2.Принципи державної політики в галузі охорони праці

Чинне законодавство про охорону праці спрямоване на створення належних, безпечних і здорових умов праці, запобігання нещасним випадкам та професійних захворюванням. Державна політика а галузі охорони праці базується на принципах:

• пріоритету життя і здоров’я працівників та повної відповідальності роботодавця за створення безпечних й здорових умов праці. Цей принцип зобов’язує підприємців дотримуватися вимог нормативних актів, здійснювати атестацію робочих місць, щоб не погіршувався стан здоров’я працюючих та не знижувався рівень їх працездатності;

• підвищення рівня промислової безпеки шляхом введення суцільного контролю за станом виробничої діяльності, створенням безпечних та нешкідливих умов праці. Для цього роботодавець має впроваджувати сучасні засоби безпеки, новітні технології механізацію та автоматизацію виробничих процесів контролювати трудову та технологічну дисципліну й нести повну відповідальність за створення таких умов праці, які б відповідали вимогам чинного санітарно – гігієнічного законодавства;

• комплексного розв’язування завдань охорони праці на підставі загальнодержавних та регіональних програм, розроблених відповідно до економічної та соціальної політики держави та новітніх досягнень науки й техніки в галузі безпеки, гігієни праці та виробничої санітарії на п’ять років та на кожний поточний рік;

• соціального захисту працівників, відшкодування шкоди особам, які потерпіли від нещасних випадків на виробництві, збереження місця роботи та середнього заробітку при витраті ними працездатності на весь період її відновлення або визнання їх інвалідами.

Принципи державної політики з охорони праці встановлюють єдині вимоги для всіх підприємств незалежно від форми власності та виду діяльності, єдине правове поле й єдину нормативну базу, оскільки всі працюючі мають однакові права на охорону свого життя і здоров’я.

Під час прийняття рішень з охорони праці на місцевому та державному рівнях забезпечується координація діяльності всіх гілок влади, що розв’язують проблеми охорони здоров’я, гігієни та безпеки праці.

Держава фінансує дослідження з охорони праці передбачені національною програмою, утримує національний науково – дослідний інститут охорони праці та мережу органів державного нагляду.

Для реалізації принципів державної політики в галузі охорони праці при Кабміні створено Національну раду з питань безпечної життєдіяльності, Фонд соціального страхування від нещасних випадків та інші структури.

Міжнародне співробітництво передбачає вивчення та узагальнення зарубіжного досвіду щодо проблемних питань з охорони праці, активну участь у діяльності Міжнародної організації праці (МОП), Міжнародної асоціації соціального Забезпечення (МАСЗ), Європейського форуму організацій страхування від нещасних випадків на виробництві й професійних захворювань.

3. Законодавчі акти з охорони праці. Їх загальна характеристика

Законодавчими актами, що визначають основні положення про охорону праці, є загальні закони України, а також спеціальні законодавчі акти. До загальних законів, що визначають основні положення про охорону праці належать: Конституція України. Закони України «Про охорону праці», «Про охорону здоров'я», «Про пожежну безпеку», "Про використання ядерної енергії та радіаційний захист», «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення», «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності», Кодекс законів пролрацю України (КЗпП). Спеціальними законодавчими актами в галузі охорони праці є Державні нормативні акти про охорону праці, Державні стандарти Системи стандартів безпеки праці, Будівельні норми та правила, Санітарні норми, Правила технічної експлуатації електроустановок споживачів та інші нормативні документи.

В основному законі України — Конституції питанням охорони праці присвяче­ні статті 43, 45 та 46.

В статті 43 Конституції України записано: «Кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає, або на яку вільно погоджується», «Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом», «Використання праці жінок і неповнолітніх на небезпечних для їхнього здоров'я роботах забороняється». Кожен, хто працює^має право на відпочинок (ст. 45 Конституції України). Це право забезпечується наданням днів щотижневого відпочинку, а також оплачуваної

щорічної відпустки, встановленням скороченого робочого дня щодо окремих професій і виробництв, скороченої тривалості роботи у нічний час.

У тексті статті 46 Конституції України вказано на те, що громадяни мають право соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Основоположним законодавчим документом у галузі охорони праці є Закон України «Про охорону праці», дія якого поширюється на всі підприємства, установи і організації незалежно від форм власності та видів їх діяльності, на усіх громадян, які працюють, а також залучені до праці на цих підприємствах.

4. Органи державного нагляду за охороною праці: функції, повноваження. Відповідно до Закону України "Про охорону праці" державне управління охороною праці в Україні здійснюють:

1. Кабінет Міністрів України в галузі охорони праці: - забезпечує реалізацію державної політики в галузі охорони праці; - подає на затвердження Верховній Раді України загальнодержавну програму поліпшення стану безпеки, гігієни праці та виробничого середовища; - спрямовує і координує діяльність міністерств, інших центральних органів виконавчої влади щодо створення безпечних і здорових умов праці та нагляду за охороною праці;

- встановлює єдину державну статистичну звітність з питань охорони праці. 2. Держгірпромнагляд має такі основні повноваження: - здійснює комплексне управління охороною праці та контроль за виконанням функцій державного управління охороною праці відповідними органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування;

- розробляє загальнодержавну програму поліпшення стану безпеки, гігієни праці та виробничого середовища і контролює її виконання;

- бере участь у розробленні проектів законодавчих та інших нормативно-правових актів з охорони праці та промислової безпеки;

- здійснює в установленому порядку державний нагляд за додержанням законодавства з охорони праці та промислової безпеки;

-та ін. 

3. міністерства та інші центральні органи виконавчої влади в галузі охорони праці: - проведення єдиної науково-технічної політики в галузі охорони праці; - здійснення методичного керівництва діяльністю підприємств галузі з охорони праці; - участь в опрацюванні та перегляді нормативно-правових актів з охорони праці; - організація навчання і перевірки знань з питань охорони праці; - створення у разі потреби аварійно-рятувальних служб, здійснення керівництва їхньою діяльністю;

- здійснення відомчого контролю за станом охорони праці на підприємствах галузі.

- та ін.

4. Рада міністрів Автономної Республіки Крим та місцеві органи виконавчої влади в галузі охорони праці мають такі основні повноваження:

- забезпечують виконання законів та реалізацію державної політики в галузі охорони праці; - забезпечують соціальний захист найманих працівників, вживають заходів щодо проведення атестації робочих місць;

- здійснюють контроль за додержанням на об'єктах нормативно-правових актів з охорони праці.

- та ін

5. Органи місцевого самоврядування в межах своєї компетенції:

- затверджують цільові регіональні програми поліпшення стану безпеки, умов праці та виробничого середовища;

- приймають рішення щодо створення комунальних аварійно-рятувальних служб.