1.Історія педагогіки, предмет, завдання курсу. Походження виховання.

Історія педагогіки - це наука, яка вивчає ретроспективне становлення та розвиток освітніх і виховних систем від найдре-вніших часів і до сьогодення.

Предметом історії педагогіки є процес виникнення, станов­лення і розвитку основних педагогічних категорій: "навчання", "освіта", "виховання", педагогічних систем та концепцій, а та­кож унікального досвіду освітньої й виховної практики.

Основні завдання історії педагогіки як науки:

• отримання достовірних наукових знань про закономірності розвитку різних педагогічних явищ і трансформацію різних педагогічних теорій, обумовлених цими явищами;

• аналіз боротьби прогресивних і консервативних тенденцій в розвитку педагогіки;

• розкриття з наукових позицій причин якісних змін в розвитку педагогіки;

• встановлення шляхів, якими йшов процес формування нового теоретичного змісту педагогічної науки (генезис прогресивних начал педагогічної теорії).

Завдання історії педагогіки як предмету педагогічної освіти (навчальної дисципліни):

Історія педагогіки відіграє важливу роль у професійній підготовці майбутніх учителів, розв’язуючи такі завдання:

• виявити й ознайомити студентів із основними шляхами та закономірностями розвитку виховання, школи і педагогічної думки у різні історичні періоди;

• сформувати в студентів систему знань про світовий історико-педагогічний процес та про місце української педагогіки в ньому; ознайомити з сучасними формами виховання і педагогічними течіями через їх історичний родовід;

• розкрити кращі здобутки педагогічної мудрості українського й інших народів та виробити уміння застосовувати їх у своїй майбутній професійній діяльності;

• виховання любові до педагогічної професії, формування ідеалу вчителя на основі яскравих прикладів життя відомих педагогів (Коменський, Песталоцці, Ушинський, Макаренко тощо) і формування основ педагогічної майстерності;

• сформувати самостійне історико-педагогічне мислення (навчити бачити і розуміти закономірності розвитку педагогічних категорій); формувати критичне ставлення до педагогічної спадщини минулого, що буде утримувати майбутнього педагога від консерватизму і рутини, а також від псевдоноваторства в учительській роботі;

• оволодіти методами ретроспективного аналізу історико-педагогічних явищ і фактів;

• розширити професійний світогляд, збагатити духовну культуру майбутніх педагогів.

2. Підходи світової науки до виникнення виховання як суспільного явища

На сучасному етапі існує декілька підходів щодо визначення поняття соціального виховання. Доцільно навести найбільш поширені формулювання.

Соціальне виховання – це виховання людей всіх вікових груп і категорій в організаціях, як створених для цієї мети, так і в тих, що займаються ним поряд із своїми основними функціями (Андрєєва І.М.).

Соціальне виховання – це турбота суспільства про покоління майбутнього, підтримка людини суспільством, колективом, іншою людиною, допомога людині в засвоєнні і прийнятті моральних відносин, які склались в сім’ї, суспільстві, прийнятті правових, економічних, громадянських і побутових відношень (Василькова Ю.В., Василькова Т.А.).

Окремі автори вважають, що соціальному вихованню підлягають всі вікові та соціальні категорії людей; інші - подібно до засновника терміну “соціальна педагогіка” А.Дістервега, що соціальне виховання необхідне для вразливих категорій: сиріт, безпритульних, малолітніх злочинців і т.д. Враховуючи той факт, що результатом соціального виховання є соціалізація як здатність людини взаємодіяти із соціальним світом (Нікітін В.А.) варто погодитись із авторами першої концепції.

Проаналізувавши визначення різних науковців відносно суті соціального виховання, можна зробити висновок, що першою формою виховання, що зародилась у первісному суспільстві, було саме соціальне виховання. Необхідно відзначити, що без вироблення навиків соціальної поведінки людина розумна не вижила б як біологічний вид. Адже саме колективний суспільний спосіб життя, з яким тісно пов’язані соціальне виховання, взаємна підтримка, був одним із факторів антропогенезу.

Доцільно охарактеризувати підходи світової науки щодо походження виховання. Представники біологізаторської теорії (Спенсер Г., Летурно Ш.) вважають, що виховання успадковане людьми з тваринного світу. З позицій психологічної теорії (П.Монро) в основі виховання лежить несвідоме інстинктивне прагнення дітей активно наслідувати дії старших. Релігійна концепція (К.Шмідт) в основу кладе твердження, що Бог, створивши людину, наділив її особливим даром – умінням виховувати. Представники трудової теорії (Ф.Енгельс, Л.Морган) стверджують, що поштовхом до виникнення виховання в людському суспільстві було виробництво найпростіших знарядь праці. Завдяки праці біологічні передумови людини змогли трансформуватися у людські на соціальному рівні.

Майже всі дослідники сходяться у тому, що виховання невіддільне від людського суспільства і притаманне йому з самого початку його існування.

В останні роки поступово утверджується соціокультурний підхід виникнення виховання (О.Х.Дубасенюк, І.Зверева, Л.Коваль, О.Сухомлинська та ін.), згідно з яким виховання розглядається як результат накопичення досвіду соціальної, виробничої, мистецької та професійної культур. А головним його завданням є використання цього досвіду зростаючою особистістю з тим, щоб забезпечити оптимальну її соціалізацію в суспільстві.