35. Виникнення міст в Далмації та їх суспільно-політична еволюція.

Топонім "Далмація" спочатку вживався як назва території від Драча або Бара до Істрії та Дунаю. Інколи його також використовували як синонім іншої назви - "Іллірик", маючи на увазі "Вузьку" Далмацію, до якої відносили Адріатичне узбережжя від гирла річки Дрини на півдні до річки Арії на півночі, в Істрії. Далмація, як і Балканський півострів у цілому, опинилася між Західною і Східною Римськими імперіями, внаслідок чого приблизно в середині VII ст. відбувся поділ країни на дві частини - північну і південну, - перша з яких (Римська Далмація) опинилася під владою Риму, а друга - Візантії. Близько 614 р. чергова хвиля слов'янських вторгнень докотилася до Центральної Далмації. Далматинські міста при цьому постраждали не однаковою мірою. Одні, як Задар або Трогір, встояли під натиском ворогів і вціліли, інші, як Салону та Епідавр, були захоплені і зруйновані, а частина їхніх жителів втекла. Периферійне положення Далмації і утрудненість повідомлення з Константинополем призвела до того, що в Далмації як правило не було спеціального імператорського намісника. Його функції виконував старший пріор (градоначальник) міста Задара.

Для далматинського міського управління характерні такі риси:

1) спадковий характер заміщення посади;

2) нерідко довічне, а в XII столітті - в усякому разі, тривале перебування на посту;

3) очевидне переважання виконавчих функцій над судово-законодавчими;

4) роль одного з найважливіших системоутворюючих факторів міського адміністративної структури - всі інші органи самоврядування значною мірою орієнтовані у своїй діяльності на пріора

5) змикання з міським єпископатом.

Найбільш важливі питання міського самоврядування вирішувала загальні збори, що об'єднує все доросле чоловіче населення міста. Характерним для Далмації явищем в політичній історії ранньосередньовічних міст стало формування групи міських трибунів. Діяльність трибунів стосувалась і сфери правовідносин (у судах, при укладанні договорів), але найбільш імовірно, що трибуни стояли на чолі квартальних загонів міської міліції, які одночасно були і підрозділами міського ополчення

Після 1107 ст. Далмації з'явилися міські князі, але пріори ще близько півстоліття фігурують у документах поряд з князями, а деякі з них позначаються то як князі, то як пріори.

Не слід перебільшувати ступінь зрілість міських адміністративних колегій у XII ст. Патриціат в цей час ще не настільки дозрів, але уже виділився з міської громади

36.Соціальні відносини та правова система в містах Далмації.

Последняя треть XIII в. явилась временем, когда в основных далматинских городах возникла потребность в создании собственного делопроизводства. Одновременное возникновение нотариата в городах свидетельствовало о примерно одинаковом ритме, в котором развивалась деловая жизнь ведущих далматинских центров, о синхронности эволюции их хозяйственной базы. Введение в практику нотариального делопроизводства совпадает с первыми опытами кодификации городского права. Первый коммунальный статут был создан в в Задаре в 1305г., В Сплите в 1312 г., в Трогире в 1322 году. Составление сплитского статута по инициативе действующего подесты нашло отражение в хронике Фомы Сплитского.

Установить социальную стратификацию городского населения в Далмации довольно сложно. По существу устойчиво обозначены в источниках только ремесленники, нобили, слуги и рабы. Своеобразие социальной структуры далматинского города заключалось в наличии в нем населения, преимущественно занятого сельскохозяйственным трудом. Появление этого населения в составе города объясняется следующими причинами. Во-первых, в составе городского населения нередко возникали демографические пустоты, особенно заметные в годы частых эпидемий, заполнявшиеся за счет активного привлечения в город сельского населения. Во-вторых, земледельческие занятия вели к городскому рынку: нужно было продавать вино, масло и сушеные фрукты, а правом продажи их в городе пользовались только граждане коммуны. Таким образом, логика вещей толкала крестьянина к проникновению в состав городского населения.

Среди горожан-землевладельцев отчетливо просматривается прослойка эксплуатируемых это арендаторы-колоны. Колонат наиболее характерная для Далмации форма отношений между земельным собственником и крестьянином. Обилие колонов в городе позволяет говорить о своеобразном окрестьянивании городского плебса.

Кметство, напротив, является периферийной формой поземельных отношений в Далмации. Характерные признаки кметства поселение на земле землевладельца, то есть значительная поземельная зависимость, меньшая, чем у колона, хозяйственная самостоятельность, наличие отработочных рент в списке повинностей, неполноправность. В домашнем хозяйстве горожан применялся труд рабов (чаще всего рабынь). Одной из причин, объясняющих длительное сохранение рабства, является сохранение (или воссоздание) римской правовой традиции.

Патрициат в далматинских городах формировался в значительной степени за счет купечества, становящегося правящей прослойкой города.