амортизаційних відрахувань. У свою чергу доход, що підлягає оподаткуванню, дорівнює валовому доходу мінус амортизація. Капітал, що інвестується можна визначити як постійний капітал (акціонерний чи капітал акції плюс резерви акції чи плюс довгострокові кредити); чи загальні інвестиційні витрати (основний капітал плюс капітальні витрати на стадії, що передує виробництву, плюс оборотний капітал). Таким чином, величина простої норми прибутку (рентабельності інвестицій) практично залежить від того, як визначені поняття “прибуток” і “капітал”. Вона може бути визначена відношенням (у %) валовому чи прибутку чистому прибутку плюс амортизація до загальних інвестиційних витрат або до акціонерного капіталу. Це залежить від того, як оцінюється реальна прибутковість (рентабельність) загальних інвестиційних чи витрат тільки інвестуємого акціонерного капіталу після виплати податків на доходи і відсотків на позиковий капітал.

Цей метод, незважаючи на свою привабливість, має і серйозні недоліки. Наприклад, виникає питання, який рік приймати в розрахунках, оскільки використовуються щорічні дані, це важко, а іноді і неможливо вибрати рік, найбільш характерний для проекту. Усі вони (роки) можуть розрізнятися за рівнем виробництва, прибутку, процентним ставкам і іншим показникам. Крім того, окремі роки можуть бути пільговими по оподатковуванню. Очевидно, що чистий прибуток у ті роки, коли будуть застосовуватися податкові пільги, буде значно відрізнятися від прибутку того років, коли податки стягуються повною мірою. Цей недолік, що є наслідком статичності простої норми прибутку, можна спробувати усунути шляхом розрахунку прибутковості (рентабельності) проекту по кожнім році.

Однак і після цього основний недолік залишається, тому що не враховується розподіл у часі чистого припливу і відтоку (приходу і витрати) капіталу протягом терміну експлуатації об'єкта інвестицій. Виникає ситуація, коли прибуток, отриманий у початковий період, переважніший отриманого в більш пізні роки і тоді важко зробити вибір між двома альтернативними варіантами, якщо вони мають різну рентабельність протягом цілого ряду років. Наприклад, яку з двох альтернатив варто вибрати, якщо обидва проекти мають однакові за п'ять років загальні інвестиційні витрати: У такому випадку недостатньо мати тільки щорічні розрахунки рентабельності. Необхідно також визначати і загальну прибутковість проектів, що можливо лише за допомогою методів дисконтування коштів.

Таким чином, цей метод доцільно використовувати для розрахунку рентабельності загальних інвестиційних витрат у випадках, коли прогнозується, що протягом усього терміну експлуатації інвестиційного проекту валовий прибуток буде приблизно однакової, а податкова і кредитна система не перетерпить істотних змін. [28]

Метод простої норми прибутку обчислюється за наступними формулами:

Норма прибутку на використовуваний капітал:

НП=ЧП/ПІповн*100, де НП-норма прибутку;

ЧП - чистий прибуток;

ПІповн - повні інвестиції.

Норма прибутку на акціонерний капітал:

НП=ЧП/АК(ВК)*100, де АК - акціонерний капітал;

ВК - власний капітал.

Власний капітал відрізняеться від акціонерного на суму нерозподіленого прибутку (резерв, накопичений підприемством) і відповідає підсумку першого розділу пасиву балансу. [29]

Метод дисконтування коштів.

Метод дисконтування коштів — один з методів оцінки ефективності інвестиційних проектів, що базується на допущенні, що кошти, одержувані (що витрачаються) у майбутньому, будуть мати меншу (більшу) вартість, чим у даний момент.

Метод дисконтування коштів не враховує розподіл у часі чистого притоку і відтоку (приходу і витрати) коштів (капіталу) протягом терміну експлуатації об'єкта інвестицій. У цьому випадку переважним може виявитися використання методу, заснованого на чистій поточній чи вартості внутрішній нормі окупності. Варто мати на увазі, що інвестиції, витрачені на створення й освоєння проекту, відволікаються (вилучаються) з обороту підприємства (фірми) до періоду його завершення. Тому чим більше років відокремлюють витрати і результати даного року від початку розрахункового чи чим більше загальна тривалість і значніше витрати приходяться на перші роки освоєння проекту, тим значніше втрати може мати підприємство. До того ж, кошти, вкладені в проект, могли б бути поміщені в кредитні установи чи інші заходи щодо визначеної процентної ставки (тобто приносити прибуток). [28]

Чиста теперішня вартість проекту визначаеться як величина, одержана шляхом дисконтування (при заздалегіть обдуманій нормі дисконту для кожного року) різниці між всіма річними відсотками та притоками реальних грошей, накопичуваних на протязі життя проекту. (Строк економічного життя проекту - це період,протягом якого інвестиційний проект генеруе приток грошових коштів.Як правило, він дорівнюе нормативному строку служби обладнання, яке придбане за рахунок інвестованих фінансових ресурсів, або є коротшим за нього).

Вказані різниці приводяться до теперішньої вартості на момент початку здійснення проекту.Чисті дисконтовані грошові потоки за всі роки додаються,щоб одержати чисту теперішню вартість(ЧТВ):

t=j

ЧТВ= ЧГП(t) /(1+р)

t=0,

де ЧТВ - чиста теперішня вартість;

ЧГП(t) - річний чистий потік реальних грошей по проекту в роки t=0,1,2,.....j).

Чиста теперішня вартість відрізняеться від теперішньої вартості на величину інвестиційних витрат:

ТВ=ЧТВ+ПІ,

де ПІ - початкові інвестиції;

ТВ - теперішня вартість грошових потоків, які генеруються проектом.

Вибір норми дисконту (р) обумовлений тривалістю життєвого циклу проекту, рівнем інфляції, рівнем господарського ризику, імовірністю зміни процентних ставок за використання позикових коштів.

Якщо розрахована чиста теперішня вартість на кінець життєвогоциклу проекту має додатнє значення, то прибутковість інвестицій вище норми дисконту (мінімального рівня прибутковості, при якому інвестування є доцільним).При ЧТВ=0, прибутковість знаходиться на мінімально припустимому рівні. А якщо значення ЧТВ є від’ємним, від реалізації даного проекту взагалі треба відмовитися.[29]

Метод середнього рівня віддачі.

Метод середнього рівня віддачі – один з методів оцінки ефективності інвестиційних проектів з визначенням їхньої прибутковості і середньої величини віддачі від вкладеного капіталу при очікуваному життєвому циклі продукції. Переваги цього методу: простота розрахунків і розуміння, можливість порівняння альтернативних варіантів, облік амортизації і життєвого циклу продукції; недоліки — ігнорує зміни в рівнях доходу й інвестицій у різні періоди (тому що заснований на заздалегідь визначеному рівні виконання), зневажає тим, що грошові доходи, що отримані пізніше, не мають ту ж вартість, що отримані раніше (тобто млн. г. о. у перший рік має ту ж цінність, що і в інші роки). До того ж немає достатніх обґрунтувань визначення прибутковості амортизації. [28]

Метод чистої поточної вартості.

Метод чистої поточної вартості (ЧПВ) полягає в наступному: 1. Визначається поточна вартість витрат (С), тобто вирішується питання, скільки інвестицій потрібно зарезервувати для проекту.

2. Розраховується поточна вартість майбутніх грошових надходжень від проекту, для чого доходи за кожний рік приводяться до поточної дати. Результати розрахунків показують, скільки коштів потрібно було б вкласти зараз для отримання запланованих доходів, якби ставка доходів була дорівнює ставці відсотка в банку або дивідендної віддачі капіталу. Підсумувавши поточну вартість доходів за всі роки, отримаємо загальну поточну вартість доходів від проекту (В):

3. Поточна вартість витрат (С) порівнюється з поточною вартістю доходів (В). Різниця між ними становить чисту поточну вартість доходів (ЧПВ):

ЧПВ показує чисті доходи або чисті збитки інвестора в результаті приміщення грошей в проект в порівнянні зі зберіганням грошей у банку. Якщо ЧПВ> 0, значить, проект принесе більший дохід, ніж вартість капіталу. Якщо ж ЧПВ <0, то проект має прибутковість більш низьку, ніж вартість капіталу, і тому гроші вигідніше залишити в банку. Проект ні прибутковий, ні збитковий, якщо ЧПВ = 0.

Якщо гроші в проект інвестуються не разово, а частинами протягом декількох років, то для розрахунку ЧТС застосовується наступна формула:

де, n – кількість періодів отримання доходів; j – кількість періодів інвестування засобів. [19]