76.Механізм грошово-кредитного регулювання .Ринок грошей.

Державне регулювання економікою за допомогою грошово-кредитних інструментів є впливом на кількість і ціну (процентну ставку) позичкового капіталу, для того щоб, відповідно до цілей державної економічної політики, впливати на попит і механізми використання кредитів в економіці.

Практично всі інструменти монетарної політики чинять опосередкований і загальний вплив на економіку. Розрив у часі між використанням того чи іншого інструмента грошово-кредитної політики і його ефектом є досить тривалим, до того ж кількісний результат застосування цих інструментів важко піддається попередній оцінці.

Регулювання економікою за допомогою грошово-кредитних методів передбачає створення умов, за яких економічний суб'єкт сам вибирає рішення, що відповідають інтересам держави. Це здійснюється через ринок цінних паперів, зміну грошової маси, банківських резервів і процентних ставок.

Суб'єктом грошово-кредитної політики виступає держава, яка регулює цю сферу через свої органи - центральний банк і відповідні урядові структури - міністерство фінансів, органи нагляду за діяльністю банків і контролю за грошовим обігом, Інституції щодо страхування депозитів, а також інші установи. Визначальна роль у здійсненні всього комплексу заходів держави у сфері грошового обігу та кредитних відносин належить її центральному банку.51

Об'єктами, на які спрямовуються регулятивні заходи грошово-кредитної політики, можуть виступати:

V пропозиція грошей;

V процентна ставка;

V валютний курс;

V швидкість грошового обігу;

V рівень інфляції тощо.

Вибір об'єктів грошово-кредитного регулювання залежить від економічної ситуації в країні та означає, що центральний банк може, залежно від ситуації, здійснювати орієнтацію на один із перерахованих вище об'єктів чи навіть декілька одночасно.

В Україні головним суб'єктом грошово-кредитної політики є Національний банк. Крім нього, у виробленні грошово-кредитної політики беруть участь інші державні органи - Уряд, Міністерство фінансів, Верховна Рада.

Органи виконавчої та законодавчої влади визначають основні макроекономічні показники, що слугують орієнтирами для формування цілей грошово-кредитної політики (обсяг ВВП, розмір бюджетного дефіциту, платіжний і торговельний баланси, рівень зайнятості тощо). Верховна Рада регулярно заслуховує доповіді Голови НБУ та одержує інформацію банку про стан грошово-кредитного ринку в Україні.

Проте вирішальна роль у розробленні та реалізації монетарної політики належить Національному банку, оскільки він конкретно відповідає перед суспільством за стан монетарної сфери. Як передбачено Конституцією України, Рада НБУ самостійно розробляє основні засади грошово-кредитної політики та здійснює контроль за її проведенням.

Грошово-кредитна політика — це комплекс заходів у сфері грошового обігу

та кредиту, спрямованих на регулювання економічного зростання,

стримування інфляції та забезпечення стабільності грошової одиниці,

забезпечення зайнятості населення та вирівнювання платіжного балансу.

Здійснення державою продуманої грошово-кредитної політики передбачає

розмежування її стратегічних і тактичних цілей. Стратегічна ціль

грошово-кредитної політики має бути підпорядкованою загальним

стратегічним цілям соціально-економічної політики держави: стабілізації

сукупного обсягу виробництва, зайнятості та рівня цін. Тактичною метою

монетарної політики є забезпечення внутрішньої стабільності грошей,

тобто оптимальної рівноваги між попитом і пропозицією грошей. Визначаючи

тактичні й оперативні завдання грошово-кредитної політики потрібно

враховувати необхідність її диференціації залежно від конкретної

макроекономічної ситуації.

Тактика монетарної політики мусить бути гнучкою, тобто змінюватися

відповідно до ситуації на ринку. Реакцією держави на економічну

кон’юнктуру є альтернатива: політика «дорогих грошей» — політика

«дешевих грошей». Політика «дорогих грошей» здійснюється зменшенням

грошової пропозиції за умов інфляційного зростання економіки, коли

потрібно стримувати сукупний попит. Політика «дешевих грошей»

здійснюється збільшенням грошової пропозиції за умов неповної

зайнятості, коли необхідно стимулювати виробництво.

Державна економічна політика, зорієнтована переважно на використання

грошово-кредитних засобів, називається монетаристською. Монетаристська

політика є найрезультативнішою за умов розвинутої ринкової економіки,

інституціональної та юридичної інфраструктури, домінування в суспільстві

підприємницької психології, високого ступеня залежності економічних

суб’єктів від кредитів та низьких або передбачуваних параметрів

інфляції. Коли в державній економічній політиці переважають методи

адміністративного регулювання, ефективність грошово-кредитної політики є

незначною. У цьому разі виправдовує себе метод поетапного впровадження

ринкових регуляторів грошово-кредитної системи.

Інерційність економіки та грошово-кредитної сфери робить неприпустимим

застосування різких корекцій динаміки грошових агрегатів. Ефект від

«шокових» заходів монетарної політики може бути лише тимчасовим, таким,

що не забезпечує досягнення довгострокових позитивних результатів. З

часом навіть можлива протилежна реакція з повною дестабілізацією

грошового обігу.

Планування основних параметрів грошово-кредитної політики передбачає

необхідність урахування ефекту запізнення, тобто, наявності розриву в

часі між застосуванням регулюючих заходів і відповідною реакцією на ці

дії як грошово-кредитної сфери, так і економічної системи в цілому.