97.Проблема удосконалення форм та методів навчання.

Педагогічна наука досить чітко вказує практиці основні напрями та шляхи підвищення якості навчально-виховного процесу.

1. Удосконалення змісту освіти з погляду його науковості, доступності, світоглядницької, політехнічної і трудової спрямованості через стандартизацію навчальних предметів, розробку і використання нових навчальних планів, програм, варіативних удосконалених підручників.

2. Інтенсифікація процесу навчання. Основні способи інтенсифікації:

о мотивація навчання шляхом формування в учнів пізнавального інтересу, почуття обов'язку і відповідальності за Навчання;

о підвищення інформативності навчання, тобто збільшення обсягу знань, які засвоюються за один і той же час;

о прискорення темпу навчання, усунення непродуктивних затрат часу;

о впровадження активних методів навчання — групових, проблемних, програмованих, дослідницьких, самостійної роботи тощо;

о раціоналізація навчальної діяльності учнів, формування у них уміння вчитися, розвиток навичок читання, письма, обчислень;

о використання активних форм навчання — семінарів, співбесід, практикумів, екскурсій, нетрадиційних занять;

о використання нових ТЗН, включаючи комп'ютери, автоматизовані засоби контролю.

3. Оптимізація процесу навчання — це вибір найкращих його варіантів для конкретних умов з метою отримання найкращих результатів без перевантаження вчителів і учнів. Існує кілька способів вибору варіанту навчання:

о стереотипний, коли віддається перевага якомусь певному варіантові навчання;

о шлях спроб і помилок, коли вчитель вибирає варіанти навчання шляхом стихійних спроб, допускаючи помилки, без наукового обґрунтування вибору;

о оптимальний шлях, який обирає педагог за допомогою науково обґрунтованого вибору найбільш раціонального для певних умов варіанту навчання.

Учитель хоч би до якого варіанту навчання був схильний, хоч би як любив експериментувати, завжди повинен намагатися приймати оптимальні рішення, які дозволяють коротким шляхом досягати навчально-виховної мети. Педагогічна наука і практика визначають основні способи оптимізації процесу навчання:

о комплексне планування завдань на уроці;

о конкретизація завдань для окремого класу;

о виділення головного, суттєвого у змісті;

о вибір найкращих для цих умов методів, форм, засобів навчання;

о інтенсифікація навчально-виховного процесу;

98.Розробка теорії та практики виховного процесу.

Розкриває співвідношення між змістом і методами виховання та майбутньою діяльністю вихованців, залежністю теорії виховання від сучасної соціальної практики. Зміст діяльності вихованців у сучасних умовах, здебільшого, має складний характер, накладає на їхню свідомість і психіку надзвичайно великі навантаження.

Тому більшість виховних заходів повинна мати професійну та національну спрямованість і ґрунтуватися на загальнолюдських, національних і професійних цінностях. Потрібно залучати вихованців до активної участі в різноманітних виховних заходах. Виховний процес має враховувати найновіші досягнення педагогічної та психологічної науки, зокрема педагогіки співробітництва, гуманістичної педагогіки та особистісно орієнтованої педагогіки.

Отже, закони виховання - об'єктивні, внутрішні, суттєві та відносно стійкі зв'язки, які виявляються під час організації та здійснення виховного процесу.У цих законах простежуємо сутність процесу виховання. Тому їх знання допомагає вихователям науково обгрунтувати зміст виховання, правильно визначити прийоми та засоби виховної діяльності, уникати шаблонного підходу до педагогічної діяльності, інноваційно і творчо організовувати та проводити виховні заходи, ефективно вирішувати виховні завдання і загалом оптимізувати та гуманізувати цей складний соціально змістовний процес.У теорії виховання розрізняють зовнішні та внутрішні закономірності процесу виховання.Для перших характерна залежність виховання студентів від суспільних процесів і умов; соціально-економічної та політичної ситуації, рівня культури в суспільстві, його потреб у відповідних фахівцях, загальноприйнятих і національних виховних ідеалів, цінностей і змісту виховання тощо.У державній національній програмі "Освіта" ("Україна XXI століття") зазначено, що національне виховання в Українській державі мас бути спрямоване на формування в молоді та дітей світоглядної свідомості, ідей, поглядів, переконань, ідеалів, традицій, звичаїв, інших соціально значущих надбань української та світової духовної культури.

Зовнішні закономірності спрямовані на формування особистості як свідомого українського громадянина і передбачають:

■ національну гордість вихованця;

■ урахування найкращих традицій виховання українського народу;

■ єдність загальнолюдського і національного виховання,;

■ усебічний розвиток духовних і матеріальних потреб вихованців.

Внутрішні закономірності розкривають зв'язки та залежності між компонентами процесу виховання.Деякі автори їх характеризують як часткові: "Закономірності, які визначають зв'язки в окремих компонентах системи, називають частковими (конкретними)". Інакше кажучи, це залежність між виховними впливами вихователів та конкретним ставленням вихованців до цих впливів, між ідеалом, метою, змістом виховання та отриманим результатом, між основними складовими цього соціально-педагогічного явища.Одна з основних внутрішніх закономірностей виховання студентів - єдність навчання, виховання, розвитку та їх самовдосконалення як необхідної умови гармонійного формування особистості українських громадян. Виховання має не лише розвивати розум людини і давати їй певний обсяг інформації, а й запалити жадобу серйозної праці, без якої життя її не може бути ні достойним, ні щасливим, підкреслював К. Д. Ушинський. Ця закономірність виявляє підхід до особистості студента з позицій такого правила: виховуючи - навчай і розвивай; навчаючи та розвиваючи - виховуй; навчаючи, розвиваючи, виховуючи - самовдосконалюйся.