2.2. Зміст освіти в національній школі

План

1. Сутність змісту освіти

2. Особливості навчальних планів, програм і підручників

3. Взаємозв’язок загальної, політехнічної, професійної освіти

4. Зміст освіти зарубіжної школи

Сутність змісту освіти

Загальна середня освіта є цілеспрямованим процесом оволодіння систематизованими знаннями про природу, лю­дину, суспільство, культуру, виробництво засобами пізна­вальної і практичної діяльності. її результатом є інтелек­туальний, соціальний і фізичний розвиток особистості як основа для подальшої освіти і трудової діяльності. Вона є обов'язковою основною складовою безперервної освіти. Як зазначено в Законі України «Про загальну середню шко­лу», завданнями загальної середньої освіти є: виховання громадян України; формування особистості учня (вихо­ванця), розвиток його здібностей і обдаровань, наукового світогляду; виконання вимог Державного стандарту за­гальної середньої освіти, підготовка учнів (вихованців) до подальшої освіти і трудової діяльності; виховання в учнів (вихованців) поваги до Конституції України, державних символів України, прав і свобод людини і громадянина, по­чуття власної гідності, відповідальності перед законом за свої дії, свідомого ставлення до обов'язків людини і грома­дянина: реалізація прав учнів (вихованців) на вільне фор­мування політичних і світоглядних переконань; вихован­ня шанобливого ставлення до родини, поваги до народних традицій і звичаїв, державної та рідної мови, національ­них цінностей українського народу та інших народів і націй; виховання свідомого ставлення до свого здоров'я та здоров'я інших громадян як найвищої соціальної цінності, формування гігієнічних навичок і засад здорового способу життя, збереження і зміцнення фізичного та психічного здоров'я учнів (вихованців).

Освіта покликана прилучити молодь до вироблених людством знань, цінностей. Саме в цьому закріплена проб­лема змісту освіти.

Зміст освіти — система наукових знань, умінь і навичок, оволо­діння якими забезпечує всебічний розвиток розумових і фізичних здібностей учнів, формування їх світогляду, моралі та поведінки, підготовку до суспільного життя, до праці.

На всіх етапах розвитку суспільства зміст освіти зазнавав якісних змін під впливом різних чинників: соціально-еконо­мічних відносин, рівня розвитку виробництва, науки, техні­ки і культури, розвитку освіти та педагогічної теорії, мети і завдань виховання, які ставить суспільство перед школою.

В історії школи і педагогіки відомі різні підходи до визначення змісту освіти. Наприкінці XVIII — в середині XIX ст. поширеною була так звана теорія формальної осві­ти, сутність якої полягала в тому, що учневі недоцільно да­вати великий обсяг знань, оскільки він його не засвоїть, а потрібно давати матеріал, що розвиває розумові сили, мис­лення, уяву, пам'ять, здібності. її прибічники вважали за необхідне вивчення латинської та грецької мов, математи­ки, які тренують розум учнів. Цю теорію було покладено в основу змісту класичної освіти в гімназіях. Помітний вплив її і в сучасних французьких ліцеях, покликаних давати «за­гальну культуру за допомогою тренування мислення».

З розвитком капіталізму, потребою озброєння людей практично корисними знаннями з'явилася й набула роз­витку теорія матеріальної освіти, згідно з якою головним критерієм визначення змісту освіти є практичне значення, а не розвиваючий характер знань. її прихильники вважа­ли, що в процесі засвоєння корисних знань здійснювати­меться розвиток мислення і розумових здібностей учнів, озброєння їх методами наукового пізнання.

Відповідно до Закону України «Про освіту» система освіти в сучасній Україні складається з таких ланок: дошкільна освіта; загальна середня освіта; позашкільна освіта; професійно-технічна освіта; вища освіта; післядипломна освіта; аспірантура; докторантура; самоосвіта. Вста­новлено й відповідні освітні рівні: початкова освіта; базова загальна середня освіта; повна загальна середня освіта; професійно-технічна освіта; базова вища освіта; повна вища освіта. До освітньо-кваліфікаційних рівнів віднесено такі: кваліфікований робітник, молодший спеціаліст, ба­калавр, спеціаліст, магістр.

Система освіти в Україні будується згідно з принципами, сформульованими у ст. 6 Закону України «Про освіту», які проголошують: доступність для кожного громадянина всіх форм і типів освітніх послуг, що надаються державою; рів­ність умов кожної людини для повної реалізації її здібно­стей, таланту, всебічного розвитку; гуманізм, демократизм, пріоритетність загальнолюдських духовних цінностей; орга­нічний зв'язок зі світовою й національною історією, культу­рою, традиціями; незалежність освіти від політичних пар­тій, громадських і релігійних організацій; науковий, світсь­кий характер освіти; інтеграція з наукою та виробництвом; взаємозв'язок з освітою інших країн; гнучкість і прогностичність системи освіти; єдність і спадкоємність системи освіти; неперервність і різноманітність освіти; поєднання державно­го управління і громадського самоврядування в освіті.

Зважаючи на завдання всебічного розвитку особистості й потребу вдосконалення освіти в сучасній національній школі, формування змісту освіти має виходити з того, що загальна освіта покликана давати знання, які сприяють розвитку мислення, і знання, потрібні для життя, які можна застосовувати у практичній трудовій діяльності.

Вагомого значення для української національної шко­ли набуває оновлення її змісту відповідно до державних документів про школу і державних стандартів освіти. За­лежно від мети і характеру підготовки учнів розрізняють загальну, політехнічну й професійну освіту.

Зміст освіти полягає у переданні та засвоєнні підростаю­чим поколінням досвіду старших поколінь, соціальної куль­тури з метою його розвитку. Цей досвід охоплює: знання про природу, суспільство, техніку і способи мислення; досвід про способи діяльності, що втілюються разом зі знаннями в уміннях і навичках особистості, яка засвоїла цей досвід; до­свід творчої, пошукової діяльності щодо вирішення нових проблем, які постають перед суспільством, потребують само­стійного перетворення раніше засвоєних знань і умінь у нових ситуаціях, формування нових способів діяльності на основі вже відомих; досвід ціннісного ставлення до об'єктів або засобів діяльності людини, його вияв у ставленні до дов­колишнього світу, інших людей.

Завдання освіти повинні відповідати соціальному за­мовленню суспільства (завданням всебічного розвитку лю­дини), забезпечувати високу наукову і практичну значущість навчального матеріалу. Він має враховувати реальні можливості процесу навчання (закономірності, принципи, методи, організаційні форми, рівень загального розвитку школярів, стан навчально-методичної та матеріальної ба­зи школи), забезпечувати соціально детерміновану єдність у конструюванні та реалізації змісту освіти з позиції нав­чальних предметів, що вивчаються в школі.

Сучасна дидактична теорія пропонує таку систему кри­теріїв добору змісту основ наук: цілісне відображення у змісті освіти завдань формування основних якостей осо­бистості шляхом представлення у навчальних програмах усіх основних теорій, законів і понять, основних видів ді­яльності; висока наукова і практична значущість змісту, який включений в основи наук (навчальна програма по­винна містити найуніверсальніші та найінформативніші елементи змісту, важливі для розкриття сутності теорій, законів і основних понять); відповідність складності зміс­ту реальним навчальним можливостям учнів певного віку; відповідність обсягу змісту навчального матеріалу часу, який необхідно затратити на його вивчення, вилучення з цією метою з навчальних програм менш важливих питань, урахування міжнародного досвіду побудови змісту серед­ньої освіти; відповідність змісту навчально-методичній і матеріальній базі сучасної школи; гуманізація змісту осві­ти, яка передбачає забезпечення особистісної значущості засвоєння знань для кожного учня, реалізацію принципу природовідповідності у навчанні.

У Державній програмі «Освіта» («Україна XXI століт­тя») окреслено стратегію розвитку освіти на найближчі роки і на перспективу, визначено курс на створення жит­тєздатної системи неперервного навчання й виховання, забезпечення можливості духовного самовдосконалення особистості, формування інтелектуального та культурного потенціалу як вищої цінності нації. Основними шляхами реформування загальної середньої освіти у ній проголоше­но встановлення державних стандартів усіх рівнів загаль­ної середньої освіти; визначення змісту загальноосвітньої підготовки і відповідних базових дисциплін, упроваджен­ня інтегрального і варіантного принципів навчання; ре­формування структури загальноосвітніх навчально-вихов­них закладів відповідно до рівнів освіти та потреб регіонів; кооперація загальноосвітніх навчально-виховних закладів з вищими навчальними закладами; розвиток мережі за­гальноосвітніх навчально-виховних закладів, заснованих на різних формах власності; формування мережі навчаль­но-виховних закладів з дво-, трирічними термінами нав­чання загальноосвітнього, профільного (спеціалізованого) та професійного спрямування; наукове та методичне забез­печення загальної середньої освіти, підготовка і впрова­дження нових навчальних планів і програм, підручників, посібників тощо; проведення науково-дослідної та експе­риментальної роботи щодо впровадження педагогічних інновацій, інформатизація загальної середньої освіти; впровадження у загальноосвітніх навчально-виховних за­кладах психологічної та соціально-педагогічної служб; пріоритетне фінансування, кадрове та матеріально-техніч­не забезпечення сільської школи; розширення можливо­стей здобуття загальної середньої освіти для тих, хто пра­цює, через систему шкіл, класів, груп з очною, заочною, вечірньою формами навчання або екстерном; розроблення науково обґрунтованих методик оцінки якості діяльності навчально-виховних закладів загалом та кожного педаго­гічного працівника зокрема; державна атестація та акре­дитація загальноосвітніх навчально-виховних закладів усіх типів незалежно від форм власності.

З 2003/2004 навчального року в практику середньої за­гальноосвітньої школи України втілюється Концепція профільного навчання, яка ґрунтується на основних поло­женнях Концепції загальної середньої освіти (12-річна школа) і спрямована на реалізацію Національної доктрини розвитку освіти в Україні.

Профільне навчання — одна з форм диференційованого навчан­ня, яка забезпечує диференційоване засвоєння, з урахуванням вимог вищих навчальних закладів і професійно-технічних закладів освіти, групи споріднених навчальних предметів і вивчення решти їх в оптимально-інтегрованому режимі.

Таке навчання передбачає врахування освітніх потреб, нахилів і здібностей учнів, створення умов для навчання учнів старшої школи відповідно до їхнього професійного самовизначення. Цій меті підпорядковані цілі, зміст і структура організації навчання.

Головною метою профільного навчання є забезпечення можливостей для рівного доступу учнів до здобуття загаль­ноосвітньої, профільної та початкової допрофесійної підго­товки, неперервної освіти впродовж життя, виховання особистості, здатної до саморегуляції, професійного зрос­тання, мобільності в сучасному суспільстві. Спрямоване воно на набуття старшокласниками навичок самостійної науково-практичної, дослідницько-пошукової діяльності, розвиток інтелектуальних, психічних, творчих, мораль­них, фізичних і соціальних якостей, прагнення до само­розвитку та самоосвіти.

Основні напрями та профілі навчання учнів на старшо­му ступені школи:

— соціально-гуманітарний напрям: іноземні мови, історико-філологічний, історико-правознавчий, історико-географічний профілі;

• природничо-математичний напрям: математика і комп'ютерна техніка, хіміко-біологічний, фізико-математичний, математико-економічний профілі;

• фізкультурно-військовий напрям: фізкультурно-оздоровчий і військовий профілі;

• художньо-естетичний напрям: образотворче мистецтво, художні народні промисли, вокально-хоровий, вокально-інструментальний та інші профілі;

• виробничо-технологічний напрям: будівельний,електротехнічний, механізації, агротехнічний, косметико-перукарський та ін.

Профільне навчання запроваджується з 10 класу на старшому ступені школи. Підготовка до нього здійснюєть­ся у початковій школі (вибір вчителями, батьками додат­кових годин для інтелектуального та фізичного розвитку дітей: математичні лабіринти, ігри, світ квітів, моя родина тощо), а в основній школі учні обирають факультативні курси відповідно до кількості годин варіативної частини навчального плану та своїх інтересів.

На підготовчо-розвивальному етапі (початкова школа) у зв'язку з інтенсивним психологічним вивченням учнів домі­нує розвивальна спрямованість навчальних занять, запро­ваджуються спеціальні розвивальні уроки з метою опти­мального розвитку виявлених природних задатків, підготов­ки дітей до вибору в основній школі факультативних курсів.

На підготовчо-орієнтаційному етапі (основна школа) уч­ням створюють умови для самостійного вибору додаткових годин з метою глибшого вивчення предметів інваріантної частини навчального плану та факультативних курсів, які доповнюють або поглиблюють навчальні дисципліни інварі­антної частини плану. На цій основі учні готуються до вибо­ру наступного навчального закладу старшого ступеня школи (ліцей, гімназія, реальна школа, професійно-технічне учи­лище, вищий навчальний заклад І—II рівня акредитації).

Загальноосвітня школа стає національною, тобто шко­лою держави Україна. Свідченням цього є зростання кіль­кості дітей, які навчаються українською мовою. Тому одним із найвідповідальніших завдань є визначення націо­нального компоненту навчання й виховання. Розширюєть­ся мережа закладів освіти для дітей інших національних спільнот, які проживають в Україні, що забезпечує їм ви­вчення рідної мови, літератури, культури.