38.Поняття і види референдумів.

У здійсненні безпосереднього народовладдя важливе значення має інститут референдуму. Референдум– це голосування населення всієї держави (загальнодержавний референдум) або певної його частини (місцевий референдум) з метою вирішення найважливіших питань державного і суспільного життя.

Залежно від тих чи інших ознак референдуми поділяються на певні види. Розрізняють імперативний і консультативний, конституційний і законодавчий, обов’язко­вий і факультативний референдуми.

Імперативний і консультативний референдуми різняться за їхніми юридичними наслідками. Рішення ухвалене імперативним референдумом, має загальнообов’язкове значення і не потребує ніякого затвердження. Імперативним, наприклад, був референдум 1 грудня 1991 р., під час якого визначалося, бути чи не бути Україні незалежною державою. Результати консультативного референдуму юридичної сили не мають. Його призначення — з’ясувати думку виборців щодо певного питання.

Конституційним називається референдум, унаслідок якого змінюється, приймається або відхиляється конституція. Якщо ж ці питання вирішуються стосовно звичайного закону, то референдум називається законодавчим.

Обов’язковий референдум– це референдум, проведення якого є обов’язковим для вирішення визначених Конституцією проблем. Згідно зі ст. 73 Конституції України обов’язковим є всеукраїнський референдум для вирішення питань щодо зміни території України.

Факультативним називається референдум, коли ініціатива його проведення з того чи іншого питання залежить від законодавчого органу або волевиявлення уряду. Законом не визначено, в яких випадках і з яких питань може бути проведений факультативний референдум.

Відповідно до Закону України «Про всеукраїнський та місцеві референдуми» розрізняють всеукраїнські референдуми.

Всеукраїнський референдум може призначатися Верховною Радою України або Президентом України. Так, Верховна Рада України уповноважена призначати всеукраїнський референдум щодо вирішення питань про зміну території держави. Президент України має право призначати референдум щодо законопроектів про внесення змін до розділів І, ІІІ і ХІІІ Конституції України, а також проголошує референдум за народною ініціативою.

Всеукраїнський референдум за ініціативою народу призначається Президентом за умови, якщо цього вимагають не менш як 3 млн. громадян України, які мають право голосу. Крім того, для набуття чинності цієї вимоги має бути зібрано не менше як у двох третинах областей України і не менш як по 100 тис. підписів у кожній з них. Слід також підкреслити, що в Україні не допускається проведення референдумів для затверд­ження законопроектів, що стосуються податків, бюджету та амністії.

39.Поняття та основні засади шлюбу. Порядок укладення шлюбу.

Поняття шлюбу раніше не було закріплене в законі і тлумачилося по-різному.

Відповідно до ст. 21 СК України шлюб – це сімейний союз жінки та чоловіка, зареєстрований у державному органі реєстрації актів цивільного стану.

Проживання однією сім'єю жінки та чоловіка без шлюбу не є підставою для виникнення у них прав та обов'язків подружжя. Тобто Сімейний кодекс України, не визнає шлюб, не зареєстрований в органах РАЦСу, а також церковний шлюб.

Шлюбний вік для жінки встановлюється у вісімнадцять, а для чоловіка – у вісімнадцять років. Особи, які бажають зареєструвати шлюб, мають досягти шлюбного віку на день реєстрації шлюбу. Право на шлюб мають особи, які досягли шлюбного віку.

Перешкодами для укладення шлюбу є:

1) перебування в іншому шлюбі. Українське сімейне законодавство не допускає багатошлюбності, тобто для укладення шлюбу необхідно або припинити шлюб, або не перебувати у шлюбі;

2) наявність між особами, що бажають одружитися, родинних зв'язків прямої лінії споріднення. Відповідно до ст. 26 СК не можуть перебувати у шлюбі між собою рідні брати, сестри – як повнорідні, так і неповнорідні. Повнорідними є брати і сестри, які мають спільних батьків. Неповнорідними є брати і сестри, які мають спільну матір або спільного батька. У шлюбі між собою також не можуть перебувати двоюрідні брат та сестра, рідні тітка, дядько та племінник, племінниця

3) наявність між особами, що бажають укласти шлюб, відносин усиновлення. Не можуть перебувати у шлюбі між собою особи, пов'язані відносинами усиновлення. При цьому п. 5 ст. 26 СК допускає можливість укладення шлюбу між усиновлювачем та усиновленою ним дитиною лише у разі скасування усиновлення.

4) недієздатність осіб (або особи), які бажають укласти шлюб. У разі укладення шлюбу з особою, яка визнана у встановленому законом порядку недієздатною, а також з особою, яка з інших причин не усвідомлювала значення своїх дій чи не може керувати ними, такий шлюб визнається недійсним (п. З ст. 39 СК).

Реєстрація шлюбу встановлюється з метою охорони особистих і майнових прав подружжя і дітей. В той же час цього вимагають державні і суспільні інтереси. Особи, які вступають у шлюб, повинні бути взаємно обізнані про стан здоров'я один одного.

Умовою укладання шлюбу є відсутність в осіб, які його укладають, душевної хвороби, недоумства, внаслідок чого хтось із них був визнаний судом недієздатним. Якщо передбачені законом порядок чи умови укладання шлюбу порушено (наприклад, шлюб зареєстрований з особою, яка перебувала в іншому шлюбі), а також якщо чоловік та жінка уклали шлюб без наміру створити сім'ю (так званий фіктивний шлюб), шлюб за заявою одного з подружжя, чи прокурора, чи особи, чиї права порушено, визнається недійсним у судовому порядку.

Державна реєстрація шлюбу встановлена для забезпечення стабільності відносин між жінкою та чоловіком, охорони прав та інтересів подружжя, їхніх дітей, а також в інтересах держави та суспільства.

Порядок укладення шлюбу можна звести до наступних етапів.

1. Звернення до державного органу РАЦСу жінки та чоловіка, що бажають укласти шлюб.

Заява про реєстрацію шлюбу подається жінкою та чоловіком до будь-якого органу державної реєстрації актів цивільного стану за їхнім вибором. Заява про реєстрацію шлюбу є чинною протягом 3 місяців від дати її подання.

2 Ознайомлення осіб, які бажають зареєструвати шлюб, з їхніми правами та обов'язками.

На органи РАЦСу покладено обов'язок щодо ознайомлення осіб, які подали заяву про реєстрацію шлюбу, з їхніми правами та обов'язками як майбутнього подружжя і батьків та попередження про відповідальність за приховання перешкод до реєстрації шлюбу.

До цього етапу реєстрації шлюбу також можна віднести етап взаємного ознайомлення осіб, що подали заяву про реєстрацію шлюбу, зі станом здоров'я одне одного, що передбачено ст. 30 СК. Наречені зобов'язані повідомити один одного про стан свого здоров'я. Держава забезпечує створення умов для медичного обстеження наречених.

3. Прийняття державними органами РАЦСу заяви за наявності всіх необхідних документів.

При поданні заяви особи, які бажають зареєструвати шлюб, зобов'язані подати паспорти чи інші паспортні документи, а також документи про припинення попередніх шлюбів (якщо вони були).