23.Сутність ринку, його структура та критерії розмежування.

Ринок - це складне й багатогранне явище. Ринкові відносини суттєво відрізняються в різних країнах за ступенем розвитку, особливостями модифікації, рівнем зрілості, історичними, соціальними та іншими ознаками. Ринок — синтетична ка­тегорія, за допомогою якої визначаються різно­манітні за змістом і параметрами явища. Історично слово «ринок» характеризувало певне місце, де продавалися та купувалися товари. У буденному розумінні ринок – це базар. У кращому випадку ринок розуміється як поєднання попиту і пропозиції. Такі визначення відображають особливості ринку, що лежать на поверхні явищ. Але вони не виявляють глибинних властивостей ринку як економічного феномена й не є конструктивними, щоб зрозуміти його роль в економічній системі.

Сутність ринку полягає в тому, що це певна сукупність економічних відносин між різними типами фірм (промисловими, торговельними, індивідуальними, корпораціями, державними фірмами тощо) та індивідами з приводу купівлі-продажу това­рів і послуг відповідно до законів товарного виробництва.

Щоб дати комплексне (або системне) визначення сутності ринку, необхідно з’ясувати його основні функції. Ними є:

1) здійснення остаточного визначення вартості товарів і послуг та їх реалізації, перетворення продукту праці на товар;

2) забезпечення безперервності процесу суспільного відтво­рення, формування цілісної національної економічної системи та її зв'язку з іншими національними економіками в масштабі сві­тового ринку;

3) спонукання виробників товарів і послуг знижувати інди­відуальні витрати порівняно з суспільно необхідними, підви­щення суспільної корисності товарів і послуг, їх якості та спо­живних властивостей;

4) регулюючий вплив на економіку в цілому, на пропорції між різними сферами та галузями економіки, приведення увідповідність платоспроможного попиту і пропозиції, нагро­мадження і споживання та інших пропорцій;

5) сприяння контролю споживачів за виробництвом, вирівнювання цін;

6) посилення конкуренції між виробниками товарів і пос­луг у межах як окремих країн, так і світового господарства.

Виходячи з цього, ринок слід розглядати як певну сукуп­ність економічних відносин між різними типами фірм та інди­відами з приводу купівлі-продажу товарів і послуг, де відбу­вається остаточне визнання їх вартості та реалізація, завдяки чому посилюється конкуренція між товаровиробниками за зниження витрат виробництва і підвищення суспільної корис­ності товарів, поліпшується пропорційність розвитку народно­го господарства, забезпечується безперервність суспільного від­творення і формування цілісної економічної системи, а також здійснюється опосередкований контроль споживачів за вироб­ництвом.

Структура ринку — це сукупність окремих ринків у межах національної економіки або внутрішнього ринку, світового господарства та його окремих регіонів і взаємодія між ними.

Ринок як складне, полісистемне утворення має надзвичайно багату структуру. Його складовими є ринки: товарів, капіталу, фінансово-кредитний, валютний, трудових ресурсів, інформації, так званий тіньовий, а також ринкова інфраструктура. Кожний з пе­релічених елементів здатний функціонувати в так званому авто­номному режимі і тому має свою структурну побудову. Всі вони взаємодіють як частини єдиної системи, оскільки органічно пов'язані між собою в становленні та розвитку. Порушення цього взаємозв'яз­ку стає серйозною перешкодою існування повноцінного ринково­го середовища.

Розмежування

Ринкове середовище розмежовується за політико-адміністративними ознаками: ринки окремих областей, територій, регіонів, кра­їн, коаліцій, континентів, світовий ринок. Крім того, в рамках кон­кретного ринкового середовища можуть функціонувати агенти різ­них форм власності та господарювання. Відповідно до цього ринок характеризується за критеріємконкурентоспроможності функціо­нуючих суб'єктів господарювання як монопольний чи олігопольний.

У монопольному ринку має місце диктат виробника, постачальника, продавця. Однак перевиробництво будь-якого виду продукції може продовжувати, а іноді й загострювати конкуренцію за її збут, тобто монополію недостатньо трактувати як антипод ринково-кон­курентного середовища. Крім монополії ворогом останнього є та­кож тотальний дефіцит.

Відправною точкою ринкової структури є ринок товарів. Макроекономічні складові його — це ринки споживчих товарів і послуг, інвестицій і капіталу тощо.

Ринок споживчих товарів і послуг — один з найважливіших ком­понентів товарного ринку. Невід'ємною рисою цивілізованого рин­ку, свідченням його стабільності й життєздатності є стан суспільного виробництва. Конкретним проявом останнього є рівновага попиту й пропозиції, насичення ринку споживчими товарами та послугами.

Ринок інвестицій і капіталу. Включення галузей інвестиційної сфери в систему ринкових відносин оголило дефекти, які протягом десятиліть нагромаджувалися і проявлялися у формі довгобуду, розпорошення капіталовкладень, зростання вартості споруджува­них об'єктів, невідповідності встановлених на них машин, облад­нання, приладів світовому рівню.

Ринкове господарство в його широкому розумінні неможливе поза функціонуванням капіталу. Виключивши його із сфери ви­робничих відносин, країни командно-адміністративної системи при­гнобили виробництво, його рушійні сили.

Ринок праці — посередник між роботодавцями та найманими працівниками. Це форма узгодження попиту на робочу силу з її пропозицією, досягнення в нормальних умовах відносно стабільної рівноваги в цій сфері на основі державної політики, чинного зако­нодавства та саморегулювання.

Складовими ринку праці є: працездатне населення, тобто ті, хто за віком і станом здоров'я здатні працювати у різних сферах суспільного виробництва; зайняте населення, тобто та його частина, яка постійно виконує роботу на підприємствах, в організаціях, закладах за заробітну плату. Ринок праці включає також ту частину населення, яка тимчасо­во не працює, але не відкидає надію на це.

У ході розвитку системи ринків в Україні формуються усі їхні різновиди за сегментами ринку, і вони набувають певної структу­рованості.

Вільний ринок — це ринок з великою кількістю виробників однорідної продукції, які не в змозі впливати на рішення один одного. В ньому немає обмежень в інформації про попит, пропонування, ціни, якість продукції тощо.

Регульований ринок — це ринок, який контролюється і регулюється державою за допомогою спеціальних заходів економічного та адміністративного характеру.

Залежно від того, хто є покупцем товару, що продається і з якою метою він купується, розрізняють також споживчий ринок, ринки виробників, проміжних продавців, державних установ і міжнародний ринок.

Споживчий ринок — окремі особи і господарства, які купують товари для особистого споживання.

Ринок виробників— організації, що купують товари для використання їх у процесі виробництва.

Ринок проміжних продавців — організації, що купують товари для наступного перепродажу їх з прибутком для себе.

Ринок державних установ — державні організації, що купу­ють товари або для наступного їх використання у сфері комунальних послуг, або для передачі цих товарів тим, кому вони потрібні.

Міжнародний ринок — покупці за межами країни, включа­ючи закордонних споживачів, виробників, проміжних продав­ців, держави і установи.

Кожен вид ринку, що згадувався, має свою інфраструктуру, свій набір інструментів, які забезпечують його життєдіяльність. Окремі види ринку не існують самі по собі. Всі вони пов'язані між собою, утворюючи розгалужену ринкову систему. Вона діє не тільки в межах тієї чи іншої країни, а й глобально, охоплю­ючи своїм впливом значну частину світового господарства.