
- •Духовний олімп Проблема духовності у сучасному суспільстві наукова робота
- •Розділ I духовність як історична цінність. Погляд філософії
- •1.1 Історично-хронологічний аспект трактування духовності
- •1.2 Духовне життя суспільства на сучасному етапі
- •1.3 Філософія загальнолюдських цінностей
- •Розділ II духовні цінності з погляду психології
- •2.1 Тлумачення психологами поняття духовності
- •7 Законів духовного життя
- •2.2 Життєво-духовні кризи особистості і методи їх подолання
- •Розділ III духовні цінності з погляду педагогіки
- •Розділ IV духовність через призму християнства
- •Список використаної літератури
1.2 Духовне життя суспільства на сучасному етапі
Філософія визнає духовне життя суспільства найскладнішою зі всіх його сфер. Воно не підлягає чітким окресленням і виправданим прогнозам. По сьогоднішній день залишається під великим знаком запитання проблема стимулювання духовних процесів суспільства: як, наприклад, можна сприяти збільшенню кількості геніальних творців і шедеврів? Яку систему освіти і виховання можна вважати оптимальною щодо збагачення духовного потенціалу суспільства? Не можна робити відкриття «за планом», тим паче – геніальні, але навряд чи можна вважати виправданою політику пасивного очікування «проривів» в духовному житті.
В саморегульованій системі духовності суспільства до основних її елементів відносять усю ту сукупність думок, норм, ідей та принципів, які зазвичай пов’язані із функціонуванням найважливіших сфер суспільного життя (економічна, правова, моральна, релігійна свідомість, мистецтво, колективне несвідоме).
Розрізняють також рівні духовного життя: рівень масової свідомості і рівень суспільної ідеології. Рівень масової свідомості – це рівень переважно стихійного формування та функціонування у суспільстві певних поглядів, уподобань, стереотипів поведінки, типових прийомів розуміння та осмислення. Інколи цей рівень називають суспільною психологією; він досліджується соціальною психологією. Суспільна ідеологія являє собою рівень продукування соціальних ідей, принципів, теорій і концепцій. Ясно, що цей рівень формується і функціонує із значно більшим, ніж попередній, елементом свідомих, цілеспрямованих дій.
Окрім цього, окремо виділяють і досліджують стани духовного життя суспільства, де можуть фігурувати:
Активний стан (зумовлений, наприклад, бажанням більшості суспільства включитися у виконання якихось соціальних програм);
Акцентований стан (наприклад, масового патріотизму або військової агресивності);
Пасивний стан (суспільної апатії або скепсису);
Збалансований стан (передбачає наявність моментів усіх можливих станів без очевидного переважання якогось окремого).
При розгляді процесів духовного життя в науці також фігурує поняття духовної (або інтелектуальної) атмосфери суспільства; як звичайно при цьому йдеться про стан духовного життя та можливі тенденції його зміни. Така атмосфера передбачає, що певні події, гасла, ідеї можуть мати цілком визначені результати. Або ж вона постає як така, що сприяє виникненню і поширенню цілком певних поглядів, настроїв, ідей.
Досвід суспільної історії на сьогодні засвідчує, що найбільш сприятливими для духовного життя є демократичний лад суспільного життя і політика лібералізму, поєднані із постійною увагою з боку управлінських суспільних інститутів до процесів духовного життя. Найважливіша умова таких заходів – визнання та дотримання свободи думки, слова та інформації.
Філософія дає означення:
Духу: у середньовічному світобаченні єдина справжня форма буття або буття як таке, Бог як Бог-Дух, корінь будь-якого існування; основні якості Духу – абсолютна активність, позапросторовість, неподільність, єдність, вічність.
духовному канону життя: канонічне джерело у межах деяких, переважно традиціоналістичних цивілізацій – збірка найдавніших, освячених авторитетом, часом і традицією переказів, настанов на життя, міфів, розповідей про богів або божественні прояви, що виконує роль нормативу – регулятора життєдіяльності людей в усіх сферах суспільного життя («Веди» – у Стародавній Індії, «П’ятикнижжя» – у Стародавньому Китаї, «Коран» – у мусульманських країнах).
духовному життю суспільства як сукупності процесів, станів та рівнів інтелектуальної діяльності певного суспільства, що продукує духовні цінності і задовольняє духовні потреби людей певного суспільства.
душі: у Середні віки – джерело і причина людського життя, результат вкорінення у людське тіло частки божественного духу; тому душа займає середнє положення між духом і тілом. Через зв'язок із духом душа постає безсмертною та розумною, через зв'язок із тілом – індивідуальною, чутливою, дієвою. Спрямовувати свої зусилля вона може або угору – до духу, або вниз – до тілесного.