101. Педагогічна майстерність вчителя правознавства. Вимоги до вчителя правознавчих дисциплін профільної школи.

Педагогічна майстерність - вияв високого рівня педагогічної діяльності,синтез наукових знань,навичок методичного мистецтва і особистих якостей вчителя.

Критеріями пед. майст. є гуманність,науковість,педагогічна доцільність,творчість. До елементів пед. майстерності належать - гуманістична спрямованість,професійна компетентність,педагогічні здібності,педагогічна техніка,педагогічна технологія. Глибокі професійні педагогічні та юридичні знання з різних галузей права,законодавства,компетенції з практичного використання їх,взаємодія з дітьми.

Педагогічна техніка — це вміння використовувати власний пси­хофізичний апарат як інструмент виховного впливу. Це — володіння комплексом прийомів, які дають вчителеві можливість глибше, яскра­віше, талановитіше виявити свою позицію і досягти успіхів у ви­ховній роботі.

Поняття «педагогічна техніка» містить дві групи складників. Перша група пов'язана з умінням педагога керувати своєю поведінкою: техні­ка володіння своїм організмом (мімікою, пантомімікою); керування емо­ціями, настроєм для зняття зайвого психічного напруження, збудження творчого самопочуття; опанування умінням соціальної перцепції (техніка керування увагою, уявою); техніка мовлення (керування диханням, дик­цією, гучністю, темпом мовлення). Друга група пов'язана з умінням впли­нути на особистість і колектив: техніка організації контакту, управлін­ня педагогічним спілкуванням; техніка навіювання тощо.

Складники першої і другої груп педагогічної техніки спрямовані або на організацію внутрішнього самопочуття педагога, або на вміння це почуття адекватно виявити зовні. Тому ми, слідом за театральною педа­гогікою, умовно поділятимемо педагогічну техніку на зовнішню і внут­рішню відповідно до мети ЇЇ використання.

Внутрішня техніка — створення внутрішнього переживання осо­бистості , психологічне налаштовування вчителя на майбутню діяльність через вплив на розум, волю й почуття.

Зовнішня техніка — втілення внутрішнього переживання вчителя в його тілесній природі: міміці, голосі, мовленні, рухах, пластиці.

Розгляньмо, як учитель може навчитися керувати собою, яка внутріш­ня і зовнішня техніка допомагає йому в цьому.

ВНУТРІШНЯ ТЕХНІКА ВЧИТЕЛЯ

Самопочуття педагога не є особистою справою, бо настрій його відби­вається й на учнях, і на колегах, і на батьках школярів. Кожне слово вчителя не тільки несе інформацію, а й передає ставлення до неї. Оцін­ка учневі за відповідь — це і вияв того, як сприймає його роботу педа­гог, що впливає на стосунки у класі, створює певну атмосферу у нав­чанні. Досягти оптимального внутрішнього стану в педагогічній діяль­ності важко, бо сама вона емоційно напружена, «це робота серця і нервів, це буквально щоденна і щогодинна витрата величезних душевних сил. Наша праця — це повсякчасна зміна ситуацій, що викликає то посилене збудження, то гальмування». Учитель повинен уміти зберігати праце­здатність, володіти ситуаціями для забезпечення успіху в діяльності і збереження свого здоров'я. Для цього важливо працювати над вироб­ленням такого синтезу якостей і властивостей особистості, які дадуть змогу впевнено, без зайвого емоційного напруження здійснювати свою професійну діяльність:

• педагогічного оптимізму;

• впевненості у собі як в учителі, відсутності страху перед дітьми;

• умінні володіти собою, відсутності емоційного напруження;

• наявності вольових якостей (цілеспрямованості, самовладання, рішучості).

Усі ці якості характеризують психологічну стійкість у професійній діяльності. В основі її — позитивне емоційне ставлення до себе, учнів, праці. Саме позитивні емоції активізують і надихають учителя, надають йому впевненості, сповнюють його почуттям радості, позитивно вплива­ють на стосунки з дітьми, батьками, колегами. Негативні емоції гальму­ють активність, дезорганізують поведінку і діяльність, викликають три­вогу, страх, підозру. А. Макаренко вважав, що в дитячому колективі має бути «постійна бадьорість, ніяких похмурих облич, ніяких кислих виразів, постійна готовність діяти, райдужний настрій, саме мажорний.

Отже, педагогічна діяльність вчителя правознавства вимагає від нього перш за все вахової освіти (педагогічні та юридичні знання, вміння та навички), психолого-педагогічної підготовки, оволодіння педмайстерністю та педтехнікою в процесі педагогічної роботи в школі. Професійний артистизм, ерудиція, емпатія, наявність творчого стилю, дикція, культура мови – якості компетентного викладача правознавства. Педагогічна техніка містить комплекс умінь необхідних учителю для ефективної взаємодії з учнями у будь-яких ситуаціях (акторська майстерність, вміння керувати психічним станом, мовні вміння, система вербальних та невербальних засобів спілкування, техніка мови, дикція, увага, спостережливість, вміння позитивно впливати на учнівський колектив. Знання педагогічних технологій та вміння їх використовувати в навчально-виховному процесі, моральний авторитет учителя правознавства, розвинуті духовні якості).

Майбутній вчитель правознавства повинен глибоко опанувати та усвідомити основи правового законодавства та акти правозастосування, вміти їх роз’яснювати і тлумачити; його професійна діяльність зобов’язує мати глибокі знання з педагогіки, знати норми моралі, релігії, звичаїв, традицій суспільства.

Майбутній фахівець має бути готовим до участі у правовому вихованні молоді, тому обов’язок студентів історичного факультету – майбутніх учителів правознавства – оволодіти методами, формами і засобами педагогічного впливу на особистість учня, методами самовдосконалення, навичками використання комп’ютерних технологій.

Основними критеріями оцінки особистості майбутнього вчителя правознавства як суб’єкта правової соціалізації та навчально-виховного процесу є наступні характеристики та показники:

• рівень правових знань особистості (фахові правові знання, теоретичні правові знання як суб’єктів правовідносин);

• рівень розвитку ситуативного правового мислення (наявність інтелектуальної правової інтуїції, нестандартність підходу до правових проблем);

• розвиток професійного правового мислення, що має практичну фахову спрямованість вчителів правознавства;

• стиль інформаційних контактів (комунікативність, швидкість орієнтації, здатність до використання знань з різних галузей);

• соціально-психологічні характеристики (здатність регулювати психічним та емоційно-вольовим станом особистості, здатність до об’єктивних оцінок, відповідальність за прийняті правові рішення);

• особистісні характеристики (цілеспрямованість, особистісний фаховий авторитет, самостійність у прийнятті правових рішень, здатність до ефективної педагогічної праці вчителя правознавства);

• вміння використовувати сучасні інноваційні педтехнології в навчально-виховному процесі і поза ним.

Фундаментом фахового зростання майбутнього вчителя правознавства є правова самоосвіта, яка здійснюється на основі цілеспрямованої формуючої пізнавально-професійної потреби особистості фахівця у постійному поповненні та оновленні юридичних знань, умінь та навичок за допомогою різноманітних джерел, сучасних комп’ютерно-інформаційних технологій.

Вчитель повинен виховувати правосвідомость учнів, орієнтовану на гуманістичні, загальнолюдські цінності та ідеали. До них відносяться вищі морально-духовні, правові почуття: якості, справедливості, законності, любові до істини, свободи і правової відповідальності, непримиренності до зла і насилля, повага до людини, гідності, обов’язку, совісті.

Викладачі правознавства здійснюють правопросвітницьку роботу, виходячи з необхідності дотримання студентами правових обов’язків – важливої умови попередження правопорушень, шкідливих звичок, соціальної пасивності, переконань, що норми поведінки людини випливають із моральних, етичних, політичних, культурних нормативів суспільства. Йде процес ознайомлення з більш абстрактними поняттями прав людини, що передбачають розуміння філософських, політичних та юридичних концепцій.

Професійна правова культура вчителя, на відміну від більш вузьких юридичних професій, має носити універсальний характер, тобто вчитель повинен досягти достатнього рівня знань з максимально широкого кола питань, усвідомлювати ключові аспекти механізму правового регулювання, своєю активною поведінкою впливати на формування особистості учнів.

Виконання цих завдань виходить за межі суто професійної культури і наближається до теоретичного рівня.

Змістовна характеристика правової культури передбачає ідеологічні правові уявлення (які формуються на підставі певного рівня правової освіти), позитивні правові почуття та правомірну діяльність особистості.

Професійна правова свідомість вчителя правознавства включає в себе достатній рівень юридичних знань з максимально широкого кола питань різних галузей права, усвідомлення ключових аспектів механізмів правового регулювання у відповідних правовідносинах, формування установки на соціально-активну політико-правову поведінку, професійні вміння трансформувати свої знання в освітянський простір, вміння своєю легітимно правовою поведінкою впливати на формування особистості вихованців, бути їх духовним наставником. Професійна правова свідомість майбутнього вчителя правознавства можна розглядати як вияв свого Я у правоосвітній фаховій діяльності, готовність до самореалізації особистості педагога, рівень сформованості юридичної фахової компетентності особистості у педагогічній діяльності.