53.Основні етапи розвитку і досягнення давньогрецької історіографії. Геродої Фукідид, Ксенофонт ін.

Давня історіографія звродилася в стародавній Греції. Вона виникла з діяльності грецьких мислителів. Греки першими поставились до минулого не як до міфів, а як до знання. В творах Гомера “Іліада” та “Одісея” спостерігається частковий відхід від міфології. Грецький мислитель Гесіод (межа VIII — VII ст. до н. е.) був систематизатором даних, що поміщені в поемах. Перші зародки грецької історіографії ми маємо в списках посадовців, які здавна велися в грецьких містах і які були для самих греків, а певною мірою є ще і для нас, основною хронологічною канвою грецької історії. Твори логографов дійшли до нас тільки в уривках. Найбільш відомим з логографов VI ст. до н. е. був Гекатей Мілетській (з міста Мілета в Малій Азії), який жив в кінці VI ст. до н. е. і належав до так званого старшого покоління логографів. Він написав працю “Об’їзд землі”. До логографів відносять ще Евдема, Харона. Потім відомий ще Гелланік з острова Лесбосу, який жив в другій половині V ст. до н. е. Він належав до молодшого покоління логографів. Ця група логографов, що писали вже в V ст. до н. е., у більшому ступені володіла історичними методами, ніж старші логографи, хоча все-таки ці методи ще дуже далекі від досконалості.

Більшість сучасних авторів вважають, що власне історіографію необхідно розпочинати з Геродота (484-424 рр. до н. е.). Геродот походив з міста Галікарнаса, в південно-західній частині Малої Азії. Він належав до сім’ї, яка постраждала під час політичної боротьби в V ст. до н. е., тому йому довелося відправитися у вигнання. Він багато подорожував і писав свою історію вже в Афінах. Історія Геродота складається з дев’яти книг. Потрібно відзначити, що античні “книги” — це не зовсім те, що наші сучасні книги. Антична книга — це скоріше великий розділ. Тому, коли ми говоримо, що історія Геродота складається з дев’яти книг, це означає, що в ній є дев’ять великих розділів, які в сучасних виданнях складають зазвичай два томи. Кожна з книг носить назву якої-небудь музи: Кліо, Евтерпа, Талія, Мельпомена, Терпсихора, Ерато, Полігімнія, Уранія, Калліопа. Тому твір Геродота іноді називають “Музи”.

Праця Геродота присвячена греко-перським війнам, точніше - їх першій половині. Хронологічно вона охоплює період часу приблизно від середини VI ст. до н. е. до 478 р. до н. е. Головною заслугою Геродота є те, що він перший дав нарис не місцевої історії, якою зазвичай займалися логографи, а загальної історії всього грецького світу, більш того - нарис всесвітньої історії своєї епохи. Він сформулював програму вив-ня минулого:

• збір відомостей;

• систематизація зібраної інформації;

• критична оцінка.

Але якщо ми візьмемо покоління істориків, безпосередньо наступних за Геродотом, зокрема Фукідіда, який народився на 20—25 років пізніше Геродота, близько 460 р. до н. е., то у нього вже в наявності всі дані для створення критичної історії. За яких-небудь 20 років грецька історична думка зробила величезний крок вперед. Покоління істориків, наступних за Геродотом, створило те, що можна назвати реалістичним напрямом грецької історіографії, який в особі Фукидіда, — головного представника цього напряму — досягло великої висоти історичної думки.

Одним з продовжувачів Фукідіда був Ксенофонт (430-355 рр. до н. е.) У своїй “Грецькій історії” (“”Елленіці”), що складається з семи книг, він починає свою розповідь там, де закінчує виклад Фукідіда. Ксенофонт починає свою історію з 411 р. до н. е., доводячи її до 362 р до н. е. Окрім “Грецької історії” Ксенофонт написав ще ряд творів. Серед них треба відзначити “Анабазис”. Це — опис походу в глиб Азії одного з претендентів на персидський трон, Кіра Молодшого. Ксенофонту належать також твори мемуарного характеру (“Спогади про Сократа”), роботи по економіці (“Про доходи”) та інші, на яких ми зупинятися зараз не будемо.

Арістотель. У Арістотеля, який жив з 384 по 322 рр. до н. е. серед багатьох наукових творів є дві роботи, що є певною мірою історичними: “Афінська політія” та “Політика”. “Афінська політія” присвячена аналізу афінської конституції. Але ввідна, перша частина цього твору дає історію Афін. Оскільки, на щастя, “Афінська політія” Арістотеля майже повністю збереглася (вона була знайдена на початку 90-х рр. XIX ст.), то це джерело є для надзвичайно цінним. Другий твір Арістотеля, “Політика”, є частково працею по державному праву, частково по соціології. У ній Арістотель піддає аналізу різні форми правління. Але оскільки в “Політиці” Арістотель повідомляє багато історичного матеріалу, то певною мірою і цей твір можна назвати історичним.

Справжнім представником історії епохи еллиінизму був Полібій, знаменитий історик, який, по суті, належить вже до римської епохи. Він жив між 205 і 125 рр. до н. е. і був крупним державним діячем в Греції. Він довго прожив в Римі і був близький до кружка Сципіонов, до правлячої верхівки римського суспільства. Як особа, близька до цієї групи, Полібій був в курсі тодішньої світової політики. З тих, що продовжують Полібія треба вказати перш за все цікаву постать філософа-стоїка Посидонія. Посидоній був родом з сірійського міста Апамеї і жив приблизно між 135 — 45 рр. до н. е., у найцікавішу та найтривожнішу епоху римської історії. Посидоній, продовжуючи Полібія, написав “Історії” в 52 книгах, починаючи з 145 р. до н. е. до епохи Сулли (80-ті роки I ст. до н. е.). Посидонія широко використовував Діодор Сіцілійський, який жив в I ст. до н. е. Він написав “Історичну бібліотеку”, що складалася з 40 книг. Починалася вона з міфологічних часів і кінчалася 60 р. до н. е., включаючи історію Сходу, Греції та Риму. Таким чином, “Історична бібліотека” Діодора дає нарис всесвітньої історії в точному для тієї епохи значенні цього слова. З “Бібліотеки” до нас дошли тільки перші 5 книг і книги з 11-ї по 20-у. Всього дійшло таким чином 15 книг. Окрім цих книг, що збереглися повністю, дійшли ще ряд фрагментів і, зокрема, уривки, що розповідають про перше і друге сіцілійські повстання рабів, при описанні яких Діодор цілком спирається на Посидонія. Не зупиняючись на ряді другорядних або таких, що не дійшли до нас письменників з числа істориків, що займалися всесвітньою історією, необхідно торкнутися ще Плутарха. Плутарх, беотієць за походженням (з м. Хіронеї), жив в другій половині I і на початку II ст. Він був великим чиновником при Траяні та Адріані, в так званий “щасливий період” імперії.