2.Відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки

Стаття 1187 ЦК України регулює зобов’язальні відносини, що виникають із факту заподіяння шкоди джерелом підвищеної небезпеки.

Джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов’язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо- і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб.

За формами енергії, що містяться в предметах матеріального світу, джерела підвищеної небезпеки традиційно поділяються на такі групи:

• фізичні: механічні; електричні; теплові.

-фізико-хімічні.

-хімічні.

- біологічні.

Суди не відносять до джерел підвищеної небезпеки мисливську зброю і свійських тварин (за ви­нятком службових собак та собак бійцівських порід), хоча біль­шість з них формально підпадає під ознаки такого джерела. Джерелами підвищеної небезпеки практикою визнаються рухові установки; не визнаються велосипед, тачка, ручна чи ножна швейна машина тощо. До джерел підвищеної небезпеки належать також деякі технічні установки, що застосовуються на різних будівельних роботах.

Суб’єктами зобов’язань з відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки є власники джерел підвищеної небезпеки та особи в яких джерела підвищеної небезпеки перебувають на відповідній правовій підставі (договір підряду, оренди, керування транспортним засобом по довіреності, тощо) та володіють транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку (ч. 2 ст. 1187 ЦК).

Не визнається володільцем джерела і не несе відповідальності за шкоду перед потерпілим особа, яка управляла джерелом в силу виконання своїх трудових обов’язків перед володільцем джерела підвищеної небезпеки. Проте якщо громадянину було заборонено управляти джерелом, а він без дозволу скористався ним в особистих цілях, то дане діяння вважатиметься неправомірним заволодінням і на нього буде покладено обов’язок відшкодувати шкоду згідно ст.1187 ЦК.

Володілець джерела підвищеної небезпеки не є суб’єктом відповідальності за шкоду, якщо доведе, що дане джерело вибуло з його володіння внаслідок неправомірних дій інших осіб.

Якщо неправомірному заволодінню іншою особою транспортним засобом, механізмом, іншим об’єктом сприяла недбалість її власника (володільця), шкода, завдана діяльністю щодо його використання, зберігання або утримання, відшкодовується спільно, у частці, яка визначається за рішенням суду з урахуванням обставин, які мають істотне значення.

Взаємна ж відповідальність настає на загальних підставах, тоб­то залежно від вини кожного із заподіювачів:

1. шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою;

2. за наявності вини лише особи, якій завдано шкоди, вона їй не відшкодовується;

3. за наявності вини всіх осіб, діяльністю яких було завдано шкоди, розмір відшкодування визначається у відповідній частці залежно від обставин, що мають істотне значення (ч. 1 ст. 1188 ЦК).

3.Підстави звільнення від відповідальності володільця джерела підвищеної небезпеки Умови відповідальності за шкоду, заподіяну джерелом підви­щеної небезпеки:

• наявність шкоди є першою та обов'язковою умовою покладення відповідальності за заподіяння шкоди джерелом підвищеної небез­пеки. Вона, наприклад, є наслідком правопорушення у разі пошко­дження чи знищення майна потерпілого, заподіяння йому каліцтва чи смерті, у випадках, коли це тягне за собою втрату особою заро­бітку чи інших засобів існування. Досить часто йдеться про запо­діяння моральної шкоди;

• протиправна поведінка суб’єкта відповідальності;

• причинний зв'язок між протиправною поведінкою і нанесеною шкодою.

Вина не виступає обов’язковою умовою, тобто відповідальність настає незалежно від вини.

Закон передбачає коло обставин, наявність яких може звільнити заподіювача від обов'язку відшкодування шкоди або зменшити її обсяг:

1) юридичні факти, які повністю звільняють володільця джерела підвищеної небезпеки від відшкодування збитків: непереборна сила, умисел потерпілого та в деяких випадках неправомірне заволодіння джерелом підвищеної небезпеки;

2) юридичні факти, що частково звільняють володільця джерела підвищеної небезпеки від відшкодування збитків: груба необережність потерпілого та майновий стан заподіювача (ст.1193 ЦК).

Білет №23(23, 58, 93) 1.Загальна характеристика договору дарування. Пожертва.

За договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов’язується передати в майбутньому другій стороні (обдаровуваному) безоплатно майно (дарунок) у власність.

Договір дарування згідно з ЦК може бути як реальним, так і консенсуальним.

Реальний договір (безпосереднє дарування) вважається укладеним з моменту передачі дарунка обдаровуваному. Він укладається і виконується в момент передачі речі.

Консенсуальний договір (дарувальна обіцянка) набирає чинності в момент досягнення сторонами згоди з усіх істотних умов. Момент укладення договору не збігається з моментом виконання зобов'язань за ним. Консенсуальними зокрема, є:

• договір дарування з обіцянкою передати дарунок у майбутньому через певний строк (у певний термін) або у разі настання відкладальної обставини (ч.І ст. 723 ЦК);

• договір дарування майнових прав, котрі можуть виникнути у дарувальника в майбутньому;

• договір дарування нерухомих речей;

• договір дарування з обов'язком обдаровуваного на користь третьої особи (ст. 725 ЦК);

• договір дарування майнових прав, якими володіє дарувальник;

• договір дарування рухомих речей, котрі мають особливу цінність, та інші Договір дарування може бути як односторонній так і двостороннім (взаємним).

Двостороннім (таємним) є договір дарування, в якому кожна зі сторін має і права і обов'язки (наприклад, дарування з обов'язком обдаровуваного на користь третьої особи). Односторонній є договір дарування, в якому у однієї сторони є тільки права, а у другої лише обов'язки (наприклад, дарування з обов'язком передати дарунок у майбутньому: дарувальник зобов'язаний передати дарунок обдаровуваному через певний строк (у певний термін) або у разі настання певної обставини, а обдаровуваний у такому випадку вправі вимагати передачі дарунка).

Ознаки договору дарування

1. безоплатність

2. збільшення майна обдаровуваного за рахунок зменшення майна дарувальника

3. дарувальницький намір

4. згода обдаровуваного на прийняття дарунка

5. безповоротність переходу прав

6. безстроковість дарування.

Договір дарування з обов'язком на користь третьої особи є різновидом дарування і полягає в тому, що дарувальник у договорі може встановити обов'язок обдаровуваного вчинити певну дію майнового характеру на користь третьої особи або утриматися від її вчинення (передати грошову суму чи інше майно у власність, виплачувати грошову ренту, надавати право довічного користування дарунком чи його частиною, не пред'являти вимог до третьої особи про виселення тощо).

Пожертвою є дарування рухомих та нерухомих речей, зокрема грошей та цінних паперів фізичним, юридичним особам, державі Україна, Автономній Республіці Крим, територіальній громаді для досягнення ними певної, наперед обумовленої мети (ст. 729 ЦК). Предметом договору пожертви є речі, у тому числі гроші та цінні папери. Предметом договору пожертви не можуть бути майнові права, також у договорі пожертви має бути чітко вказана конкретна мета використання дарунка (наприклад, зібрання книг - для наукових досліджень, колекція картин - - для публічного показу в музеї, кошти - для придбання сучасного медичного обладнання). Якщо мети у договорі немає, це буде звичайний договір дарування. Саме мета відрізняє пожертву і дає підстави стверджувати, що це різновид благодійницької діяльності.

Договір про пожертву є реальним договором і вважається укладеним з моменту прийняття пожертви. Форма договору пожертви регламентується ст. 730 ЦК так само, як форма звичайного договору дарування.

Договір про пожертву характеризується тим, що на обдаровуваного завжди покладається певний обов'язок використовувати майно для певної мети. Пожертвувач має право контролювати використання пожертви і у разі, коли пожертва використовується не за призначенням, вимагати розірвання договору. Право розірвання мають і його правонаступники.