1.Поняття та значення договору поставки

Договір поставки – договір, за яким постачальник, що є підприємцем, зобов'язується передати в обумовлений строк, що не збігається з моментом укладення договору, товари у власність покупця для використання у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, домашнім, сімейним або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товари і сплатити за них певну грошову суму.

Ознаки договору поставки: до прав та обов’язків сторін входить не тільки продаж товару, що поставляється а і його доставка;передача товару постачальником повинна здійснюватися в обумовлений договором строк або строки; у договорі поставки момент укладення віддалений від моменту виконання; має значення, з якою метою покупець хоче придбати товар у продавця.

Договір поставки є консенсуальним, двостороннім і оплатним.

Сторонами (суб'єктами) цього договору є постачальник і покупець. Постачальник обов’язково має займатися підприємницькою діяльністю, а покупець може використовувати придбаний ним товар як у підприємницькій діяльності, так і з іншою метою, яка має бути відмінною від особистого (сімейного, домашнього та ін.) використання.

Поставка товарів, як правило, здійснюється шляхом укладення між постачальником і покупцями прямих договорів, а також за допомогою посередницьких фірм та інших організацій, які забезпечують поставку товарів і надають послуги щодо встановлення господарських зв'язків між постачальниками і покупцями.

Задоволення потреб у продукції, необхідної для вирішення соціально - економічних потреб, підтримання обороноздатності країни та її безпеки, створення і підтримання на належному рівні державних матеріальних резервів, реалізації державних і міждержавних цільових програм, забезпечення функціонування органів державної влади здійснюється за допомогою державних замовлень та укладених на їх основі державних контрактів (договорів). Державними замовниками виступають міністерства, інші органи державної виконавчої влади, а також державні установи та організації, які уповноважені урядом укладати державні контракти з виконавцями державного замовлення і яким виділено для цієї мети кошти з державного бюджету. Виконавцями державного замовлення можуть бути суб'єкти господарської діяльності України будь - яких форм власності.

2.Гарантія як спосіб забезпечення виконання зобов’язання

Гарантією є письмове зобов'язання банку, іншої кредитної устано­ви, страхової організації тощо (гаранта), яке видається на прохання іншої особи (принципала), за яким гарант зобов'язується сплатити кредиторові принципала (бенефіціарові) відповідно до умов гарантійного зобов'язання грошову суму після подання бенефіціаром письмової вимоги про її сплату.

Гарантія є самостійним і незалежним від основного зо­бов'язання зобов'язанням. Гарантія не може бути відкликана гарантом, якщо в ній не передбачено інше. Право вимоги до гаранта не може бути передане іншій особі.

Таким чином, гарантія – це одностороннє зобов'язання, відповідно до якого гарант зобов'язаний сплатити бенефіціарові—кредитору за забезпеченим гарантією зобов'язанням відповідну грошову суму. Право бенефіціара може бути реалізоване шляхом подання позов­ної вимоги.

Одержавши вимогу бенефіціара, гарант повинен без зволікань повідомити про це принципала і передати копії вимоги з усіма документами, що стосуються вимоги. Відмовитися від задоволення вимог бенефіціара гарант має право у разі, як­що вимога чи додані до неї документи не відповідають умовам гарантії або якщо вони подані гарантові після закінчення визначеного в гарантії строку. У такому випадку гарант повинен негайно повідомити бенефіціара про відмо­ву задовольнити його вимогу.

У разі виплати бенефіціарові відповідної суми, зазначеної у гарантії, гарант має право зажадати від принципала в порядку регресу відшкодування сум, спла­чених за гарантією, якщо інше не передбачено угодою гаранта з принципалом.

Гарант не має права вимагати від принципала відшкодування сум, сплачених бенефіціарові не відповідно до умов гарантії або за порушення зобов'язання га­раранта перед бенефіціаром, якщо угодою гаранта з принципалом не передбачено інше.

Підставами для припинення гарантії визнаються: 1) сплата кредиторові суми, на яку видано гарантію; 2) закінчення строку дії гарантії; 3) відмова кредитора від своїх прав за гарантією шляхом повернення її гаран­тові або шляхом подання гаранту письмової заяви про звільнення гаранта від йо­го зобов'язань.