22. Становлення Першої Болгарської держави (681 – 1018), її соціально – економічний розвиток та політична структура (1018-віз.Захопили Охрид)

До подій 70-80-х років 7 ст. протоболгарські племена – кочівники, не мають постійних сезонних стійбищ, займаються мисливством, рибальством; устрій – військова демократія, йде процес оформлення родової аристократії, велике значення мав особистий авторитет вождя.

У болгар з місцевим населенням (правий берег Дністра, низов*я Серету і Пруту) був синтез у військово-адміністративній сфері. Органи болгарського управління недостатньо розвинуті, вони сильно пов’язані з тюркськими традиціями. Біля Пліски був створений ханський аул – укріплений табір-зимовище і резиденція + система податків на користь хана та його урядовців.

У 681 році Аспарух розгромив війська візантійського імператора Костянтина IV недалеко від гирла Дунаю + договір – офіційне визнанням болгарської держави.

Про організацію економічної бази: існувало центральне казначейство, міждержавна торгівля з в Болгарії (як і у Візантії) + будівнича діяльність.

соціальний устрій: рядові протоболгари мали певні повинності, члени правлячого роду Дуло і його оточення концентрували у своїх руках основні органи центральної влади. В таких умовах хан мав забезпечувати рівновагу між двома різноетнічними станами знаті, адже словянська знать була більш чисельною, хоч і менш впливовою.

у ІІІ чв. 8 ст. Загострилися відносини між болгарською та словянською знаттю, Болгарія послаблюється, посилюється Візантія, у столиці киплять смути, лише хан Телеріг (768-777) поставив собі за мету знешкодити про візантійську знать, що йому і вдалось + гоніння на християн.

+ джерела говорять про зростання майнової нерівності всередині общини, обезземелення селян, концентрацію земельної власності.

закони хана Крума (803-814): підвищують покарання за злочини проти приватної власності, хан під страхом жорстокої кари наказав багатим давати бідним стільки, скільки необхідно, щоб вони більше не просили милостиню. Від першої половини 9 ст. вища влада мала монархічний спадковий характер, хан - верховним головнокомандуючим, вищим законодавцем і суддею, а також верховним жерцем. Опорою його влади була вища аристократія.

23. Болгарія наприкінці іх – х ст. Політика Симеона

889 року Борис добровільно відрікся від престолу і прийняв постриг. Владу взяв у свої руки Владимир-Расате (889-893) - посилюються анти візантійські настрої, а разом з ними – язичницька опозиція. такі дії вже не дістали широкої підтримки населення. Сам Борис не повернувся на престол – він організував останні відомі в історії Болгарії народні збори, оголосив про воцаріння свого третього сина Симеона, а також про перенесення столиці з Пліски, історично пов’язаної з язичництвом, до Преслава, другого за значенням міста в країні.

Симеон (893 - 918) - укріплення центральної влади, дещо реорганізоване було управління столиці, запозичувався візантійський досвід. У 894 році уряд імперії заборонив торгівлю на пільгових умовах болгарським купцям в Константинополі: вони мали платити податки і торгувати у Фессалоніках. Симеон почав війну – це був перший етап боротьби проти Візантії. 897 року Симеон розбив імперську армію під Булгарофігом у Фракії, а після арабського нашестя на Візантію спробував завоювати Фессалоніки, однак все скінчилося мирною угодою. Ослаблення центральної влад у Візантії поновило натиск Болгарії – це сталося 912 року (це початок другого етапу, який тривав до смерті Симеона)+Симеон не хотів вдовольнятися титулами «від бога архонт» і «князь»-зародилася ідея греко-слов’янської держави під його скіпетром.

внутрішньополітичні зміни: культура Болгарії розвивалась в цілому в ареалі з східно-християнською цивілізацією. Поширились на Болгарію також норми візантійського права, отримав офіційне визнання візантійський збірник церковно-канонічного права «Номоканон» («Кормча книга»). Цей період називають «золотим віком» середньовічної культури Болгарії. Розбудовувалася нова столиця – місто Преслав - осередок християнства і центром офіційної культури + Симеон заснував кілька монастирів + розвиток староболгарської літератури – через 10-15 років введення богослужіння слов’янською мовою було перекладено з грецької чимало релігійних творів, створені оригінальні літературні твори – поетичні і прозаїчні. Плеяду авторів активно підтримував Симеон. Епохою Сімеона датується завершення процесу оформлення нової етнокультурної спільності – болгарської феодальної народності, слов’янської за своєю суттю+ «Іменник болгарських ханів» був перекладений з грецької на староболгарську як офіційна пам’ятка державної історії.

24. Богомильський рух - один з найбільших релігійно - соціальних єретичних рухів на Балканах і в М. Азії в X -XIV ст.

Назва – за ім’ям першого єресіарха - попа Богомила. Єресь виникла серед сільського населення Болгарії на поч. X в . Вперше згадується в листі Патріарха К - польського Феофилакта ( 933-956 ) болг. царю Петру. Основу руху становили представники нижчого духовенства і провінційне чернецтво. Згідно з ученням богомилів, доктрина яких викладена в книзі «Іваново Євангеліє або Таємна книга», спочатку існував тільки добрий Найвищий Бог, який керував Всесвітом разом зі своїм первородним сином Сатанаїлом. Останній, заздрячи Отцю, вирішив стати незалежним від Нього і поставити трон на Сьомому Небі. Бог дізнався про це та й кинув їх з Неба. Але Сатанаїл не заспокоївся. За вченням богомилів тіло людини - від злого творця, а душа - від доброго Бога.

В основі релігійно - філософського вчення богомилів - уявлення про подвійність світу, про постійну боротьбу в ньому доброго і злого начал. Стверджували, що Причастя - це просто хліб і вино, а не Тіло і Кров Ісуса Христа, св. мощі - кістки померлих людей, чудотворення - казки для легковірних людей. Богоміли вважали , що між Богом і людиною не потрібен посередник. Очолювали богомильські громади «дедци» - єпископи. Під впливом богомильства формувалися західноєвропейські єресі (Патарі, Катари, Альбігойці). Візантійський імператор Олексій I Комнін насильно звертав богомилів в «праву віру», їхнього вождя Василя спалив на багатті. Його політику продовжував Мануїл I, в Сербії - Стефан Неманя, в Болгарії – Боріл.

+ боролися з Візантією: в 1084 р. у розділі повстання в Філіппополе стояв богомил Травл. Богомили були організаторами відсічі хрестоносцям - учасникам першого хрестового походу в 1096 - 1097 рр.. Відданість народній справі забезпечила подальше зростання і посилення руху богомилів в XII в., незважаючи на те, що візантійський уряд вів з ними безперервну боротьбу. Тільки протягом 20 років (з 1140 до 1160 р.) в Константінополе було зізвано чотири церковних собори спеціально для засудження і спростування богомильской єресі. Але це не допомогло Візантії. У кінці 80-х років XII в. богомили взяли саме активну участь в тому русі, який безпосередньо привів до звільнення Болгарії. Богоміли збереглися до 17 століття. Вціліла обширна апокрифічна література, створена ними.