Розділ II духовні цінності з погляду психології

2.1 Тлумачення психологами поняття духовності

Слово «психологія» походить від двох грецьких слів: «психе» – душа і «логос» – закони природи, тобто «закони життя душі». Отже, предметом вивчення психології є діяльність душі, що безпосередньо пов’язана з духовністю людини. У психологічному словнику духовність визначається, як умова руху «до вершинної психології», яка, за Виготським Л., визначає вершини особистості. Як пояснюють відомі психологи це таємниче поняття?

Аналізуючи витоки глобальної кризи (екологічної, духовної тощо) сучасні дослідники поставили питання про необхідність нової (космічної) етики. Вони стверджують, що доля людства значною мірою визначається рівнем здатності кожної людини відродити у собі ціннісне ставлення до життя, що виявляється у розумінні унікальності кожного окремого життєвияву, та реалізується у гуманному, еко- та життєохоронному типі поведінки.

До боротьби за «Людину в людині» закликав всією своєю творчістю видатний австрійський психолог В. Франкл. Підкреслюючи актуальність проблеми духовності, Франкл згадує думки 3. Фрейда, який у свій час сказав, що людству давно було відомо про те, що воно має дух, а йому (Фрейду) довелося показати, що у людства є ще й потяги. Проте сьогодні, підкреслює Франкл, необхідно нагадати людству, що в нього є духовність й допомогти знайти мужність жити духовно.

Франкл виділяє три найголовніші, на його погляд, фактори людського існування – це духовність, свобода й відповідальність. У цьому розумінні, на думку психолога, духовність людини – це не просто її певна характеристика, а особливість, яка створює людську "конституцію", тобто є притаманною тільки людині. Психолог зробив спробу окреслити складові духовності, розуміючи її неоднозначність. Він зазначав, що у духовності поряд з етичним, моральним (совість, любов) існує й естетичне (краса, інтуїція, натхнення).

Психолого-педагогічна практика вже давно потребує наукового пояснення психологічних закономірностей духовного розвитку. Саме тому виникла теоретична необхідність в розробці концепції, яка б пояснила духовність як психологічний феномен, розкрила суб'єктивно-психологічні та соціокультурні джерела духовного розвитку. Як наслідок на початку 90-х pp. XX ст. посилюється увага психологів до вивчення духовності (С. Грофф, А. Зелінченко, О. Колісник, Ч. Тойч, М.-Л. Чепа, Р. Уолш та інші).

Плідну спробу пояснити психологічні механізми духовного розвитку особистості зробив сучасний вітчизняний психолог О.П. Колісник. На цьому шляху автор виділив та проаналізував основні (провідні) ступені розвитку духовності. Узагальнення результатів аналізу публікацій Колісника свідчить про те, що засобами просування особистості по ступенях духовності є психологічні механізми саморозвитку. Цей факт підтверджує гіпотезу про психологічну природу духовності. Дані дослідження відкривають нові можливості для уточнення структури духовності, визначення смислового психологічного навантаження понять "духовність", "духовний розвиток", а також виявлення основних психологічних критеріїв духовно розвиненої особистості.

Засновник та теоретик трансперсональної психології Станіслав Грофф дослідив феномен духовних переживань. На його думку, істинна духовність є проявом Всесвіту та грунтується на особистому духовному переживанні, а не на релігійних догматах. Грофф підкреслює, що саме духовні переживання впливають на систему цінностей людини та утворення зразків моральної поведінки. Крім того, глибокі духовні переживання сприяють знищенню меж між релігіями, в той час, як догматизм організованих релігій спричинює ворожість, непорозуміння, відчуження.

Ч. Тойч, який є одним із співавторів психогенетичної концепції поведінки людини, зробив плідну спробу розкриття психологічних принципів духовного міжособового спілкування. Його погляди грунтуються на ідеї унікальності, неповторності кожної особистості, а також на основних засадах гуманістичної психології.

Оригінально окреслив деякі проблеми розвитку людини (у тому числі й її духовного розвитку) засобами енергоінформаційних та інтегрально-диференційних моделей наш співвітчизник, психолог М.-Л.А. Чепа. Розглядаючи структурні рівні людського розвитку як підсистеми великої системи – психіки людини як цілісного утворення, М.-Л.А. Чепа виявив загальні й особливі функції структурних рівнів, їхню ієрархічну та координаційну організацію. Він підкреслив, що за своїми сутнісними характеристиками духовність є складною системою нелінійного типу, а отже, має вивчатися засобами синергетики.

На думку М.-Л. Чепи "людина духовна" народжується з індивідуальності, яка визначається витвореною нею духовно-практичною реальністю, що є сукупним результатом саморефлексії совісті (особистого морального імперативу добра) та віри як засобу поєднання макро- і мікрокосму. Отже, людина духовна є найвищою мислимою іпостассю людської сутності у квазіголографічній єдності зі Всесвітом. Роботи М.-Л.А. Чепи містять цінні вказівки на психологічну сутність духовності та шляхи дослідження цього феномена.

В пошуках духовного блукають не лише досвідчені психологи, а й тренери росту особистості. Така методика з’явилась на нашому просторі недавно, проте знайшла багато своїх прихильників. Є два основних видів тренінгу (чи інших програм) особистісного росту. Перші враховують індивідуальні особливості людини, вивчають її духовний світ, визнають її унікальність і сприяють розвитку в тому напрямі, який їй близький. А програми другого типу націлені на те, щоб «вмонтувати» в учасників успішну, з точки зору організаторів, систему цінностей. Такі можуть представляти серйозну небезпеку для психіки. Однак тренінги з вірною методикою можуть підказати найкоротший шлях до самопізнання, саморозвитку, духовного олімпу.

Проаналізувавши погляди різних філософів (від Канта до Гурджієва), психологів, тренерів-методистів, спробуємо сформувати прості і чіткі правила для кожної людини, яка має на меті долати тернистий духовний шлях.