9.Освіта та виховання у Давній Греції. Педагогічна думка у Давній Греції.

У Стародавній Греції, яка складалась з невеликих рабовлас­ницьких держав-міст, найбільш оригінальними системами вихо­вання були Спартанська та Афінська.

Афінська система

Мета виховання: різнобіч­ний гармонійний розвиток особистості Форми та зміст:

0-7 р. - сімейне вихован­ня;7-13 р. - мусична школа:

школа граматиста (навчання грамоті і лічбі);школа кефариста (літера­турно-музичне виховання);

13-18 р. - гімназійні шко­ли: палестра (школа давнього п'ятиборства); гімнасія (рито­рика, гімнастика, музика);18-20 р,-ефебія Традиційні цінності поліс­ного виховання:єдність, рівність перед за­коном, ідеал героїчного і без­корисного служіння рідному місту.

Спартанська система

Мета виховання:

підготовка мужніх, дисциплі­нованих, загартованих воїнів. Форми навчання і виховання:

0-7 р. - сімейне виховання;

7-18 р. агелли (військові заго­ни);

18-20 р. - військова служба (ефебія). Зміст навчання і виховання:

володіння зброєю, розвиток сили і витривалості; елементарне навчання читанню й письму, роз­виток кмітливості, вміння висло­влювати думки аргументовано і лаконічно; естетичне виховання через військові пісні і танці, роз­виток почуття краси тіла. Методи виховання:

особистий приклад, змагання, формування звичок, покарання, бесіди; общинне виховання.

10. Освіта та педагогічна думка у Давньому Римі.

Метою римської системи виховання було підготувати активного члена суспільства, здатного жертвувати собою заради свого роду і держави, бути хоробрим воїном, котрі зневажають рабів і все іноземне, політиком, розважливим землевласником.

Виниклі в Древньому Римі в період ранньої республіки (V ст. До н. Е.) перші початкові школи обслуговували деяку частину небагатого і незнатного свободнорожденного населення. Багаті і знатні воліли давати своїм синам початкове навчання вдома.

Наступною сходинкою були граматичні школи, де навчалися хлопчики 11-12 років з багатих і знатних родин. У цих школах підвищеного типу вивчалися латинська граматика, римська література і грецьку мову, риторика.

Розвиток граматичних шкіл було викликано необхідністю навчання ораторському мистецтву тих, хто прагнув зайняти виборні керівні посади в Римській республіці.

В останні століття республіканського Риму велике значення придбали риторские школи, свого роду вищі навчальні заклади тієї епохи.

Ці школи давали підліткам та юнакам віком від 13-14 до 16-19 років значно глибші у порівнянні з граматичними школами загальногуманітарному освіта, заснована на вивченні творів видатних філософів, істориків, правознавців, ораторів, поетів.

Граматичні та риторичні школи були приватними. Внаслідок високої плати за навчання школи були доступні лише привілейованим верствам населення.

Для дітей римської знаті створювалися своєрідні виховні центри - колегії юнацтва. У Давньому Римі склалася традиція на завершальному етапі освіти влаштовувати для молодих риторів своєрідні освітні поїздки в елліністичні центри культури і освіти - Афіни, Олександрію.

У Римській імперії в перші століття нашої ери встановився стійкий шкільний канон, що включав і зміст освіти, і порядок його засвоєння, і методи навчання.

У зміст освіти увійшли дев'ять основних дисциплін: граматика, риторика, діалектика, арифметика, геометрія, астрономія, музика, медицина та архітектура. У V ст. н.е. зі шкільного курсу були поступово виключені медицина та архітектура, тим самим як би оформилися "сім вільних мистецтв", що стали серцевиною освіти в епоху Середньовіччя.

Педагогічна думка Стародавнього Риму знайшла відображення у творах Цицерона, Сенеки, Квінтіліана. Цицерон був оратором, політичним діячем, філософом, педагогом.

Ідеалом виховання для Цицерона є досконалий оратор, художник слова, громадський діяч. Цицерон вважав, що єдиним шляхом досягнення істинно людської зрілості є систематичне і безперервне освіту і самоосвіту. Сенека, філософ і оратор епохи імператорського Риму, проголосив головним завданням виховання моральної вдосконалення людини.

Основним предметом шкільного навчання, вважав Сенека, філософію, опанувавши яку можна збагнути природу і самого себе і яка є засобом морального самовдосконалення людини.

Основним методом виховання вважав саморух до божественного ідеалу, а основним засобом - повчальні бесіди-проповіді з наочними прикладами з життя та історії. Сенека був прихильником енциклопедичного освіти, не вважав "сім вільних мистецтв" основними шкільними дисциплінами.

Квінтіліан , відомий римський педагог-практик, переробив запозичені з Греції педагогічні ідеї, доповнив їх великими дидактичними вказівками у своєму творі "Про виховання оратора". Квінтіліан створив у Римі свою риторских школу, яка користувалася широкою популярністю і незабаром придбала статус державного навчального закладу. У школі грунтовність широкої загальної освіти поєднувалася з глибоким вивченням ораторського мистецтва часу античного класицизму.

Квінтіліан використовував ідеї та принципи гуманістичної, ненасильницької педагогіки. Квінтіліан вважав, що від природи діти володіють всіма фізичними та духовними даними, щоб успішно опановувати знання і отримувати необхідну освіту.

Але для цього педагог повинен уважно вивчати і враховувати індивідуальні особливості кожного зі своїх вихованців, чітко орієнтуючись на вікову специфіку розвитку.

Квінтіліан теоретично обгрунтував і застосував у своїй практиці три методи навчання та виховання, які він вважав найбільш дієвими: наслідування, повчання і вправа.

На переконання Квінтіліана, громадське (шкільне) освіта має більше переваг у порівнянні з індивідуальним (домашнім).