77. Діяльність Народного Комісаріату Освіти в проведенні реформ освітньої галузі.

Народний комісаріат освіти - державний орган України, що контролював в 20-30-х роках практично всі культурно-гуманітарні сфери: освіта, бібліотечна справа, книговидавництво, музеї, театри і кіно, клуби, парки культури та відпочинку, охорону пам'яток архітектури та культури, творчі об'єднання, міжнародні культурні зв'язки та ін.. Основні завдання у сфері керівництва питаннями освіти та культури були покладені на Народний комісаріат освіти РРФСР (Наркомпрос), утворений 18 червня 1918 А Комісія по освіті реформувалася в виборно-представницький орган і зосередилася на питаннях розвитку народної освіти.

Наркомпрос очолив А. В. Луначарський, його заступником став історик М. Н. Покровський. З перших днів свого функціонування Державна Комісія та Наркомпрос взяли курс на уніфікацію шкільних закладів і централізацію управління діяльністю мережі установ системи народної освіти. 23 лютого 1918 було прийнято постанову про те, що всі початкові, середні, вищі, відкриті і закриті, загальноосвітні та спеціальні навчальні заклади, казенні, громадські та приватні, котрі увійшли до різних відомствах, переводяться у відання Наркомосу з усіма приміщеннями, майном і капіталами, що знаходяться в їх користуванні, а також асигновки та кредитами. Робота по втіленню в життя цієї постанови завершилася додатковим декретом від 5 червня 1918 р. про перехід навчальних закладів у відання Наркомосу. Відповідно до одного з положень цього декрету, всі кредити з казни, що відпускалися за кошторисами і штатам всіх відомств на потреби народної освіти, тепер перераховувалися до кошторису Наркомосу.

У січні 1920 року, коли комуністи остаточно утвердилися в Одесі, були закриті всі видання на івриті. Прохання дозволити хоча б один літературний журнал, повністю аполітична, була відхилена. Почався наступ на школи з викладанням на івриті - як на релігійні, так і на светскіе.1 грудня 1918 Народний комісаріат освіти оприлюднив декрет про школи для національних меншин. Згідно декрету, в будь-якій місцевості, де набиралося не менше 25 учнів, які бажали навчатися на національній мові, для них створювалася національна школа. Для кочових і малих племен, які не мали писемності, в ударному порядку створювалася писемність, записувалися і видавалися народні пісні, казки, легенди, писалися підручники, готувалися вчителі

78. Просвітницька діяльність та педагогічні ідеї с. Русової, б. Грінченка.

Педагогічна діяльність та просвітницькі ідеї Б.Д.Грінченка.

Все своє життя педагог присвятив проблемі створення нової української школи, яка б діяла на гуманістичних, демократичних засадах і стала б запорукою національного відродження. Мету народної школи Б.Д.Грінченко визначав так: „Виховати розум дитини настільки це посильно для народної школи, розвинути, зміцнити його, зробити дитину придатною до подальшої діяльності”. За його глибоким переконанням, національна школа має вирішувати завдання: охоплення всіх дітей всеобучем; створення середовища спілкування рідною мовою; реалізація ідеалу гармонійної особистості у відповідності з історичним досвідом, системою духовних, моральних цінностей; формування національної самосвідомості. Організаційно навчально-виховний процес у народній школі має, на думку Б.Д.Грінченка, здійснюватися за принципами природовідповідності, народності, розвивального характеру навчання, історизму, який забезпечує системність набутих знань та розуміння законів конкретної епохи, поєднання національних і загальнолюдських основ освіти, принципу зацікавлення дитини, її активності у навчальному процесі. Розвиваючи ідеї Я.А.Коменського, Й.Г.Песталоцці, Б.Д.Грінченко виявив себе як учитель-новатор, який багато в чому був предтечею сучасної педагогіки співробітництва. Як згадувала дружина педагога, він не карав своїх вихованців, не залишав їх без обіду, а ласкою і добрим словом очищав їхні душі. Педагог у навчальному процесі використовував різноманітні форми та методи роботи: діти писали рецензії на прочитані книжки, відгуки про цікаві екскурсії, власні вірші, оповідання, роздуми. Б.Д.Грінченко ініціював поширення методики взаємного або ініціативного навчання, суть якої полягала у підготовці асистентів учителя з активних і здібних до навчання учнів. Як письменник Б.Д.Грінченко багато уваги приділяв проблемам дитячої літератури: писав твори для дітей і про дітей, видавав україномовні книжки, сформулював завдання та вимоги до дитячої літератури

Підсумовуючи , слід зазначити, що літературно-педагогічна спадщина Б.Д.Грінченка розкриває широке коло актуальних педагогічних проблем, у розв’язанні яких педагог спирався на практичний досвід. Оригінальність та інноватика його методичних порад, активна життєва й громадянська позиція мають стати прикладом та джерелом натхнення для сучасних вчителів.

Головні ідеї педагогічної концепції С.Ф.Русової, її погляди на виховання гармонійно розвиненої особистості. Стрижневою ідеєю, що проходить через усі педагогічні твори С.Ф.Русової, її пошуки та роздуми, є ідея створення національної системи освіти. У її роботах багато роздумів про необхідність утвердження своєї державності, відродження української нації, національної культури, мови, школи, системи освіти, утвердження високої духовності українського народу та його кращих моральних якостей У педагогічній концепції С.Ф.Русової є її переконаність, що центральною ланкою концепції є особистість дитини з її природними задатками, здібностями, талантами, прагненнями, потребами, духовними нахилами, темпераментом, фізичним складом організму тощо. Учителеві потрібно враховувати ці індивідуальні особливості в процесі виховання та навчання, пристосовуючи його до особистості учня. У визначенні мети виховання С.Ф.Русова як структурні компоненти у формуванні гармонійної особистості визначила розумове, моральне, естетичне, трудове, фізичне виховання, які вона розглядала в тісному взаємозв'язку і взаємодії. Принципами виховання гармонійної особистості вона вважала індивідуальний, пристосований до природи конкретної дитини характер виховання; його національний характер; відповідність виховання соціально-культурним вимогам часу; незалежність виховання від політичної кон'юнктури та його громадський характер. Як свідчить аналіз педагогічної спадщини С.Ф.Русової, вона достатньо уваги приділила кожному компоненту у визначенні його завдань та способів їх вирішення. Так, головним завданням розумового виховання вона вважала засвоєння учнями наукових знань про природу, людину і суспільство; формування розуму, інтелектуальних умінь тощо. Розглядаючи мораль як систему принципів, уявлень, поглядів, норм, правил, які регулюють поведінку людей і пронизують всі сфери людського життя, головним завданням морального виховання вона вважала формування у дітей моральних уявлень, моральних почуттів і моральної поведінки. Під естетичним вихованням С.Ф.Русова розуміла систему комплексного, цілеспрямованого впливу на особистість з метою формування естетичної свідомості (естетичних почуттів, уподобань, ідеалів, смаків, потреб, норм); вироблення здатності сприймати, відсувати, розуміти красу в природі, навколишньому середовищі, суспільному житті, містецтві, праці, розвитку у дітей ходожньо-творчих здібностей. Головними завданнями школи і сім'ї у трудовому вихованні С.Ф.Русова вважала виховання у школярів любові до праці і людей праці; ознайомлення з основами сучасного їм промислового і сільсько-господарського виробництва; формування у них певних трудових умінь і навичок; сприяння усвідомленому вибору майбутньої професії. Щодо фізичного виховання, то його головним завданням у новій українській школі вона вважала формування життєво необхідних рухових умінь і навичок, основних фізичних якостей (сили, спритності, витривалості); розвиток стійкого інтересу і формування звички до систематичних занятьфізичними вправами; виховання гігієнічних навичок; зміцнення здоров'я школярів.

У спадщині С.Ф.Русової багато порад щодо засобів для фізичного розвитку дитини: використання природних умов (повітря, води, сонця); спеціальна організація занять фізкультурою; правильний режим праці, відпочинку, сну, харчування; кваліфікована педагогічна допомога батькам з питань фізичного виховання дітей; дотримання санітарно-гігієнічних вимог.

79. Ідеї національного виховання М. С. Грушевського.

Педагогічні погляди М.Грушевського сформувалися у період назрівання національних і соціальних революційних перетворень й особливо зміцніли в часи створення та існування Української Народної Республіки. Можна визначити основні напрями в переконаннях визначного вченого-просвітителя: школа і освіта здійснюються на засадах традицій національної культури обов’язково рідною мовою; школа, освіта і педагогічна наука у державі мусять бути незалежними від чужинського впливу, крім творчого засвоєння кращого досвіду вчительських, науково-дослідницьких та інших об'єднань; національна свідомість має домінувати у вихованні моральності. Головною умовою існування національної школи М.Грушевський вважав навчання рідною мовою. На його погляд у рідній школі учні мають прилучитися до надбань духовної культури свого народу, його історії, культури, традицій, звичаїв, побуту тощо. Тобто зміст освіти і виховання повинен відбивати національні особливості українського народу, внаслідок чого в учнів мав формуватися народний світогляд, національна свідомість, характер, спосіб мислення, діяльність, народна мораль тощоВсі навчальні предмети він поділяв на дві групи. Він наголошував, що одні предмети мають дати учням можливість пізнати сутність життя і зрозуміти свою роль в ньому, інші вчать засобам використання всіх умов життя для свого добробуту.

У період відбудови сучасної школи України творча спадщина М.С.Грушевського знову займає провідне місце у відновлені національної свідомості учнівської молоді, підвищенні рівня педагогічної культури батьків; зростання ролі вчителя. Більш того, його теоретичні надбання мали прямий вплив на збереження національного духу українців у різних куточках світу.