49. Початки історичної свідомості. Зародження міфологічної історичної думки.

Появі писемності передувала усна творчість дописемні уявлення усіх давніх народів відбиті у міфах, легендах, піснях, переказах. Міфологія панувала у духовному житті тривалий час, а у міфологічній свідомості давніх людей панував синкретизм (невіддільність людини від природи).

Основні риси міфологічного світогляду:

• уявлення про кровно-родинні зв'язки природних сил та явищ. З тим щоб подолати відчуження приро­ди в первісному суспільстві, якось пояснити незро­зумілі природні явища, коли людина не здатна була пояснити їх, повністю залежала від них і була безси­лою подолати негативні наслідки природних явищ, вона переносила людські риси на навколишній світ;

• персоніфікація, уособлення природних сил та способів людської діяльності. Явища природи отри­мували певні імена, “оживлялися” з тим, щоб пояснити їх, щоб була змога звернутися до них, “задобрити”, принести жертву тощо;

• міфологічне мислення оперує образами, а не по­няттями. Картина відображення дійсності постає як поєднання реальності й фантазії, природного і над­природного, думки й емоції. Майже відсутнє абстрактне мислення, узагальнення, аналіз, класифікація. Подібне мислення спостерігаємо у дітей, художників, поетів;

• міфи сприймалися як реальність, що не потре­бує, доказовості, обгрунтування та перевірки. Все сприймалося на віру, не було ніяких сумнівів. Міф передавався від покоління до покоління, від народу до народу, не було навіть думки щодо перевірки, підтвер­дження практикою;

• людина розумілася як іграшка в руках природ­них чи надприродних сил, її життєвий шлях визна­чався долею, фатумом. Вважалося, що всі людські дії, вчинки, весь життєвий шлях було наперед визна­чено. Звідси — пасивно-пристосовницька поведінка людини.

У народів Південно-Східної Азії та Північної Америки збереглися перекази про ворона — творця оточуючого світу і першопредка. У давніх слов’ян міфологія тяжіла до природних богів (Дажбог, Перун, Ярило).

З часом у людей виникла писемність. Це було результатом цивілізаційної еволюції первісних спільностей, які утворили держави на Близькому Сході та в Єгипті. Так, в Месопотамії державна організація вимагала відповідної документації. Найдавніший відомий запис правителів Месопотамії — це Стела Коршунів (2-метрова кам’яна плита середини ІІІ тис. до н. е.), споруджена на знак перемоги, для переказу подвигів. Подібні відомості містить і Стовп Ентимени, на якому вирізьблено записи правителя Лабула про завойовницькі війни.

На замовлення одного з стародавніх царів було також складено списки царів, які містили переважно короткі відомості про діяння царів, війни. За цим зразком складалися списки вавилонськик та ассірійських правителів.

Династичні потреби покликали до життя ще один тип ранньоісторичної літератури — аннали. Династичні аннали, Аннали ранніх царів, Аннали Вайдера розповідають про послідовність правління царів Шумеру, Аккаду, Вавілону та Ассірії. Вони складалися жерцями храмів. Шумеро-аккадська література донесла до нас великий обсяг відомостей.

Спадкоємцем шумеро-аккадської традиції була давньовавілонська держава (ІІ тис. до н. е.) , в якій духовне життя ускладнюється та збагачується. Розквіт Вавілону за часів правителя Хаммурапі знаменувався появоюнових жанрів у літературі. Це порічні записи найважливіших подій та героїчний епос. “Епос про Гільгамеша” розповідає про подвиги правителя міста Урук, засвідчує про зростання впевненості людини в боротьбі з оточуючим світом.

В Єгипті обожнювали природні явища, тварин і рослин. Література Єгипту була різноманітнішою та багатшою за шумеро-аккадську, включала казки, релігійні твори. В храмах велися щорічні записи важливих політичних та астрологічних подій. Цінну інформацію містить Палермський камінь — найдавніший історичний твір, який відноситься до XХV ст. до н. е. На ньому перераховано імена фараонів, які правили у країні за попередні 600-700 років. Вони були розташовані у хронологічній послідовності, велику увагу приділено спадкоємності наступників престолу. Єгипет не залишив нам власної історії. Лише згодом грек Манефон написав “Історію Єгипту”. Оригінальною культурою відзначається Хетське царство (XVIII — XII ст. до н. е.). Дешифровані тексти останніх десятиріч засвідчують панування синкретичної міфологічної свідомості, в якій значне місце посідав численний пантеон богів. Головним богом був бог грози. Хетська офіційна література містить записи про походи царів, битви. Серед них були і перші аннали (річники) окремих царів.Аннали Хатусіми І, Аннали Муресіми ІІ писалися від імені цих правителів. Наприкінці ІІ на початку І тис. до н. е. зросла роль нової держави — Ассірії. Її правителям вдалося об’єднати племена в єдину державу. Написи церемоніального характеру в хронологічній послідовності описують події царювання правителів у сукупності. Традиції царської анналістики було продовжено і вдосконалено у Нововавілонській державі, яку було утворено у XVII ст. до н. е. Їх вирізняла досконала хронологія та синхронізація з правлінням ассірійських царів. В VI ст. до н. е. утворилася нова держава — Персія. Вона увібрала і переробила культурні досягнення як власні, так і інших народів. У міфологічній світобаченні зустрічаються цікаві взаємовпливи та запозичення. Особливе місце належало пророку Зоратуштрі.

З’явилися нові ідеї у світобаченні:

1. Було здійснено розрив з міфологічною традицією.

2. Була сформульована ідея розвитку змін і боротьби, яка вказувала мету і засоби досягнення щастя і добробуту, а саме — Царства Божого.

3. Виникло уявлення минулого, сучасного та майбутнього, тобто історичного часу.

4. В Біблії була представлена перша періодизація минувшини за 4-ма царствами, яка була сприйнята пізнішою історіографією (ассіро-вавілонською, перською, греко-македонською та римською).

5. Біблія впровадила ідею універсалізму розвитку людства, яка стверджувала підпорядкування всіх племен і народів провидінню Творця.

6. На зміну міфологічній залежності прийшла ідея теологізму — визначення земного життя волею більшості.