94. Ідеї щодо значення родинного виховання в працях в. Сухомлинського.

В.О.Сухомлинський твердив, щозміцнення сім’ї, вдосконалення родинного виховання – одна з

найважливіших проблем, від розв’язання якої залежатиме майбутнє нашого

суспільства, моральне обличчя молоді.

Наприкінці свого життя В.О.Сухомлинський розпочав роботу над дуже

важливою книжкою «Енциклопедією» сімейного виховання «Батьківською

педагогікою», в якій повинні були висвітлюватися найактуальніші сучасні

проблеми виховання дітей у сім’ї, педагогічної освіти батьків і

дорослих. Та не встиг Василь Олександрович підготувати до друку задуману

ним працю. Вже після його смерті вдалося зібрати рукописні та деякі

надруковані статі й підготувати видання «Батьківської педагогіки».

«Батьківська педагогіка» - це захоплююча і хвилююча поетична розповідь

про найважливіший, священний обов’язок батьків щодо своїх дітей. це

пристрасний гімн благородній душі дитини, її сподіванням, устремлінням

людському сімейному щастю. Водночас це гірка правда про те, як

батьківська нерозсудливість, сліпа потворна любов до дітей, духовне

зубожіння, міщанство та інші види сімейного життя частини наших громадян

призводять до трагічних наслідків – спотворення душі дитини, появи

антисоціальних явищ, дармоїдства, марнотратства, споживацької

психології, дитячої злочинності.

В.О.Сухомлинський вважав, що Батьківщина починається із сім’ї, що

найважливіші риси і якості громадянина – патріота, зароджуються в

сімейному вихованні. Що діти – продовження не тільки нашого роду, а й

нашого соціально люду, наших завоювань і благородних намірів. І від

того. які духовні цінності візьме від нам молодь, залежатиме майбутнє

нашого народу і суспільства.

В.О.Сухомлинський звертається до батьків із закликом вчити дітей

спостерігати, пізнавати світ, міркувати, бути уважними до їх запитань,

заохочувати і спрямовувати дитячу допитливість, і головно не залишати

дітей поза батьківською увагою, турботою про їхнє розумове виховання,

своєчасно впливати на розвиток розумових здібностей.

В.О.Сухомлинський умів підмітити найтиповіші вади сімейного виховання.

Одною із найшкідливіших вад є споживацький характер способу життя

багатьох дітей. Деякі батьки вважають, що живуть вони і працюють лише

заради щастя своїх дітей і тому дозволяють їм усе, створюючи

максимальний матеріальний достаток, тепличні умови, задовольняючи всі

необмежені бажання й навіть примхи. Діти в таких сім’ях виростають, не

знаючи ні в чому нужди, не знаючи обов’язків і відповідальності.

95. Характеристика основних етапів розвитку освіти та педагогічної думки у радянський період.

НАЦІОНАЛЬНА ОСВІТА В 20-ті РОКИ XX СТОЛІТТЯ

На більшій частині території України з 1920 р. запанувала ра¬дянська влада. Надійним засобом впровадження домінуючої ідео¬логії пролетаріату до свідомості широких мас керівники компартії і держави цілком слушно вважали систему освіти, яку треба було докорінно переробити, поставити на службу своїм цілям. Саме на це спрямовувалась державна освітня політика.

Проте в Україні на початку 20-х років склалася своєрідна ситу¬ація. З одного боку, спостерігався зліт національної самосвідомос¬ті, з іншого — українські більшовики ще прагнули автономії, ба¬жали самі керувати процесом творення нової держави. До цього додалася надзвичайно тяжка економічна ситуація, що склалася в результаті першої світової та громадянської воєн.

Все це мали врахувати керівники українського Наркомосу, роз¬робляючи модель освітньої системи. Тому, на відміну від РРФСР, де основною ланкою освітньої системи була визнана єдина трудова школа, в Україні, починаючи з 1920 р., створюється більш складна система освіти. 1920 року Наркомос України видає "Декларацію про соціальне виховання дітей", в якій, на підставі твердження про розпад сімї в соціалістичній державі, робиться висновок про необ¬хідність перенесення "центру ваги" в справі шкільництва з єдиної трудової школи на дитячий будинок. Тодішній нарком освіти Г.Гринько так роз'яснював сутність соціального виховання: "соціа¬льне виховання в розвинутому вигляді є всезагальна організація дитинства, створення колективного життя всього дитячого насе¬лення. Це - не вихідна точка, а кінцева мета розвитку соцвиху. Во¬на передбачає повне усунення розпорошеності дітей між індивіду¬алістичними сім'ями, що неможливе без організації соціалістично¬го господарства та зміни всього устрою життя".

Тож повне підпорядкування дитячої особистості виховним впливам новоутвореної держави ставало лейтмотивом діяльності закладів соцвиху. Декларація висунула ідею так званого "захисту дитинства", завданням якого було: взяти на облік всіх дітей до 15 років, як тих, які вже ввійшли в систему соціального виховання, так і тих, що не відвідують жодної освітньо-виховної установи; використати всі засоби для забезпечення кожній дитині усіх її прав на матеріальне утримання, виховання, освіту, охорону здоров'я;

вилучити дитину "з вулиці", передати через колектор або розподі¬льник до виховного закладу (боротьба з безпритульністю); захис¬тити права і тієї дитини, що живе в сімї, але потребує тією чи ін¬шою мірою соціальної допомоги.

Для вирішення цих завдань планом Наркомосу УРСР передба¬чалося розгортання цілої низки відповідних установ, таких як:

• майданчики різних типів, які мали функціонувати в основно¬

му в літній період і вилучати дітей "з вулиці", організовуючи їхній

побут;

• дитячий садок, школа — клуб неповного дня;

• денний дитячий будинок, дитячий садок або школа повного

дня;

• дитячі будинки, які мали забезпечувати повне влаштування

дітей, їх харчування і навчання;

• дитячі містечка (об'єднані дитячі будинки);

• заклади та установи охорони дитинства (колектори, розподіль¬

ники, приймальники тощо);

• заклади для дефективних дітей.

Такою, на думку керівників Наркомосу, мала бути мережа за¬кладів, що забезпечували навчання і виховання, а найголовніше порятунок дітей віком від 7 до 15 років. По закінченню закладів соцвиху діти мали переходити до набуття певного фаху. Для цього передбачалося створення різноманітних професійних шкіл - від курсів до вузів. На початку 20-х рр, у містах утворилися два різно¬види професійно-технічних навчальних закладів: фабрично-заводські учнівства (або школи робітничої молоді) та індустріальні профшколи.

Дещо інакше виглядала освітня мережа в сільській місцевості: масовим явищем тут була початкова 4-річна школа, до якої плану¬валося додати 3-річну школу селянської молоді. В останній