28.Поняття, основні ознаки, види та структура правовідносин.

Відносини, що існують в суспільстві між людьми, їх групами й організаціями, – це своєрідні взаємозв’язки між їх учасниками. Вони об’єднують індивідів у їхній спільній діяльності та, переважно, ви­никають, змінюються чи припиняються за волевиявленням суб’єктів.

Одним із видів суспільних відносин, що виникають, змінюються чи припиняються, є правові. Суспільне життя побудоване таким чином, що кожен суб’єкт щоденно, навіть сам цього не усвідомлюючи, вступає у правові відносини, адже відносини між керівником і підлег­лим, продавцем та покупцем тощо впорядковані відповідними право­вими нормами. Категорія "правові відносини" дає можливість з’ясу­вати, яким чином право впливає на поведінку людей.

Правові відносини характеризують об’єктивний розвиток суспіль­них відносин, зокрема, економічних, соціальних, культурних. Вони мають на меті врегулювання та впорядкування певних суспільних відносин, які існують між людьми.

Ознаки правових відносин:

• це особливий різновид суспільних відносин, які виникають, змінюються чи припиняються на основі норм права;

• виникають між конкретними суб’єктами, кожен з яких реалізує суб’єктивні юридичні права (правомочна сторона, наприклад, кредитор) або виконує суб’єктивний юридичний обов’язок (зобов’язана сторона, приміром, позичальник);

• свідомо-вольова діяльність суб’єктів. Реалізація правовідносин є можливою за волевиявленням усіх учасників (наприклад, договір купівлі-продажу) чи одного з них (наприклад, виклик до суду);

• юридичний зв’язок між суб’єктами здійснюється через реальне використання ними суб’єктивного юридичного права чи виконання суб’єктивного юридичного обов’язку;

• реалізація суб’єктивних прав і виконання юридичних обов’язків охороняється державою, забезпечується можливістю застосування державного примусу. В більшості випадків реалізація суб’єктивного юридичного права чи виконання суб’єктивного юридичного обов’язку здійснюється без застосування заходів державного примусу. Однак, за необхідності відновлення суб’єктивного юридичного права або ви­конання суб’єктивного юридичного обов’язку, зацікавлена сторона може звернутися до компетентного державного органу чи до іншого суб’єкта, котрий наділений державно-владними повноваженнями. Результатом розгляду справи має бути прийняття рішення.

Отже, правові відносини – це особливий різновид врегульованих нормами права суспільних відносин, учасники яких мають суб’єктивні права та юридичні обов’язки. У межах цих правовідносин життєдіяль­ності особи, держави, суспільства забезпечений цивілізований і стабіль­ний характер.

Склад (структура) правових відносин – це сукупність певних елементів, які визначаються як суб’єкт, об’єкт і зміст.

Суб’єкти та об’єкти правовідносин

Суб’єкти правовідносин – це учасники правових відносин, які мають суб’єктивні права та здатні виконувати юридичні обов’язки.

Види суб’єктів правовідносин:

1) фізичні особи – це індивідуальні суб’єкти правовідносин, а саме:

• громадяни, тобто особи, що мають громадянство конкретної держави;

• іноземні громадяни;

• особи без громадянства (апатриди);

• особи, котрі мають подвійне громадянство (біпатриди).

Спеціальним індивідуальним суб’єктом є посадові особи-пред­ставники влади, службовці, що мають особливий статус, визначений законом;

2) колективні суб’єкти:

• державні органи;

• підприємства, установи й організації;

• органи місцевого самоврядування;

• об’єднання громадян (політичні партії та громадські організації).

Усі названі колективні суб’єкти є юридичними особами, тобто організаціями, що мають відокремлене майно, печатку, особистий рахунок і статут, зареєстровані в державних органах, можуть своїми діями набувати майнових і особистих немайнових прав, виконувати юридичні обов’язки, бути позивачем та відповідачем у суді та нести за свої вчинки юридичну відповідальність;

3) нація чи народ як суб’єкти правовідносин з приводу реалізації народного чи національного суверенітету;

4) держава як суб’єкт міжнародно-правових (укладення до­говорів), конституційно-правових (нагородження громадянина держав­ною нагородою), цивільно-правових (надає державну позику, при­ймає спадщину на користь держави) та інших відносин.

Усі суб’єкти правових відносин мають володіти особливою юри­дичною властивістю – правосуб’єктністю, тобто можливістю мати суб’єктивні права та юридичні обов’язки, здатністю своїми діями ре­алізовувати та набувати нових суб’єктивний прав та обов’язків, а також можливістю особисто нести юридичну відповідальність за свої дії.

Правосуб’єктність – це юридична категорія з такими складовими елементами:

• правоздатність – це передбачена нормами права здатність суб’єкта мати суб’єктивні права та юридичні обов’язки.

Правоздатність настає:

• для фізичних осіб – з моменту народження;

• для юридичних осіб – з моменту реєстрації.

Правоздатність припиняється:

• для фізичних осіб – з моменту смерті;

• для юридичних осіб – з моменту ліквідації;

• дієздатність – це передбачена нормами права здатність суб’єкта своїми діями самостійно здійснювати та набувати нових суб’єктивних прав і юридичних обов’язків.

Дієздатність, на відміну від правоздатності, залежить від віку, фізич­ного стану тощо.

Правоздатність і дієздатність фізичної особи у більшості галузей права збігаються в часі.

Водночас, існує певна градація ступенів дієздатності:

- повна – з 18 років;

• неповна – з 14-18 років, законодавчо передбачає можливість оголосити особу, що досягла 16 років, повністю дієздатною, якщо вона одружилася, працює за трудовим договором або здійснює підприємницьку діяльність;

• часткова – до 14 років, переважно дії за особу чинять батьки чи опікуни (окрім, наприклад, дрібних покупок).

Обмеження дієздатності або визнання особи недієздатною – може бути застосовано за рішенням суду;

• деліктоздатність – це передбачена нормами права здатність суб’єкта нести відповідальність за свої дії. Наприклад, кримінальна відповідальність застосовується до осіб, яким до вчинення злочину виповнилося 16 років, а в деяких випадках із 14 років.

Об’єкти правових відносин — це певні матеріальні та нематеріальні цінності, з приводу яких між суб’єктами виникають, змінюються чи припиняються правові відносини.

Види об’єктів правовідносин:

• матеріальні (речі, засоби виробництва, продукти харчування, цінності, гроші тощо);

• послуги (перевезення людей, ремонт техніки тощо);

• особисті немайнові блага (життя, здоров’я, честь, гідність тощо);

інші блага. Зміст правовідносин становлять зафіксовані в нормах права суб’єктивні права та юридичні обов’язки суб’єктів.

Зміст правових відносин – це юридична категорія, що має два аспекти:

• юридичний зміст – зафіксовані у нормах права реальні можливості учасників правовідносин щодо здійснення суб’єктивних прав і юридичних обов’язків;

• фактичний зміст — це безпосередні дії суб’єктів правових відносин із реалізації своїх суб’єктивних прав та юридичних обов’язків.

Суб’єктивне право – це належна уповноваженій стороні міра можливої поведінки, що слугує задоволенню інтересів цієї сторони, забезпечується як юридичними обов’язками інших суб’єктів, так і за­хистом з боку держави (наприклад, кожен громадянин, який досяг 18 років, має право на членство в політичній партії, оскільки це його право, то він може скористатися ним або ні).

Ознаки суб’єктивного права:

- міра дозволеної поведінки суб’єкта, що означає можливість вільного вибору того варіанту поведінки, що відповідає більш повно інтересам особи як уповноваженої сторони;

- зміст суб’єктивного права визначається відповідно до юридич­них норм і юридичних фактів;

- здійснення суб’єктивного права забезпечується обов’язками інших суб’єктів;

- суб’єктивне право захищається державою.

Суб’єктивне право складається з таких елементів:

• право на власні дії, тобто можливість реалізувати свої інтереси;

• право на чужі дії, тобто можливість вимагати виконання обов’язку іншою стороною;

• право на захист наданих, державою можливостей, тобто можливість користуватися захистом з боку держави та вимагати примусового виконання обов’язку.

Юридичний обов’язок – це передбачена нормами права міра необхідної поведінки зобов’язаної сторони, що забезпечується можливістю застосування державного примусу, та якої особа повин­на дотримуватися в інтересах уповноваженої сторони.

Юридичний обов’язок має такі ознаки:

• це міра необхідної поведінки, виконання якої є обов’язковою в силу того, що вона забезпечується можливістю застосування державного примусу;

• виконання обов’язку є забезпеченням інтересів уповноваженої сторони;

• юридичний обов’язок встановлюється не довільно, а згідно з вимогами правових норм.

Юридичний обов’язок складається з таких елементів:

• невчинення заборонених дій (пасивна поведінка);

• вчинення позитивних дій в інтересах уповноваженої сторони (активна поведінка);

• можливість нести юридичну відповідальність у разі невиконання обов’язку як засобу його примусової реалізації.

Поняття та види юридичних фактів

Правовідносини – це складні, динамічні явища, передумовою їх виникнення, зміни чи припинення, поряд із нормами права та право-суб’єктністю, є юридичні факти.

Юридичні факти – це конкретні життєві обставини, з настанням яких норма права пов’язує виникнення, зміну чи припинення право­відносин.

Вказані факти – юридичні, тому що вони:

- передбачені нормами права;

- тягнуть правові наслідки;

- поширюють або припиняють дію норми права на конкретну ситуацію;

- визначають конкретний зміст прав і обов’язків сторін.

Юридичні факти визначаються гіпотезою, побічно диспозицією чи санкцією правової норми. Як тільки з’являються фактичні об­ставини, виникають правові відносини, що конкретизують правову норму, поширюючи її дію на певну життєву ситуацію.

Юридичні факти класифікують за низкою ознак.

1. За вольовою ознакою:

• дії – це юридичні факти, що пов’язані з вольовою поведінкою суб’єкта та характеризуються як зовнішній прояв їхньої волі та свідомості. Усі дії поділяються на правомірні та протиправні:

- правомірні дії – це вчинки суб’єктів, які відповідають правовим приписам. Це юридичні факти, що спричиняють виникнення, зміну чи припинення регулятивних правовідносин. Правомірні дії поділяються на:

° індивідуальні акти – це рішення суб’єктів правовідносин, які безпосередньо націлені на досягнення правового результату. Наприклад, укладання угоди, подання заяви щодо виникнення трудових правовідносин або вступу до шлюбу;

° юридичні вчинки – це факти, поведінка суб’єктів право­відносин, з якої складаються реальні життєві відносини. Вони безпосередньо націлені на отримання правового результату, однак він настає незалежно від бажання суб’єкта. Приміром, ви­значення батьківства передбачає необхідність виникнення право­відносин щодо реалізації прав та обов’язків;

- протиправні дії – це вольова поведінка суб’єктів правовідносин, яка суперечить правовим приписам і визначається як невиконання юридичних обов’язків та порушення суб’єктивних прав. Протиправні дії поділяються на:

° злочини – це суспільно небезпечні діяння, передбачені Кримінальним кодексом України;

° проступки – це діяння, що є суспільно шкідливими та передбачені нормами відповідної галузі права. Проступки, своєю чергою, поділяються на такі різновиди: 1) дисциплінарні-перед­бачені нормами трудового права та дисциплінарними статутами; 2) адміністративні – передбачені нормами адміністративного права; 3) цивільно-правові – передбачені нормами цивільного права; 4) матеріальні – передбачені нормами трудового права;

• події – це юридичні факти, що існують незалежно від волі та свідомості суб’єктів, тобто спричиняють виникнення, зміну чи при­пинення правовідносин незалежно від бажання суб’єктів права. Наприклад, стихійне лихо, що є юридичним фактом виникнення правовідносин із приводу виплати суми застрахованого майна; фізична природна смерть особи, що є юридичним фактом і підставою для виникнення правовідносин з питань спадкування майна.

2. За юридичними наслідками виділяють юридичні факти:

• правостворювальні – тобто ті, що зумовлюють виникнення правовідносин (наприклад, укладення трудового договору, скоєння злочину);

• правозмінювальні – тобто ті, що викликали зміну правовідносин (приміром, переведення на іншу роботу, зміна фактичних обставин юридичної справи).

•правоприпинювальні – тобто ті, що викликали припинення правовідносин (наприклад, розірвання шлюбу, розірвання трудового договору).

3. За характером дії юридичні факти поділяться на такі види:

• акти однократної дії – тобто обставини, з якими норми права пов’язують настання наслідків лише щодо конкретного вчинку (укладення угоди купівлі-продажу, наявність акта усиновлення);

• юридичний стан – тобто обставини, що існують тривалий час і періодично продовжують юридичні наслідки (громадянство, шлюб, опікунство).

Види правових відносин і критерії їх класифікації

Правові відносини, що існують в суспільстві залежно від певних ознак та критеріїв, поділяються на види.

1. За галузевою ознакою:

• адміністративно-правові (наприклад, відносини щодо отримання паспорта);

• кримінально-правові (приміром відносини щодо призначення покарання);

• конституційно-правові (зокрема, відносини щодо виборів);

• цивільно-правові (скажімо, відносини купівлі-продажу);

• трудові (наприклад, відносини за трудовим договором) тощо.

2. За функціональним призначенням норм права:

- регулятивні правовідносини – виникають на основі правомірної поведінки суб’єктів, тобто такої поведінки, що відповідає вимогам, встановленим нормами права (приміром, цивільні, фінансові, шлюбно-сімейні);

- охоронні правовідносини – виникають з факту неправомірної поведінки суб’єктів, тобто такої поведінки, що суперечить вимогам, встановленим нормами права та є відповідним реагуванням з боку держави на таку поведінку (наприклад, кримінально-правові, адміністративно-правові відносини).

3. За субординацією в правовому регулюванні:

-матеріально-правові – виникають на основі норм матеріального права (конституційно-правові, адміністративно-правові, кримінально-правові та ін.);

- процесуально-правові – виникають на основі норм процесуального права та є похідними від норм матеріального права (наприклад, кримінально-процесуальні відносини в процесі здійснення кримінального провадження в справі).

4. За методом правового регулювання (волевиявленням сторін):

• договірні (диспозитивні) – виникають за згодою сторін як правомочної, так і зобов’язаної (це, зокрема, укладання договору);

• управлінські, чи керувальні (імперативні) – виникають за бажанням лише правомочної сторони (наприклад, притягнення працівника до дисциплінарної відповідальності).

5. Залежно від ступеня визначеності (конкретизації, індивідуалізації) суб’єктів:

• відносні – визначена лише одна сторона— носій суб’єктивного права, а решта зобов’язані утримуватися від порушення її законних прав та інтересів (наприклад, відносини авторського права);

• абсолютні – точно визначені суб’єктивні права та юридичні обов’язки сторін, як правомочної, так і зобов’язаної (наприклад, відносини між продавцем і покупцем);

6. За характером дії зобов’язаного суб’єкта:

• активні – суб’єкт зобов’язаний вчинити певні дії, наприклад, зупинитись на вимогу працівника ДАІ;

• пасивні – суб’єкт має утримуватися від виконання певних дій, приміром, від порушення правил дорожнього руху.

7. Закількістю суб’єктів, які беруть участь у правовідносинах:

• прості – виникають між двома суб’єктами;

• складні – виникають між трьома та більшою кількістю суб’єктів).

8. Залежно від розподілу суб’єктивних прав і юридичних обов’язків між суб’єктами правових відносин:

• односторонні — кожен із суб’єктів має або суб’єктивні права, або юридичні обов’язки;

• двосторонні — кожен із суб’єктів має і суб’єктивні права, і юридичні обов’язки.

9. За часом дії:

- короткотривалі (купівля-продаж конкретної речі);

- довготривалі (шлюбно-сімейні відносини).