11. Норма права: поняття, структура та види.

Норма права – це загальнообов’язкове правило поведінки, сфор­моване в суспільстві відповідно до визнаної в ньому справедливої міри свободи і рівності та формально визначене (встановлене чи санк­ціоноване) і гарантоване державою як правозначущий спосіб регулю­вання суспільних відносин. Зазначимо, що природні права людини, якщо вони не закріплені у формах права (тобто формально не визна­чені), є також чинними правом і підлягають забезпеченню державою так само, як і інші норми права.

Ознаки норми права.

Соціальні:

1) за внутрішнім змістом є зразком відносин, що складаються в суспільстві відповідно до об’єктивно існуючої соціально визнаної справедливої міри свободи і рівності;

2. є правилом поведінки (належної, дозволеної), що впорядковує відносини між людьми, коригує їх зв’язки, надає їм компромісно-комунікативного характеру;

2. витікає з природних невідчужувапих прав і свобод людини, незалежно від того, чи вони закріплені в конституції і законах, чи ні.

Юридичні:

1) виступає як правозначущий спосіб регулювання конкретних суспільних відносин – вводить нове правило, фіксує найтиповіші соціальні процеси і зв’язки; впливає на суспільні від­носини з метою подолання конфліктів, недоведення до них; відтіняє, підкреслює кількісну і якісну сторони правомірної поведінки (її вид і міру);

2) має загальний (неперсоніфіковаиий) характер – без зазначення конкретного адресата, поширюється на всіх, хто стає учасни­ком відносин, регульованих нормою; розрахована на багато­кратність застосування за певних життєвих обставин;

3) є обов’язковою для учасників правового спілкування, на яких вона розрахована; слугує керівництвом до дії, не підлягає обговоренню з огляду на доцільність;

4) зовнішньо виражається в особливих формах – фіксується у вигляді приписів у нормативно-правових актах, нормативно-правових договорах, правових звичаях, правових прецедентах та ін.; чітко визначає права і обов’язки учасників правовідносин, а також юридичну відповідальність (санкції), що засто­совується у разі їх порушення; розрахована на те, щоб адре­сати мали можливість передбачити наслідки своєї поведінки;

5) має визначену структуру – складається із взаємопов’язаних елементів: гіпотези, диспозиції, санкції; разом з іншими нор­мами утворює систему права;

6. слугує системою мінімальних правових способів (дозволів, зобов’язань, заборон, заохочень, покарань), за допомогою яких надає двостороннього характеру суспільним відносинам;

7. є результатом владної діяльності держави — встановлена або санкціонована нею в результаті узагальнення і систематизу­вання типових конкретних правовідносин, що виникають у громадянському суспільстві;

8) ухвалюється в суворо встановленому порядку – видається уповноваженими на те суб’єктами в межах їх компетенції і від­повідно до певної процедури: розробка, обговорення, при­йняття, набуття чинності, зміна або скасування чинності;

9) забезпечується всіма заходами державного впливу, аж до примусу – держава створює реальні умови для добровільного здійснення суб’єктами зразків поведінки, сформульованих у нормі права; застосовує засоби переконання, осуду, примусу до бажаної поведінки, зокрема, ефективні санкції у разі неви­конання вимог норми права.

Види норм права

У будь-якій державі діє величезна кількість норм права. Ці норми можна класифікувати (поділити) на види за певним критерієм (ознакою).

Норми права за функціями права: регулятивні, охоронні, захисні.

Регулятивні норми права – це правила поведінки, призначені для упорядкування суспільних відносин шляхом надання їх учасникам прав і покладання на них обов’язків (становлять більшість юридичних норм).

Розраховані на правомірну поведінку, передбачають добровільне виконання цих норм (є первинними нормами).

За характером диспозицій, що містяться в них, регулятивні норми поділяються на:

Дозвільні (уповноважувальні) — вказують на можливість здійснювати певні дії; наділяють суб’єктів певними правами (пода­вати позов до суду, одержувати пенсію, розпоряджатися майном). Містять у своєму тексті слова: "мас право ", "може ".

Зобов’язувальні - вказують на необхідність здійснювати певні дії; накладають на суб’єктів певні обов’язки (подавати митни­ці необхідні для митного контролю документи; заповнювати і вчасно подавати до податкової інспекцію декларацію про доходи). Містять слова: "зобов’язаний", "повинний".

Заборонні - вказують на необхідність утримуватися від вчинен­ня дій певного роду; встановлюють заборони (не повідомляти сторон­нім особам про факт усиновлення дитини; не створювати організацій­ні структури політичних партій у військових формуваннях). Містять слова: "забороняється", "не вправі", "не може", "не допускається".

Охоронні (попереджувальні) норми права правила поведін­ки, що визначають умови застосування до суб’єкта права поперед­жувальних заходів державного впливу в конфліктних ситуаціях, а також характер і зміст цих заходів у випадках відсутності правопо­рушення – при створенні спірних обставин, що загрожують реалізації регулятивних норм, при проведенні контролю за процесом здійснен­ня права з боку компетентних органів тощо (норма про затримання особи як підозрюваної).

Розраховані на конфліктні ситуації, мають обвинувальний харак­тер, передбачають або психічний примус, або примус фізичний і психічний (є вторинними нормами стосовно регулятивних норм).

Захисні (відбудовні) норми права – правила поведінки, що визна­чають державне реагування на порушення закріплених у нормах права суспільних відносин; відновлення правового стану в разі спричинен­ня шкоди суб’єктам права, суспільству, правопорядку; визначають умови застосування до суб’єкта права, що вчинив правопорушення, заходів державно-примусового впливу, характер і зміст цих заходів (норма про відшкодування майнового збитку; норма про відповідаль­ність військовослужбовця за невиконання дисциплінарного статуту).

Розраховані на неправомірну поведінку, мають оборонний харак­тер, передбачають фізичний примус (є вторинними нормами стосов­но регулятивних і охоронних норм).

Охоронні і захисні норми права тісно пов’язані за своєю правовою природою. Захисні норми витікають з охоронних і водночас охорон­ні норми є додатковими до норм загальної захищеності усіх фізич­них, посадових і юридичних осіб. І охоронні, і захисні норми відобра­жають правову (юридичну) діяльність, яка перебуває від початку до кінця в постійному, динамічному розвитку у сфері права – виникає, змінюється і припиняється. Якщо юридична діяльність, яку фіксують охоронні норми, має обвинувальний характер (спрямована на набір фактів для покарання правопорушника), то юридична діяльність, яку відбивають захисні норми, має оборонний характер (зазвичай, спря­мована на те, щоб його виправдати). Якщо предметом охоронних норм є порушені право і обов’язок, то захисних норм – порушені або оскаржені права суб’єкта.

Норми права за предметом правового регулювання: за галузя­ми права – норми конституційного права; норми адміністративного права; норми кримінального права; норми цивільного права; норми трудового права; норми екологічного права та ін.; за інститутами права – норми спадкового права; норми адміністративної відпові­дальності тощо.

Норми права за методом правового регулювання (або за формою закріплення бажаної поведінки суб’єктів права):

1. імперативні — містять категоричні веління держави здій­снювати чітко означені дії, не допускати ніяких відхилень від вичерпного переліку прав і обов’язків суб’єктів. Інакше: імпе­ративні норми (зобов’язувальні і заборонні) прямо вказують правила поведінки, містять абсолютно визначене правило (громадянин України не може бути позбавлений свого грома­дянства або права змінити його);

2. диспозитивні – установлюють варіант поведінки, але дозволяють сторонам регульованих державою відносин самим визначати права та обов’язки в окремих випадках. їх нази­вають "заповнювальними", оскільки вони заповнюють від­сутність угоди і діють лише тоді, коли сторони регульова­них відносин не встановили для себе іншого правила, не домовилися з певного питання (розпізнаються через фор­мулювання: "за відсутності іншої угоди", "якщо інше не встановлене в договорі" тощо). Інакше диспозитивні норми надають свободу вибору поведінки (якщо договором закупівлі-продажу не передбачена розстрочка оплати, поку­пець зобов’язаний сплатить продавцеві ціну переданого товару цілком).

Норми права за характером психологічного впливу на особис­тість:

1) заохочувальні – встановлюють форму і міру заохочення за

схвалюваний державою і суспільством варіант поведінки суб’єктів, що полягає в сумлінній і продуктивній праці (наприклад, правила виплати премій, нагородження орде­нами). Особливість цих норм полягає в тому, що вони не визначають правило поведінки, а, надаючи суб’єктам відому свободу вибору, закликають до активної правомірної пове­дінки, стимулюють її;

2) рекомендаційні – наказують варіанти бажаної з погляду держави поведінки суб’єктів права. Конкретизуються в локальних правових актах для наступної реалізації.

Норми права за суб’єктами нормотворчості: норми орга­нів представницької влади; норми глави держави; норми органів виконавчої влади; норми органів місцевого самоврядування; норми підприємств, установ; норми територіальних громад та ін.

Норми права за дією в просторі: загальні (на всій території), обмежено-загальні (на частині території, наприклад, у межах АР Крим); локальні (на певному підприємстві, в організації, установі, наприклад, правила внутрішнього трудового розпорядку в університеті).

Норми права за дією у часі: постійні (діють до їх скасування), тимчасові (з визначеним строком дії), норми зі зворотною силою дії.

Норми права за дією по колу осіб: загальні (поширюються на все населення); спеціальні (поширюються на певне коло осіб, наприклад на біженців); виняткові (роблять винятки із загальних і спеціальних норм, наприклад, для дипломатів і консулів). Структура правової норми- це її внутрішня організація, яка виражається у поділі норми права па складові частини: гіпотезу, диспозицію і санкцію.

Гіпотеза (припущення) це частина норми права, що визна­чає умови, за наявності яких суб'єкти права мають здійснювати свої права та обов'язки, зазначені в диспозиції цієї норми.

Диспозиція (розпорядження) це частина норми права,, що визначає саме правило поведінки, згідно з яким дозволяється, за­бороняється або рекомендується вчинення певних дій. Диспозиція розподіляє між учасниками правових відносин права та обов'язки.

Санкція (стягнення) - не частина норми, у якій вказано захо­ди державного примусу в разі невиконання її диспозиції.

Структуру правової норми можна проілюструвати на прикладі договору найму: якщо наймач взяв у найм майно (гіпотеза), тоді він зобов'язаний утримувати це майно згідно умов договору (дис­позиція), інакше до нього можуть бути застосовані заходи держав­ного впливу, спрямовані на захист прав наймодавця (санкція).