89. Гуманістична спрямованість виховання в. Сухомлинського.

Гуманістична спрямованість педагогіки Сухомлинського об'єднувала учнів і вчителів. Василь Олександрович не вірив у рятівну силу покарань, був проти, як він казав, «педагогічного екстремізму», був переконаний, що виховання можна організувати так, щоб потреби в покаранні взагалі не було. Це дійсно можливо, якщо між вихователем і вихованцями встановлюється духовну єдність, якщо вони на якійсь ступені розвитку обопільних відносин стають однодумцями в утвердженні високих моральних цінностей.

Сухомлинський вчить, що педагог, вихователь покликаний відчувати в кожному свого вихованця активну істоту, читати його душу, вгадувати його складний духовний світ, але при цьому - берегти, щадити його недоторканність, уразливість, вразливість його. Він застерігав від нанесення ненавмисних ран і образ, тривог і неспокою і наполягав на повазі особистості вихованця. Але цю свою здатність наставник повинен передати і своєму учневі. Тільки поважаючи гідність іншого, людина може здобути повагу і до себе. Немає більшого зла у людських стосунках, ніж підвищену увагу до своєї персони і байдужість (або - ще гірше - зарозумілість) до оточуючих. «Як важливо, щоб діти навчилися відчувати душевний стан товариша, розпізнавати чуже горе, переживати його, як свою особисту »[7]. Дитинство, шкільні роки повинні бути роками виховання сердечності. Вона не успадковується генетично, вона здобувається разом з іншими рисами характеру, формується процесом виховання. Дитинство - найважливіший період людського життя. І від того, як минуло дитинство, хто вів дитину за руку в дитячі роки, що ввійшло в її розум і серце з навколишнього світу, - від цього у вирішальній мірі залежить, якою людиною стане сьогоднішній малюк.

«Серце віддаю дітям» - так назвав Сухомлинський книгу, яка стала підсумком тридцяти трьох років всі роботи в сільській школі.

Сухомлинський глибоко вірив, що кожна людина може досягти високої майстерності в тій чи іншої галузі праці і прагнув пробудити у своїх вихованців творчий початок. «Немає дітей обдарованих і необдарованих, талановитих і звичайних. Розпізнати, виявити, розкрити, виплекати, випестувати в кожному учневі його неповторно індивідуальний талант - значить підняти особистість на високий рівень розквіту людської гідності »

90. Ідея всебічно розвиненої особистості в творчості в. О. Сухомлинського.

Розкриваючи особливості формування всебічно розвиненої особис-

тості, вчений розкрив наступну педагогічну закономірність: між виховни-

ми впливами існують десятки, сотні, тисячі залежностей і зумовленості

враховуються та реалізуються на практиці.

Серед шляхів «засобів формування всебічно розвиненої особистості

у школі» педагог вирізняв: навчання, рідну природу, працю, слово, тради-

ції, експериментування, багате духовне життя вихованців. За словами вче-

ного, школа стає осередком культури, якщо в ній панують культ Матері,

Батьківщини, Людини, культ Слова. Саме за цих умов і можливе форму-

вання юного громадянина. Суттєвим є те, що у системі В.Сухомлинського

дитина наділялася значною автономією. Але вчений, розуміючи різницю в

рівнях задатків і здібностей дітей, продовжував розвиток стилю взаємин і

підсумовував, що саме у сфері формування моралі, поведінки школярів

мають рівні можливості для свого гуманного, морального зростання, і саме

тут створюється рівне становище для розвитку всіх.

Загалом, виховання гуманності, на думку педагога, починається з ви-

ховання любові до всього живого, до матері, до бабусі, рідних. «Той, хто

вміє любити матір, − писав педагог, − буде любити і батьківщину і людст-

во» [1,105]. У книгах «Серце віддаю дітям», «Народження громадянина»

педагог розкриває конкретні форми становлення гуманної поведінки дітей.

«Повноцінне навчання, − писав В.Сухомлинський, − тобто навчання, яке

розвиває розумові сили і здібності, було б неможливим, якби не спеціальна

спрямованість, скерованість навчання − розвивати розум, виховувати ро-

зумну людину навіть за умови відносної незалежності і розумового розви-

тку, творчих сил, розуму від обсягу знань». [1, 174]

У роботах «Павлиська середня школа», «Серце віддаю дітям», «Сто

порад вчителеві», «Духовний світ школяра», та «Проблеми виховання все-

бічно розвиненої особистості» вчений виділив певні положення та засоби

реалізації ідей розвивального навчання. Він одним з перших в теорії педа-гогіки розробив систему вмінь учнів початкової школи, яка передбачала:

розвиток сенсорних вмінь; збереження пріоритетності рідної мови; здат-

ність до етичної оцінки навчального матеріалу;оволодіння міжпредметни-

ми вміннями читання й осмислення матеріалу; творчості.