8. Війна Червоної та Білої троянд: передумови, хід, наслідки.

Причиною війни стало невдоволення значної частини англійського суспільства невдачами в Столітньої війни і політикою, що проводилась дружиною короля Генріха VI, королевою Маргаритою . Опозицію очолив герцог Річард Йоркський, який вимагав для себе спочатку регентства над недієздатним королем, а пізніше - і англійську корону. Підставою для цієї претензії служило те, що Генріх VI був правнуком Джона Гонта - третього сина короля Едуарда III, а Йорк - правнуком Лайонела - другого сина цього короля, до того ж, дід Генріха VI Генріх IV захопив престол в 1399, насильно примусивши короля Річарда II до зречення, що робило сумнівною легітимність всієї династії  Ланкастерів.

Війна Червоної і білої троянди розпочалась у 1455 - 1485 рр. в боротьбі за владу між прихильниками двох гілок династії Плантагенетів - Ланкастерів і Йорків. Свою назву війна одержала від символів родин Йорків та Ланкастерів. Назва не вживалася в 15-му столітті, а стала популярною після публікації роману Вальтера Скота «Анна Геєрштейн». І пішла від їхніх гербів Плантагенетів — Ланкастерами (на гербі яскраво-червона троянда) і Йорками (на гербі біла троянда). У конфлікті брали участь, головним чином, представники англійської феодальної аристократії із загонами своїх слуг і прихильників, а також незначна кількість іноземних найманців.

Протистояння перейшло в стадію відкритої війни в 1455р., коли першою в битві при Сент-Олбансі перемогу святкували йоркісти, незабаром після чого англійський Парламент оголосив Річарда Йорка протектором королівства і спадкоємцем Генріха VI. Однак, в 1460 в битві при Уейкфілді, Річард Йорк загинув. Партію Білої троянди очолив його син Едуард, в 1461 коронований в Лондоні як Едуард IV. У тому ж році йоркістами були здобуті ряд перемог, в результаті останнього основні сили ланкастерців були розбиті, а король Генріх VI і королева Маргарита втекли з країни.

Активні бойові дії поновилися в 1470, коли перейшли на сторону ланкастерців граф Уорік і герцог Кларенс (молодший брат Едуарда IV) повернули на престол Генріха VI. Едуард IV з іншим своїм братом бігли в Бургундію, звідки повернулися в 1471. Герцог Кларенс знову перекинувся на бік брата - і йоркісти здобули перемоги при Барнете і Тьюксбері. У першому з цих боїв був убитий граф Уорік, у другому загинув принц Едуард - єдиний син Генріха VI, - що разом з тим послідувало в тому ж році в Тауері смерть (ймовірно, вбивством) самого Генріха, стало кінцем ланкастерської династії.

Едуард IV - перший король з династії Йорків - мирно царював аж до своєї смерті(1483), королем став його син Едуард V. Однак, королівська рада оголосила його незаконнонародженим (покійний король був великим мисливцем на жінок) і брат Едуарда IV Річард Глостер був коронований в тому ж році як Річард III. В нього було коротке і драматичне правління. В цій боротьбі королю спочатку сприяла удача, але кількість супротивників тільки зростала. В 1485 сили ланкастерів (в основному - французьких найманців) на чолі з Генріхом Тюдорів (праправнуком Джона Гонта по жіночій лінії) висадилися в Уельсі. Але сталося так, що в битві при Босворті Річард III був убитий, і корона перейшла до Генріха Тюдора, коронований як Генріх VII - засновнику династії Тюдорів. В 1487 граф Лінкольн (племінник Річарда III) намагався повернути корону Йорка, але в битві при Стоук Філд був убитий.

Таким чином, війна троянд призвела до взаємознищення значної частини нормандської франкомовної знаті і «старого дворянства». Відсутність потужної феодальної опозиції суттєво полегшила перехід до абсолютної монархії а також поступ політичного та економічного прогресу Англії у наступних століттях.