Білет № 30(5) – 45 питання Відшкодування шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу дізнання, прокуратури

Суб'єктом - заподіювачем шкоди є правоохо­ронні та судові органи, до яких за ЦК України належать: органи дізнання: міліція, податкова міліція (у справах про ухилення від сплати подат­ків і зборів (обов'язкових платежів), а також у справах про приховування валютної виручки); органи безпеки (у справах, віднесених законом до їх відання); органи попереднього (досудового) слідства: слідчі прокуратури; слідчі органів внутрішніх справ; слідчі податкової міліції; слідчі органів безпеки; органи прокуратури, органи суду Відповідно до ст.1176 ЦК України відшкодування шкоди, завданої діями правоохоронних органів та суду, відбувається за таких умов: незаконне засудження; незаконне притягнення до кримінальної відповідальності; незаконне застосування як запобіжного заходу тримання під вартою; незаконне застосування як запобіжного заходу підписки про невиїзд; незаконне затримання; Якщо шкода завдається фізичним або юридичним особам внаслідок іншої незаконної дії або бездіяльності чи незаконного рішення органу дізнан­ня, попереднього (досудового) слідства, прокуратури або суду, така шкода відшкодовується на загальних підставах. Не має права на відшкодування завданої шкоди фі­зична особа, яка у процесі дізнання, попереднього (досудового) слідства або судового розгляду шляхом самообмови перешкоджала з'ясуванню істини і цим сприяла незаконному засудженню, незаконному притягненню до кримі­нальної відповідальності, незаконному застосуванню як запобіжного заходу тримання під вартою або підпискою про невиїзд, незаконному затриманню, незаконному накладенню адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт (ч.4 ст.1176 ЦК). Однак у разі, коли фізична особа вчинила самообмову внаслідок засто­сованих до неї фізичного чи психічного насилля, погроз, обману чи інших не­законних засобів, які доведені в належному порядку, у такому разі шкода, за­вдана особі, має відшкодуватися на підставах ст. 1176 ЦК. При цьому завдана ними шкода ві­дшкодовується державою Україна в особі відповідних фінансових органів за рахунок майна, у тому числі грошових коштів, які належать їй на праві влас­ності.

Білет № 30 (5) – 80 питання Рятування здоровя, життя фізичної особи, майна фізичної або юридичної особи.

Чинне законодавство передбачає два види зобов’язань, що виникають внаслідок завдання шкоди особі, яка без відповідних повноважень здійснювала рятувальні дії: 1) зобов’язання внаслідок рятування здоров'я та життя фізичної особи (ст.1161 ЦК); 2) зобов’язання внаслідок рятування майна фізичної або юридичної особи (ст.1162 ЦК). Сторонами в цих зобов’язаннях виступають: 1) фізична особа (рятувальник), яка понесла майнові збитки, отримала каліцтво чи іншим чином ушкодила своє здоров’я під час рятування життя чи здоров’я іншої особи, майна фізичної або юридичної особи; 2) фізична або юридична особа, яка є власником (володільцем) майна, що рятувалося, або держава. Умовами виникнення таких зобов'язань є: 1) наявність ре­альної загрози для здоров'я та жит­тя або майна іншої особи. Небезпека не повинна бути мнимою, тобто такою, що існує лише в уяві рятувальника. Вона може бути обумовлена природними явищами, самою особою, життя, здоров’я або майно якої рятується, а також діями третіх осіб; 2) відсутність у рятувальника повноважень (обов'язку) вчиняти рятувальні дії щодо іншої фізичної особи. Отже, лікарі, професійні рятувальники, вогнеборці тощо не визна­ються суб'єктами вказаних зобов'язань; 3) спрямова­ність дій на рятування здоров'я, життя чи майна іншої особи. Шкода відшкодовується з урахуванням як майнового стано­вища власника (володільця) майна, якому загрожувала шкода, так і матеріального становища рятувальника, який зазнав шко­ди при рятуванні. У кожному разі розмір відшкодування шкоди не може переви­щувати вартості майна, щодо якого здійснювалися рятувальні дії.

Білет №31 .1.(31)Особливості виконання часткового зобов*язання. Інститут зобов'язального права посідає важливе місце в системі цивіль­ного права України. Зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов’язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов’язку. Зобов’язальні відносини можуть виникати: а) між юридич­ними особами; б) між юридичними та фізичними особами; в) між фізичними особами.Елементами зобов’язання є суб’єкт, об’єкт і зміст.Суб'єкти зобов'язання. Суб'єктами зобов'язання можуть виступати як фізичні, так і юридичні особи. Правомочна сторона у зобов'язальних правовідносинах дістала назву кредитора, а зобов'язана — боржника. У деяких зобов'язаннях один із суб'єктів виступає виключно як кредитор, інший — виключно як боржник. Об'єкти зобов'язання. Юридичним об'єктом зобов'язан­ня визнається певна поведінка зобов'язаної особи. Якщо обидва суб'єкти водночас виступають як кредитор і боржник, то в такому зобов'язанні можна виділити два юридичні об'єкти—дії кожного учасника, які вчиняються ним при виконанні функцій боржника. Зміст зобов'язань. Зміст зобов'язальних правовідносин, утворюють суб'єктивні права та обов'язки його учасників. Особливістю змісту зобов'язаль­них правовідносин є те, що правомоч­ність кредитора набуває форми права вимоги, а обов'язок боржника має форму боргу, як обов'язку виконання вимоги кредитора..Оскільки зобов'язання є правовідносинами майнового характеру, то і зміст їх становлять суб'єктивні права та обов'язки також майнового характеру. Зобов'язання, у яких беруть участь не один, а кілька боржників або кредиторів, називаються зобов'язаннями із множинністю осіб. Такі зобов'я­зання можуть бути активними, пасивними та змішаними.З точки зору способу виконання зобов'язання з множин­ністю осіб (активні, пасивні та змішані) поділяються на част­кові та солідарні.У частковому активному зобов'язанні кожен із кредиторів має право вимагати від боржника виконання зобов'язання лише у певній частці. Кредитор, який одержав належне йому виконання, із зобов'язання вибуває, але воно зберігає свою силу для решти кредиторів доти, поки вони не здійснять на­лежне їм право. У частковому пасивному зобов'язанні кожен із боржників зобов'язаний надати кредиторові виконання лише у певній частці з тим, щоб боржник, який виконав зобов'язання, вибував, але воно зберігало силу для решти боржників, поки вони не виконають покладений на них обов'язок перед кредитором. У змішаному частковому зобов'язанні поєднуються обидва принципи: в такому зобов'язанні кожен із кредиторів може вимагати виконання в певній частці від кожного із боржників.