50.Іпотека

Іпотека - це застава нерухомості для забезпечення зобов'язань перед кредитором. При іпотечному кредитуванні позичальник отримує кредит на покупку нерухомості. Його зобов'язанням перед кредитором є погашення кредиту, забезпечує виконання а цього зобов'язання заставу нерухомості. При цьому купувати і закладати можна не тільки житло, але й інші об'єкти нерухомості - землю, і т.д. Нерухомість, придбана за іпотечною програмою, є власністю позичальника кредиту з моменту придбання.

Спочатку закладене за договором майно до виконання боржником своїх зобов'язань передавалося кредитору у власність. Така форма речового забезпечення називалася «фідуція». На першому етапі розвитку інституту фідуціі боржник не мав практично ніякого захистом і кредитор сам вирішував, що йому вигідніше: вимагати від позичальника виплати боргу чи не повертати йому майно

Надалі було введено офіційне положення до даного документу про заставу, яке скасовувало цю досить вигідну альтернативу кредитора. Відповідно до даного положення, у разі виконання боржником свого зобов'язання видавався позов про повернення речі (actio fiducia

Поява самої іпотеки було обгрунтовано політичними та економічними умовами того часу: ослаблення рабовласницького господарювання в Римі і масова передача земель орендарям призвели до виникнення класичного інституту іпотеки. За існуючим законодавством ні одна діюча правова форма не підходила для гарантування цього виду угод між власниками земель (латифундистами) та орендарями, так як дрібні орендарі не мали нічого, крім знарядь праці, які вони в силу своєї професії не могли закласти. Виходом з цієї ситуації було введення нової форми застави - застави орендарями самих знарядь праці, причому без передачі предмета застави у володіння орендодавця.

Пізніше новий вид застави поширився і на інші види майна, зокрема на нерухомість. Поняття іпотечного забезпечення означало матеріальне забезпечення зобов'язання, але без передачі нерухомості у володіння особі, якій вона гарантувала виконання зобов'язання.

Іпотечний кредит дав можливість заставодавцю як і раніше використовувати предмет застави для власних потреб, а кредиторові здійснювати певний контроль за його використанням, щоб не допустити погіршення або зникнення предмета застави.

51.Земельні сервітути

Сервітути встановлювалися або для створення певних вигод при експлуатації земельної ділянки (земельні сервітути), або на користь певних осіб (особисті сервітути).

Сервітути, які стосувалися землі, називалися земельними або предіальними. Земельні сервітути — це речові права на чужі зе­мельні ділянки, що межують з якою-небудь земельною ділянкою і призначені для її користі. Отже, обов'язковою була наявність двох ділянок: пануючої й обслуговуючої. Земельні сервітути були постій­ними, їх власники могли змінюватися, а сервітути залишалися.

Римське право для всіх земельних сервітутів встановлювало такі вимоги:

обслуговуюча ділянка мала бути корисною для будь-якоговласника пануючої ділянки;

ділянки повинні були знаходитись поряд;

обслуговуюча ділянка мала бути здатною забезпечуватиϲʙᴏїми вигодами, перевагами, природними ресурсами постійну, ане термінову потребу пануючого наділу;

Залежно від видів земельних ділянок земельні сервітути поділя­лись на сільські і міські. Якщо предметом сервітуту була земля сільськогосподарського призначення, то сервітут був сільським. Якщо право користування чужою землею було спрямоване на міську землю, то сервітут був міським. До земельних сільських сервітутів належали дорожні й водні сервітути.

До дорожніх сервітутів відносили: право проходу пішки, проїзду на коні або на носилках, право прогону худоби, проїзду возом з вантажем.

Водні сервітути - це право проведення води, право черпати воду з чужого джерела, право вигону худоби на водопій.

Крім вказаних, існували також сервітути на добування глини, піску, вапна.