33. Охарактеризуйте державний нагляд за охороною праці.

Державний нагляд за охороною праці виконують:

• Спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади з нагляду за охороною праці – Держгірпромнагляд;

• Спеціально уповноважений державний орган виконавчої влади з питань радіаційної безпеки;

• Спеціально уповноважений державний орган виконавчої влади з питань пожежної безпеки;

• Спеціально уповноважений державний орган виконавчої влади з питань гігієни праці.

Зазначені вище органи державного нагляду за охороної праці є незалежними від будь яких господарських органів, суб’єктів підприємницької діяльності, політичних формувань, громадських об’єднань, місцевих держадміністрацій, органів місцевого самоврядування і їм не підзвітні й не підконтрольні.

Представники Держгірпромнагляду мають право:

• Безперешкодно відвідувати підконтрольні об’єкти господарювання, включаючи об’єкти підприємницької діяльності, та здійснювати у присутності роботодавця, або його представника перевірку додержання законодавства з питань охорони праці;

• Одержувати від роботодавця письмові чи усні пояснення, висновки експертних обстежень, аудитів, звіти про рівень і стан профілактичної роботи, інформацію про порушення законодавства та вжиті заходи щодо їхнього усунення;

• Видавати роботодавцям обов’язкові до виконання приписи (розпорядження) про усунення виявлених порушень і недоліків в галузі охорони праці;

• Забороняти, зупиняти, припиняти, обмежувати експлуатацію підприємств, дільниць, окремих робочих місць та механізмів до усунення порушень, які створюють загрозу життю чи здоров’ю працівників;

• Притягати до адміністративної відповідальності працівників, винних у порушенні законодавства з охорони праці;

• Надсилати роботодавцям подання про невідповідність окремих посадових осіб займаній посаді, передавати матеріали органам прокуратури для притягнення цих осіб до відповідальності.

34. Охарактеризуйте соціально-економічну ефективність праце охоронних заходів.

Управління охороною праці в умовах ринкової економіки на всіх рівнях (від державного до об’єкта господарювання) повинно вирішувати і соціальні, й економічні завдання. Співвідношення між цими завданнями у праце охоронних заходах визначають на основі компромісу між економічною доцільністю господарської діяльності та соціальною відповідальністю держави: можна так високо піднести рівень вимог до безпеки праці, що господарська діяльність буде економічно недоцільною і навпаки – можна так низько опустити цей рівень, що діяльність державних органів буде соціально безвідповідальною.

У координатах “ Соціальна відповідальність держави ” – “ Економічна доцільність господарської діяльності ” є два поля: поле компромісних рішень та поле безкомпромісних рішень. Очевидно, що тільки у полі компромісних рішень можна вирішити соціальні та економічні завдання на належному рівні з використанням економічних методів управління охороною праці. Такі умови є в економічно розвинутих країнах, для яких крива залежності: “соціальна відповідальність – економічна доцільність” лежить у полі компромісних рішень. Для слаборозвинутих країн ця крива є у полі безкомпромісних рішень і будь-які нормативно-правові заходи, прийняті на рівні держави, неефективні.

Соціально-економічну ефективність працеохоронних заходів визначають на трьох рівнях:

• макроекономічному (на рівні країни);

• мезоекономічному (на рівні окремої галузі, регіону, корпорації);

• мікроекономічному (на рівні об’єднання підприємств, окремих підприємств, фірм).

Соціальну ефективність працеохоронних заходів можна характеризувати багатьма показниками, але найчастіше використовують такі:

• частка робочих місць, які відповідають нормативним вимогам щодо умов праці та важкості і напруженості трудового процесу;

• рівень виробничого травматизму;

• рівень професійної захворюваності, пов’язаний з незадовільними умовами праці;

• рівень інвалідності внаслідок виробничого травматизму чи професійної захворюваності;

• рівень плинності кадрів через незадовільні умови праці.

Економічну ефективність працеохоронних заходів визначають як відношення соціально-економічних результатів до витрат, які необхідні для їхнього здійснення.