45. Християнська теологія історії. Аврелій Августин і його роль у становлень історичної свідомості середньовіччя.

Важливим моментом переходу від античності до середньовіччя була криза Римської імперії ІІІ-IV ст., зміна духовних цінностей. На початку IV ст. християнська ідеологія та культ перетворилися в офіційно визнану релігію і культ, у спосіб світобачення, систему духовних цінностей. Ще в І ст. з’явилися тисячі документів, в яких формувалося віровченя, яке порвало з іудаїзмом, яке пов’язувало віру з єдиним богообраним народом. В цьому провідну роль відіграв апостол Павло.

Християнство внесло принципово нові моменти порівняно з іудаїзмом — смерть і воскресіння Христа. Таким чином відбувся поділ історичного процесу на дві частини:

• час Бога-Отця;

• час Бога-Сина.

Першим дослідженням християнської історіографії були праці єпископа Кесарія (263-339): “Хроніка”, “Церковна історія”, “Життя Констянтина”. Вони прославляли божествене провидіння. Єпископ історію поділяв на дві частини: до Різдва христового і після. Перший період — підготовка до пришестя Христа, а другий період — реалізація заповідей про настання Царства Божого. Продовжувачами даної думки були Сульпій Севр з Аквітанії та єпископ Орозій.

Ще одним античним дослідником був єпископ Августин (354-430) з м. Гіпон. Він був свідком перших нападів вестготів на територію Римської імперії і падіння в 410 р. Риму. Ці події дали безпосередній поштовх до створення його головного твору “Про град божий”. Писався він під безпосереднім враженням цієї великої кризи, яка охопила на початку V ст. Римську імперію і привела її до падіння.

Августин вважав, що падіння Риму — це покарання богів за зраду поганих культів, але це не вина християнства. Для світогляду Августина характерні такі ознаки:

• В центрі християнського світобачення — Бог, наділений атрибутами всемогутності, всесущності. Світ нараховував 6 тисяч років від дня створення.

• Християнська картина свідомості засновувалась не на видовищі, як в античні часи, а на вірі.

• Земному життю протиставлявся потойбічний світ, створений Богом — Град Божий.

• Смерть була способом єднання з Богом.

• На відміну від античних мислителів, Августин ставив людину в залежність не від природи та соціальних умов, а від етики соціального життя.

Августину всесвітня історія уявляється як здійснення наперед визначеного божественого плану, спрямованого до поступового розвитку та вдосконалення “Граду Божого” — царства божих обранців.

Періодизація історії за Августином має такий вигляд:

• період природнього стану (до появи Старого Завіту);

• період Закону Божого (Старого Завіту);

• період Божої милості (втілення Христа, який триває до другого пришестя та страшного суду).

Августин виділяв два рівні історії: священну і громадянську. Священна історія поділяє земну історію на 6 віків від початку до кінця світу. Громадянська ідея запроваджує ідею чотирьох царств.

Таким чином, Августин розглядав історію як Священний історичний трактат, Святе письмо. Він показав, що таке історія, де шукати відповіді на причини та сенс людського буття.

Теологічне бачення історії мало кілька слабких місць:

• на невизначений час відкладалося друге пришестя Христа (Царство Боже всередині нас, а не на землі);

• на зміну месіанізму прийшов християнський містицизм (єднання віруючого з християнською нареченою — церквою).

Середньовічна історична література є досить обширною та різноманітною:

• аннали (короткі, сухі записи по роках);

• хроніки (більш обширні твори, що мали висвітлювати історію народу чи держави від створення світу);

• історії (описи переважно сучасних автору подій з коментарями та оцінками);

• агіографічна література (Житія християнських святих);

• середньовічні хроніки (здебільшого були компілятивними, в основі яких лежали більш ранні твори античних авторів чи теологів).