22. Педагогічні пам’ятки Київської Русі.

До педагогічних памяток Київської Русі відносять: "Слово про закон і благодать" - філософсько-педагогічний трактат перша вітчизняна літературна пам'ятка, в якій піднімаються педагогічні питання. За різними даними написаний у межах 1037-1051 рр. У ньому митрополит не підтримував візантійської ідеї аскетизму, а наголошував на необхідності активної діяльності під час виховання особистості, наполягав на належному догляді за немовлятами, а також на покаранні за грубе ставлення до матері.

"Повчання дітям" Володимира Мономаха. У ньому вперше обґрунтовано необхідність переходу від релігійно-аскетичного виховання до світського, пов'язаного з практичними життєвими потребами

"Ізборник" Святослава . - збірник текстів античної літератури з різних галузей знань (, написаний у формі запитань і відповідей. У статтях, написаних різними авторами, розкриваються питання історії, філософії, поетики, догматики, окремі науково-природничі уявлення Середньовіччя.

"Пчела" - збірник цитат із Святого письма, афоризмів і висловлювань отців церкви, філософів Аристотеля, Демокрита, Сократа, Платона, Плутарха та ін. Складений у Візантії і перекладений на старослов'янську мову в XI столітті. Містить 71 розділ, присвячений різним темам. Збірник складено з метою настановити читача на життя "християнина".

"Златоуст" - збірник промов і висловлювань отців церкви. Названий за прізвищем грецького проповідника Златоуста.

24. Педагоги-гуманісти періоду Відродження: в. Де Фельтре, ф. Рабле, е. Ротердамський, м. Монтень.

Середньовіччя ще називають епохою Відродження. У цей період відбувалося становлення гуманістичної педагогіки.

Серед видатних просвітителів-гуманістів в історії педагогіки вивчають досягнення Фельтре, Ф. Рабле, М. Монтеня, голландця Е. Роттердамського . Загальні ідеї, які характеризують епоху Відродження та просвітньо-педагогічні погляди філософів, поетів, політиків того часу: 1) послаблення впливу церкви на розвиток природничих світських наук, живопису; 2) проголошення культу життєрадісної людини; 3) спрямування виховного процесу на формування почуття громадянськості; 4) широке й інтенсивне прогресування іноземних мов як циклу граматики у змісті освіти, повернення до справжньої латини замість спотвореної; 5) поєднання естетико-літературної освіти античної епохи та традицій рицарського виховання у Середньовіччі; 6) виокремлення наук у межах „семи вільних мистецтв”; 7) чисельний ріст навчальних закладів усіх рівнів і типів.

Серед просвітніх діячів епохи Відродження особливої уваги заслуговує талант Вітторіно да Фельтре . У школі в Мантуї на півночі Італії, яку він відкрив та очолив, відомій під назвою „Школа радості”, було практично реалізовано ряд інновацій. Зокрема: рівні умови навчання дітей герцога та дітей з бідних сільських районів; змішане навчання ; мета школи визначалася в необхідності формування бази загальної культури, необхідної для опанування спеціальними знаннями надалі самостійно.

Основу змісту навчання у школі складали класичні мови та література, основи „семи вільних мистецтв”. Організація навчально-виховного процесу ґрунтувалася на виявленні поваги до особистості, заборонялися тілесні покарання. Методика навчання в переважній більшості була запозичена у Квінтіліана. В естетичному вихованні у „Школі радості” вперше було використано прийом естетичного оформлення інтер'єру навчального приміщення. З метою фізичного розвитку дітей організовувалися тривалі прогулянки, спортивні ігри, вправи з вироблення грації танцювальних рухів та верхової їзди. Це – елементи рицарського виховання. Водночас, у школі зберігалася й християнська традиція: з метою зміцнення благонадійності й виховання доброчинностей учні перебували в атмосфері аскетизму, спокою.

„Вільне виховання дітей” Еразм Роттердамський . Проголошення філософом ідей розуміння праці як критерію моральності, єдності методів виховання дівчат і хлопчиків, організації широкої народної освіти, визначення мети освіти як формування почуття морального обов'язку та релігійної слухняності.

Гуманістичні педагогічні ідеї М.Монтеня, французького філософа і законотворця, були передвісниками чисельних освітніх новацій в епоху Просвітництва у ХVІІІ ст.. У відомій філософській праці „Досліди” М.Монтень розглядав дитину, її природну індивідуальність як найвищу цінність. Гуманіст вимагав, щоб у школі, передусім, враховувалися фізичні можливості дітей, опікувалися їхнім здоров’ям, розумові заняття чергувалися з іграми і фізичними вправами. Освітню мету філософ визначав так: сформувати широко освічену, критично мислячу самостійну особистість. Основою знань, за М.Монтенем, є досвід. Дитині, писав він, часто навіюють готові істини, які вона не завжди може осмислити і визначити ступінь їх достовірності. Щоб людина була здатна самостійно мислити, її треба навчити спостерігати, порівнювати, робити висновки, здобувати знання дослідним шляхом.