Білет 1. 1(1)

Зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов’язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов’язку. Зобов'язальне право поділяється на дві частини: загальні положення про зобов'язання та окремі види зобов'язань.

Зобов’язальні відносини можуть виникати: а) між юридич¬ними особами; б) між юридичними та фізичними особами; в) між фізичними особами.Зобов'язальні право¬відносини, виділяються в цивільних правовідносинах певними особливостями:

По-перше, зобов'язання опосередковують процес перемі¬щення майна або інших матеріальних результатів праці, По-друге, зобов’язальні правовідносини встановлюються з конкретним суб’єктом і, отже, мають відносний характер;

По-третє, зобов’язання містять обов’язок вчинити певні активні позитивні дії( іноді можуть включати обов’язок вчинити пасивні дії); По-четверте, у зобов'язаннях надана управомоченому суб'єктові можливість вимагати певної поведінки від зобов'язаної особи, тому в зобов'язальних правовідносинах суб'єк¬тивне право дістало назву права вимоги, а обов'язок—боргу.

Елементами зобов’язання є суб’єкт, об’єкт і зміст.

Суб'єктами зобов'язання можуть виступати як фізичні, так і юридичні особи. У деяких зобов'язаннях один із суб'єктів виступає виключно як кредитор, інший — виключно як боржник. У зобов'язаннях можуть брати участь і ті особи, які не є сторонами; їх називають третіми особами. Об'єкти зобов'язання., юридичними об'єктами водночас виступають дії по передачі майна (які здійснює продавець) та дії по оплаті майна (які здійснює покупець).

Що стосується матеріального об'єкта, то в ряді зобов'язань за наявності двох юридичних об'єктів існує тільки один матеріальний об'єкт. У ряді зобов'язань (зокрема в тих, які виникають з сплат¬них договорів) двом юридичним об'єктам відповідають два матеріальні об'єкта. (передача майна та передача грошей) Зміст зобов'язальних правовідносин, утворюють суб'єктивні права та обов'язки його учасників. Особливістю змісту зобов'язаль¬них правовідносин є те, що правомоч¬ність кредитора набуває форми права вимоги, а обов'язок боржника має форму боргу, як обов'язку виконання вимоги кредитора.

Оскільки зобов'язання є правовідносинами майнового характеру, то і зміст їх становлять суб'єктивні права та обов'язки також майнового характеру.

2.(36)Позадоговірна відповідальність у деяких, передбачених законом випадках, за своїм змістом може бути немайновою. При позадоговірній відповідальності особи, які спільно заподіяли шкоду, несуть солідарну відповідальність перед потерпілим. При позадоговірній відповідальності шкода відшкодовується повністю незалежно від об'єкта посягання. При позадоговірній відповідальності заподіювач шкоди звільняється від обов'язку відшкодування, коли шкода виникла внаслідок умислу потерпілого, а також може бути підставою для відмови у відшкодуванні.

Функції цивільно-правової відповідальності..

1. позадоговірна відповідальність виступає як особлива реакція держави стосовно особи, яка вчинила правопорушення. Вона виражається в осуді її поведінки та супроводжується для неї негативними наслідками. 2. Відновна функція, яка здійснюється не тільки в галузі відновлення майнових відносин, а й стосовно відновлення особистих немайнових відносин.3. Превентивно - виховна функція, яка діє не тільки на правопорушника, а на всіх осіб.4. Компенсаційна (право відновна) – полягає в передачі потерпілому стягнених з правопорушника грошових сум або майна, за допомогою позадоговірної відповідальності усуваються несприятливі для потерпілого майнові наслідки, спричинені правопорушенням.

Юридичною підставою позадоговірної відповідальності є склад цивільного правопорушення. Елементи складу є: шкода, протиправна поведінка, причинний зв'язок між шкодою і протиправною поведінкою, вина. Фактичною підставою є вчинення правопорушення. Шкода - зменшення або знищення майнових чи немайнових( особистих) благ, що охороняються законом. Виступаючи як зменшення наявних майновим, особистих благ, шкода може бути майновою і моральною(немайновою).Майновою вважається шкода, яка має певну економічну цінність і виражається у грошах. Майнова шкода поділяється на реальну шкоду-це втрати, яких особа зазнала у зв’язку зі знищенням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права, і упущену вигоду –це доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушено. Моральною є шкода, яка не має економічного змісту і вартісної форми.

Протиправність поведінки -_це невиконання юридичного обов'язку, встановленого нормою права.

Протиправність виступає у, формі дії і бездіяльності. Першою формою протиправної поведінки буде свідома вольова дія, яка завдала шкоди особі громадянина, його майну або майну організації.Другою формою протиправної поведінки є протиправна бездіяльність, якій відповідає юридичний обов'язок в активній формі - обов'язок вчинити необхідні дії.Бездіяльність визначається протиправною за умови, якщо в ній виявлені свідомість і воля особи. Заподіяння шкоди вважається правомірним у таких випадках:- при здійсненні прав і виконанні обов'язку.

2. згода потерпілого на заподіяння йому шкоди.

3. виключається протиправність заподіяння шкоди дією, яка вчинена у стані необхідної оборони.

4. правомірними вважаються дії, якими завдано шкоди у стані крайньої необхідності.

Причинний зв'язок виражає зв'язок протиправної поведінки і шкоди, що настала, при якому протиправність є причиною, а шкода - наслідком.

Вина визначається як психічне ставлення особи до вчинюваної нею протиправної дії чи бездіяльності та її можливих наслідків.її форми - умисел і необережність.При грубій необережності особа порушує елементарні правила поведінки, а тому ступінь шкідливих наслідків досить великий. При простій необережності, навпаки, протиправність полягає у порушенні складних правил, у зв'язку з чим ступінь передбачення наслідків досить малий.

3. (71) Договір перевезення вантажу: за даним договором одна сторона (перевізник) зобов'язується доставити довірений їй другою сторо­ною (відправником) вантаж до пункту призначення та видати його особі, яка має право на одержання вантажу (одержувачеві), а від­правник зобов'язується сплатити за перевезення вантажу встанов­лену плату.

Договір перевезення вантажу є двостороннім, реальним та відплатним. Істотними умовами договору перевезення вантажу є предмет, ціна договору (провізна плата) і строк. Предметом договору перевезення є транспортні послуги, що по­лягають у переміщенні певного вантажу. Предметом перевезення, виступає конкретний вантаж :Провізна плата встановлюється відповідно до затверджених тарифів на перевезення вантажу, що застосову­ються на певному виді транспорту згідно із законодавством про дер­жавне регулювання цін і тарифів, а в разі їх відсутності - за взаєм­ною домовленістю сторін, якщо цим не порушуються вимоги антимонопольного законодавства. При не визначенні сторонами в договорі розміру провізної плати стягується розумна плата.Організації і підприємства транспорту загального користування за свій рахунок або за рахунок відповідного бюджету у випадках, встановлених законодавством, можуть встановлювати пільгові умови перевезень вантажу.Строки доставки вантажу встановлюються транспортними ко­дексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них. Якщо строк переве­зення нормативно не визначений, він може встановлюватися дого­вором. У разі відсутності нормативних і договірних строків вважа­ється, що перевізник повинен доставити вантаж у розумний строк.Договір перевезення вантажів укладається в письмовій формі. Під письмовою формою договору перевезен­ня слід розуміти не лише безпосередньо письмово складений дого­вір, а й інші документи, що підтверджують досягнення домовленості про перевезення вантажу.

Білет 2: 1. (2) До обов’язків продавця відносяться: 1) передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, — відповідно до положень ст. 530 ЦК України (ст. 663 ЦК України); 2) передати покупцеві товар, на який встановлено строк придатності, з таким розрахунком, щоб він міг бути використаний за призначенням до спливу цього строку (ч. З ст. 677 ЦК); 3) одночасно з товаром передати покупцеві його приналежності та документи (технічний паспорт, сертифікат якості тощо), що стосуються товару та підлягають переданню разом із товаром відповідно до договору або актів цивільного законодавства (ч. 2 ст. 662 ЦК); 4) попередити покупця про всі права третіх осіб на товар, що продається (права наймача, право застави, право довічного користування тощо); 5) зберігати товар, не допускаючи його погіршення, до передання покупцеві, якщо право власності переходить до покупця раніше від передання товару. Необхідні для цього витрати покупець зобов'язаний відшкодувати продавцеві, якщо інше не встановлено договором; 6) забрати (вивезти) товар, не прийнятий покупцем (одержувачем), або розпорядитися ним у розумний строк (ч. 2 ст. 690 ЦК) тощо.Покупець зобов'язаний 1) прийняти товар, крім випадків, коли він має право вимагати заміни товару або має право відмовитися від договору купівлі-продажу. Він також зобов'язаний вчинити дії, які відповідно до вимог, що звичайно ставляться, необхідні з його боку для забезпечення передання та одержання товару, якщо інше не встановлено договором або актами цивільного законодавства (ст. 689 ЦК України); 2) оплатити товар, а також вчинити за свій рахунок дії, які відповідно до договору, актів цивільного законодавства або вимог, що звичайно ставляться, необхідні для здійснення платежу (ч. 1 ст. 691 ЦК України); 3) повідомити продавця про порушення умов договору купівлі-продажу щодо кількості, асортименту, якості, комплектності, тари та (або) упаковки товару у строк, встановлений договором або актами цивільного законодавства, а якщо такий строк не встановлений, - у розумний строк після того, як порушення могло бути виявлене відповідно до характеру і призначення товару (ч. 1 ст. 688 ЦК);4) забезпечити схоронність переданого продавцем товару, від якого він відмовляється, негайно повідомивши про це продавця (ч. 1 ст. 690 ЦК) тощо.Так, з укладенням договору купівлі-продажу у сторін виникають взаємні права та обов’язки. Тому аналізуючи обов’язки однієї сторони ми одночасно визначаємо права іншої.

2.(37) способи забез.викон зобовяз.Будь-яке зобов’язання само по собі ще не гарантує виконання боржником необхідних дій на користь кредитора. Навіть при виконанні кредитором заходів відповідальності відносно несправного боржника у останнього може не знайтися необхідного для задоволення вимог майна. Для попереднього забезпечення майно­вих інтересів кредитора, отримання ним гаран­тій належного виконання боржником зобов'я­зання, а також в цілях запобігання або зменшен­ня розміру негативних наслідків, що можуть наступити у випадку його порушення, викори­стовуються спеціальні заходи забезпечувально­го характеру, передбачені законом або догово­ром. Такі заходи називаються видами (спосо­бами) забезпечення виконання зобов'язання.

Види забезпечення виконання зобов'язань мають характерні ознаки:

1)мають майновий зміст; 2)націлені на спонукання боржника до вико­нання свого боргу (а не тільки на його покаран­ня як правопорушника);носять додатковий (акцесорний) характер;3)можуть забезпечувати лише дійсні зобов'я­зання (тобто такі, наприклад, що не припини­лись у зв'язку із спливом строку позовної дав­ності).Всі способи (види) забезпечення виконання зобов'язань можна впорядкувати в певну сис­тему, поєднавши їх у три групи: І — встановлюють для боржника невигідні наслідки на випадок невиконання (неустойка, завдаток); II — супроводжуються виділенням з майна боржника певної його частини, яка повинна служити перш за все задоволенню можливих вимог цього кредитора, з відстороненням від неї інших можливих кредиторів (застава, притри­мання); III — мають на меті залучення до зобов'я­зання інших осіб, майно яких поряд із майном боржника теж могло б слугувати для задоволен­ня вимог кредитора (порука, гарантія). Засоби забезпечення виконання зобов'язань класифікуються за різними підставами.

1)залежно від часу і способу встановлення (виникнення) вони можуть бути поділені на спеціальні і універсальні.Спеціальні засоби забезпечення встановлюються в момент виникнення зобов'язання. До таких засобів належать: неустойка, завдаток, застава, порука, гарантія і притримання.

Універсальним засобом забезпечення зобов'язань є відшкодування боржником збитків, яких зазнав кредитор внаслідок невико­нання зобов'язання. Особливістю його є те, що він застосовується незалежно від спеціальної домовленості сторін про це. 2)Залежно від характеру забезпечення інтересів кредитора можна розрізняти речово-правові і зобов'язально-правові засоби забезпе­чення виконання зобов'язань.Речово-правові засоби характерні тим, що інтереси кредитори забезпечуються за рахунок заздалегідь виділеного майна. Предметом зезпечення є це майно. До них належать: застава, завдаток,

Зобов'язально-правові засоби стимулюють боржника до належного виконання зобов'язання шляхом створення можливості пред’явлення до нього або до третіх осіб, що вступили заздалегідь в договір, зобов'язальної вимоги. До них належать: неустойка, порука, гарантія.

3.(72) Ліцензійний договір

За ліцензійним договором одна сторона (ліцензіар) надає другій стороні (ліцензіату) дозвіл на використання об'єкта права інтелектуальної власності (ліцензію) на умовах, визначених за взаємною згодою сто¬рін з урахуванням вимог закону (ч. 1 ст. 1109 ЦК).

Сторонами ліцензійного договору є ліцензіар та ліцензіат.

Ліцензіар - фізична чи юридична особа, яка за ліцензійним до¬говором передає у визначених межах та на певний строк належне їй право інтелектуальної власності на результат творчої чи науково-технічної праці.

Ліцензіат - фізична чи юридична особа, яка за ліцензійним до¬говором отримує дозвіл на використання об'єкта права інтелекту¬альної власності у визначених межах та на певний строк.

Істотними умовами ліцензійного договору слід вважати: вид ліцензії (за загальним правилом, за ліцензійним договором нада¬ється невиключна ліцензія, якщо інше не зазначено в договорі), сферу використання об'єкта права інтелектуальної власності (конкрет¬ні права, що надаються за договором, способи використання зазначеного об'єкта, територія та строк, на які надаються права то-що), розмір, порядок і строки оплати за використання об'єкта права інтелектуальної власності, а також інші умови, які сторони вважають за доцільне включити в договір.

Сторони ліцензійного договору мають чітко визначити можли¬вий обсяг використання об'єкта права інтелектуальної власності: ті права та способи використання об'єкта права інтелектуальної власності, які не визначені в ліцензійному договорі, вважаються такими, що не надані ліцензіату. Крім того, предметом ліцензійного договору не можуть бути права на використання об'єкта права інте¬лектуальної власності, що не були чинними на момент укладання договору.

Відповідно до ст. 1110 ЦК України ліцензійний договір укладається на строк, встановлений договором, який повинен спливати не пізніше спливу строку чинності виключ¬ного майнового права на визначений у договорі об'єкт права інте-лектуальної власності. Ліцензійний договір у випадках, передбачених законом, може передбачати укладання субліцензійного договору, за яким ліцензіат надає іншій особі (субліцензіату) субліцензію на використання об'єкта права інтелектуальної власності. У цьому разі відповідаль­ність перед ліцензіаром за дії субліцензіата несе ліцензіат, якщо інше не встановлено ліцензійним договором.

Білет 3, 1(3). За договором перевезення пасажира одна сторона (перевізник) зобов'язується перевезти другу сторону (паса­жира) до пункту призначення, а в разі здавання багажу — також доставити багаж до пункту призначення та видати його особі, яка має право на одержання багажу, а пасажир зобов'язується сплати­ти встановлену плату за проїзд, а у разі здавання багажу — також за його провезення.Договір перевезення пасажира і багажу є двостороннім, відплатним і консенсуальним. Однак умова договору про перевезення багажу є реальною, оскільки набуває чинності лише з моменту здачі багажу перевізникові.Сторонами договору перевезення пасажира і багажу виступають перевізник та пасажир, які мають взаємні права та обов'язки. Паса­жиром може бути лише фізична особа.Оплата за договором перевезення пасажира і багажу склада­ється з проїзної плати та плати за перевезення багажу (ручної по­клажі), що нараховуються відповідно до нормативно встановлених тарифів.

Основні обов'язки пасажира:сплатити встановлену проїзну плату; дотримуватися правил користування транспортними засо­бами.

Пасажир має право: одержати місце у транспортному засобі згідно з придбаним квитком;

провозити із собою безоплатно одну дитину віком до шести років без права зайняття нею окремого місця;купувати для дітей віком від шести до чотирнадцяти років дитячі квитки за пільговою ціною;перевозити із собою безоплатно ручну поклажу в межах норм, встановлених транспортними кодексами (статутами);зробити не більше однієї зупинки в дорозі з подовженням стро­ку чинності проїзних документів (квитка) не більше ніж на десять діб, а в разі хвороби — на весь час хвороби; відмовитися від поїздки, повернути квиток і одержати назад повну або часткову вартість квитка - залежно від строку зда­вання квитка згідно з правилами, встановленими транспорт­ними кодексами (статутами);

отримувати повну та своєчасну інформацію про час та місце відправлення транспортного засобу за вказаним у транспорт­ному документі (квитку) маршрутом. Ручна поклажа (незареєстрований багаж) - це речі незалежно від виду упакування, що легко переносяться і за своїми розмірами без труднощів розміщуються в пасажирських приміщеннях транс­портних засобів (купе, каюті, салоні тощо) на спеціально відведе­них місцях. Ручна поклажа перевозиться під наглядом пасажира, тому перевізник не несе відповідальності за її знищення.

2(38). За договором прокату наймодавець, який здійснює підприємницьку діяльність з передання речей у найм, передає або зобов'язується передати рухому річ наймачеві у користування за плату на певний строк

Договір прокату є сплатним, консенсуальним або реальним, двостороннім

Сторонами в договорі прокату є наймодавець – особа яка здійснює підприємницьку діяльність, що пов’язана з передачею речей у найм.

фізичні особи-підприємці, так і юридичні особи.

Наймач – сторона (фізична або юридична особа) за договором прокату, яка отримує рухому річ у користування за плату на певний строк.

Особливі риси договору прокату:

1) наймодавцями можуть виступати лише суб'єкти підприємницької діяльності, що здійснюють передачу речей у найм. Тобто прокатна діяльність повинна бути систематичною: разова угода про передачу в найм рухомого майна не буде регулюватися нормами про прокат.

2) об'єктом договору прокату може бути лише рухома річ (крім транспортних засобів

Плата за прокат речі встановлюється за тарифами наймодавця. Платежі можуть вноситися періодично чи одноразово, що обумовлюється за договором

прокату на термін до 30 діб наймач вносить оплату повністю

За прокат предметів, виданих на тривалий строк (понад місяць), оплата вноситься щомісяця: за перший місяць – при видачі предмета прокату, а за кожний наступний – не пізніше 7 днів після закінчення терміну платежу, зазначеного в договорі прокату.

Договір прокату наділений певними особливостями щодо прав та обов’язків сторін:

-Наймач не має права здавати в піднайм майно, надане йому за договором прокату.

- В разі якщо наймодавець протягом дії договору прокату вирішить продати майно, наймач, на відміну від загального договору найму, не має переважного права на купівлю цього майна.

-Як капітальний, так і поточний ремонт речі здійснюється наймодавцем за його рахунок. Він звільняться від цього обов'язку, лише якщо доведе, що пошкодження речі сталося з вини наймача.

3(73) за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов’язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму. предметом договору купівлі-продажу можуть бути: окрема індивідуально визначена річ (квартира, будинок, земля, меблі тощо), родові речі (мука, овочі, папір, бензин тощо), а також певна сукупність прав і обов'язків (частка у статутному фонді товариства з обмеженою відповідальністю, підприємство, знак для товарів і послуг.

Право власності на окремі види майна, громадяни набувають з відповідного дозволу, що надається:1) на вогнепальну гладкоствольну мисливську зброю особам, які досягли 21-річного віку; вогнепальну мисливську нарізну зброю особам, які досягли 25-річного віку; газові пістолети, револьвери і патрони до них, заряджені речовинами сльозоточивої та дратівної дії, особам, які досягли 18-річного віку; холодну зброю та пневматичну зброю калібру особам, які досягли 18-річного віку - органами внутрішніх справ за місцем проживання цих осіб;на об'єкти, що перебувають на державному обліку як пам'ятки історії та культури Мін. культури, Мінінвестбудом і Головархівом України на радіоактивні речовини — Державним комітетом України з ядерної та радіаційної безпеки Предмета договору є не лише майно а його характеристики, такі як кількість, асортимент, якість, комплектність, тара та упаковка. кількість товару встановлюється у одиницях виміру або грошовому вираженні. Асортимент –це співвідношення товару за видами, моделями, розмірами , кольорами якість якого відповідає умовам договору купівлі-продажу. Зразок товару — це виріб, споживчі характеристики якості якого відповідають вимогам товару, що передається. Описом товарів є перелік споживчих характеристик, які повинен мати товар. гарантійний строк- встановлений строк, протягом якого продавець гарантує якість товару. строк придатності- зі спливом якого товар вважається непридатним для використання за призначенням. Продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, що відповідає умові договору купівлі-продажу щодо комплектності. ціна — певна грошова сума, що сплачується покупцем за отриману від продавця річ. Договір купівлі-продажу укладається в усній чи письмовій формі , щодо форми договору купівлі-продажу нерухомого майна укладається в письмовій формі й підлягає нотаріальному посвідченню та державній реєстрації.

Білет 4, 1(4) Зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов’язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов’язку. Зобов'язання можуть виникати: - з договорів та інших правочинів, передбачених законом, а також із договорів та інших правочинів, що не передбачені, проте не суперечать закону;- з односторонніх угод. У цих випадках суб’єкт шляхом одностороннього волевиявлення або розпоряджається своїм правом, або бере на себе суб’єктивний обов’язок, наділяючи тим самим іншу сторону відповідним суб’єктивним правом;-внаслідок адміністративних актів (актів органів державної влади та місцевого самоврядування);-з рішення суду;-внаслідок заподіяння майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі.-з інших дій громадян та юридичних осіб;-з настання або ненастання певної події.-Найбільш поширеною підставою виникнення зобов’язання є договір.

2(39)Відшкодування моральної (немайнової) шкоди - один із способів захисту цивільних прав, і різновид недоговірної цивільно-правової відповідальності, що застосовується в рамках відповідних недоговірних зобов'язань. самої моральної (немайнової) шкоди, протиправної поведінки (у вигляді рішення, дії чи бездіяльності), причинного зв'язку між поведінкою і завданою шкодою, вини заподіювача шкоди.

Моральна шкода полягає:-у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я;-у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів;-у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна;-у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутаціїфізичної або юридичної особи

Під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб

моральна шкода відшкодовується незалежно від вини заподіювача шкоди:-якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки;-якщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування як запобіжного заходу тримання під вартою або підписки про невиїзд, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт;

в інших випадках, встановлених законом. До таких випадків можна, зокрема віднести: незаконне проведення в ході розслідування чи судового розгляду кримінальної справи обшуку, виїмки; незаконне накладення арешту на майно; 3.(74) Договір перевезення вантажу:

Одержувачем вантажу (вантажоодержувачем) є фізична або юридична особа, зазначена в документі на перевезення вантажу, яка за дорученням вантажовідправника приймає вантаж і заповнює пе­ревізні документи в пункті призначення.

Перевізниками є, переважно, різноманітні підприємства транс­порту (юридичні особи), але ними можуть бути і фізичні особи-підприємці.

За договором перевезення вантажу перевізник зобов'язаний:1)надати придатні для перевезення транспортні засоби у строк, встановлений договором. Розрізняють технічну й комерційну придатність транспортних за­собів для перевезень. Технічна придатність характеризує їх справ­ність, а комерційна — інші властивості транспортних засобів.-своєчасно здійснити завантажувально-розвантажувальні ро­боти у випадках, передбачених транспортними кодексами (статутами) і (або) договорами-забезпечити під час транспортування цілісність і схоронність вантажу.- своєчасно доставити вантаж до пункту призначення;-після доставки вантажу в пункт призначення повідомити про-це вантажоодержувача та передати йому вантаж. - в окремих випадках, передбачених транспортними кодекса­ми (статутами), при здачі вантажу одержувачу перевірити ва­гу, кількість місць і стан вантажу. -

Перевізник має право:-застави на переданий йому вантаж або ж притримати його для забезпечення внесення провізної плати та інших плате­жів.-відмовитися від прийняття вантажу, що поданий у тарі та (або) упаковці, які не відповідають встановленим вимогам, а також у разі відсутності або неналежного маркування вантажу На відправника покладаються обов'язки:-оплатити перевезення вантажу та додаткові послуги, надані перевізником, якщо це встановлено договором або транспорт­ними кодексами (статутами);-

пред'явити комплект заповнених транспортних документів;-пред'явити вантаж, який підлягає перевезенню, у належній тарі та (або) упаковці, замаркований відповідно до встанов­лених вимог.

Належність тари і упаковки означає, що при розміщенні в них товару (вантажу) вони забезпечують його захист від пошкоджень та втрат у процесі транспортування, а в окремих випадках ще й захист довкілля від забруднення;

у випадках, передбачених договором, своєчасно здійснити завантажувальні роботи із додержанням правил, встановле­них актами транспортного законодавства.

Відправник вантажу має право відмовитися від наданого транспортного засобу, якщо він є непридатним (як у технічному, так і в комерційному аспектах) для перевезення цього вантажу.

Одержувач набуває обов'язків переважно з моменту прибуття вантажу. Він зобов'язується:

прийняти вантаж у перевізника; у випадках, передбачених договором, здійснити розвантажу­вальні роботи, а також повністю очистити рухомий склад всередині та зовні у строки, встановлені транспортними ко­дексами (статутами) або договором; своєчасно вивезти зі станції вантаж. У разі порушення стро­ків вивезення вантажу стягується додаткова плата за його зберігання на залізниці; оплатити перевезення вантажу та додаткові послуги, надані перевізником, якщо це встановлено договором або транспорт­ними кодексами (статутами).

Права одержувача:

перевірити вагу, кількість місць і стан вантажу, залучивши до цього представника перевізника і оплативши його участь; відмовитися від прийняття вантажу в разі, коли якість вант­ажу через псування або пошкодження змінилася настільки, що виключається можливість повного або часткового його використання.

Білет 5, 1(5) Договір міни передбачає обмін одного майна на інше. При цьому кожний з тих, хто бере участь у міні, вважається продавцем того майна, яке він дає в обмін, і покупцем майна, яке одержує.За договором міни у разі нерівноцінності обмінюваного майна сторона, яка отримує річ більшої вартості, може компенсувати іншій стороні різницю відповідною сумою. Уклавши договір, кожна сторона втрачає право власності на товар, який передає в обмін і надає право власності на товар, який вимінює. Отже, договір міни, як і договір купівлі-продажу, належить до договорів, що опосередковують перехід права власності. Однак, сфера застосування договору міни є значно вужчою, ніж договору купівлі-продажу, тому що еквівалентом у товарних відносинах є в основному гроші. На відміну від купівлі-продажу за договором міни як еквівалент зазвичай виступають не гроші, інше рівноцінне майно.  Договір міни є двостороннім, оскільки кожна із сторін міни має певні зобов'язання на користь іншої і вважається боржником та кредитором одночасно. Предметом договору міни може бути товар, який є у власності сторони на момент укладання договору. Товаром можуть бути різні рухомі та нерухомі речі, допущені до товарообігу, тобто об'єкти, не вилучені з цивільного обороту, а також інше майно з урахуванням його особливостей, встановлених законодавством. Предметом договору можуть бути роботи (діяльність, результати якої мають матеріальний вираз і можуть бути реалізовані для задоволення потреб фізичних чи юридичних осіб) та послуги/Сторонами договору міни можуть бути фізичні та юридичні особи. за договором міни право власності на обмінювані товари переходить до сторін одночасно після виконання зобов'язань щодо передання майна обома сторонами, якщо інше не встановлене договором або законом.

2(40) неустойка — це грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредитору в разі порушення боржником зобов'язання. Залежно від джерела встановлення неустойка поділяється на:1) законну, тобто встановлену в нормативному порядку — в законі або іншо­му правовому акті;

2) договірну, яка встановлюється безпосередньо в нормах договору (угоди), укладеного між сторонами. Розмір неустойки, встановлений законом, може бути збільшений у договорі.

Розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків. Сторони мають право зменшити розмір неустойки.Формами неустойки є штраф і пеня. Штраф — це неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежне ви­конаного зобов'язання.Пеня — це неустойка, що обчислюється у відсотках від суми не­своєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день про­строчення виконання. Сплата (передання) неустойки не звільняє боржника від виконання свого обов'язку в натурі, а кредитор, отримавши неустойку, не позбав­ляється права на відшкодування збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов'язання.Залежно від співвідношення права на неустойку з правом на від­шкодування збитків розрізняють чотири види неустойки: штрафну, залікову, виключну та альтернативну.

Штрафною називається неустойка, що підлягає стягненню у пов­ному розмірі, незалежно від відшкодування збитків. заліковою, називаєтьсяколи відшкодуванню підляга­ють як неустойка, так і збитки, але лише в частині, в якій вони не покриваються неустойкою.

Виключна неустойка обмежує відповідальність за невиконання чи неналежне виконання зобов'язання тільки виплатою неустойки, взагалі виключаючи вимогу про відшкодування збитків.

Альтернативна неустойка надає кредитору можливість вибору стягнення неустойки чи відшкодування збитків.

3(75) Договір страхування —це письмова угода між страхувальником та страховиком, за якою страховик бере на себе зобов'язання у разі настання страхового випадку виплатити страхову суму або відшкодувати завданий збиток у межах страхової суми страхувальнику чи іншій особі, визначеній страхувальником, або на користь якої укладено договір страхування (надати допомогу, виконати послугу тощо), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі у визначені терміни та виконувати інші умови договору. двостороннім,реальним,відплатним, алеаторним (ризиковим).Зміст договору:

Обов’язки страхувальника: 1) своєчасно вносити страхові платежі; 2) при укладенні договору страхування надавати інформацію страховикові про всі відомі йому обставини, що мають істотне значення для оцінки страхового ризику, і надалі інформувати його про будь-які зміни страхового ризику; 3) вживати заходів щодо запобігання та зменшення збитків, завданих внаслідок настання страхового випадку; 4) повідомити страховика про настання страхового випадку в термін, передбачений умовами страхування; 5) повідомити страховика про інші діючі договори страхування щодо об'єкта, який страхується. Права страхувальника поєднуються з відповідними обов'язками страховика, основними серед яких є: 1) ознайомити страхувальника з умовами та правилами страхування; 2) протягом двох робочих днів, як тільки стане відомо про настання страхового випадку, вжити заходів щодо оформлення всіх необхідних документів для своєчасної виплати страхового відшкодування; 3) у разі настання страхового випадку виплатити страхове відшкодування у передбачений договором термін. За несвоєчасну виплату страхової суми страховик несе майнову відповідальність шляхом сплати страхувальникові неустойки (штрафу, пені), розмір якої визначається угодою сторін; 4) відшкодувати витрати, понесені страхувальником у разі настання страхового випадку щодо запобігання або зменшення збитків, якщо це передбачено умовами договору; 5) за заявою страхувальника у разі здійснення страховиком заходів, що зменшили страховий ризик, переукласти з ним договір страхування; 6) тримати в таємниці відомості про страхувальника та його майнове становище, крім випадків, передбачених законодавством України. Страховик зобов'язаний видати документ на підтвердження укладення договору страхування (страхове свідоцтво чи поліс), скласти страховий акт (аварійний сертифікат). Білет № 6( 1) 6 Відповідальність за порушення умов договору перевезення Перевізник несе відповідальність у разі прострочення доставки вантажу, а також за втрату, недостачу, пошкодження вантажу.Одним з обов'язків перевізника є своєчасна доставка вантажу, при винному порушенні якого він несе відповідальність. Перевізник зобов'язаний доставити вантаж у пункт призначення в строк, передбачений транспортними кодексами, статутами або правилами. Якщо строк доставки вантажів у вказаному порядку не встановлений, сторони мають право встановити цей строк у договорі (ч. 1 ст. 313 ГК України). Перевізник звільняється від відповідальності за прострочення в доставці вантажів, якщо прострочення сталося не з його вини. Також перевізник відповідає за збереження вантажу з моменту прийняття його до перевезення та до видачі вантажоодержувачу, якщо не доведе, що втрата, недостача, пошкодження чи знищення вантажу сталося внаслідок обставин, які перевізник не міг попередити та усунення яких від нього не залежало, тобто з незалежних від нього причин. Такими обставинами можуть бути:- вина вантажовідправника чи вантажоодержувача;- особливі природні властивості вантажу, який перевозиться;- недоліки тари чи упакування, які не могли бути виявлені по зовнішньому вигляду при прийомі вантажу до перевезення;- застосування тари, яка не відповідає властивостям вантажу чи встановленим стандартам, при відсутності слідів пошкодження тари в дорозі;- здача вантажу до перевезення без позначення в накладній його особливих властивостей, які потребують особливих умов та заходів безпеки для збереження вантажу при перевезенні чи збереженні. Наявність однієї із вказаних обставин доводить перевізник. Якщо внаслідок пошкодження вантажу його якість змінилась настільки, що вантаж не може бути використаний за прямим призначенням, вантажоотримувач має право відмовитись від нього та вимагати відшкодування за його втрату. Якщо вантаж, за втрату чи недостачу якого перевізник заплатив відшкодування, буде через деякий час знайдений, вантажоотримувач (вантажовідправник) має право вимагати видати йому вантаж, повернувши ті кошти, які він отримав за його втрату чи недостачу. Виплата штрафу за доставку вантажу з прострочкою не звільняє перевізника від відповідальності за втрату, недостачу чи пошкодження вантажу, які сталися внаслідок прострочки.(2) 41 Правове регулювання лізингу. В Україні відносини лізингу регулюються: Цивільним Кодексом України; Господарським Кодексом України (стосовно операцій лізингу між господарчими суб'єктами); Законом України «Про фінансовий лізинг» застосовується до такого виду лізингу, як фінансовий; Законом України «Про оподаткування прибутку підприємств» регулюється оподаткування таких операцій податком на прибуток; Законом України «Про податок на додану вартість» (щодо оподаткування лізингових операцій податком на додану вартість); Конвенція УНІДРУА «Про міжнародний фінансовий лізинг» застосовується до операцій міжнародного фінансового лізингу у випадку, якщо місця підприємницької діяльності лізингодавця і лізингоодержувача розташовані в різних країнах і ці держави й країна, в якій здійснюється підприємницька діяльність постачальника, є договірними державами; або і договір постачання, і договір лізингу регулюються законодавством Договірної держави. Лізинг — це господарська діяльність, спрямована на інвестування власних або залучених фінансових коштів, яка полягає у наданні за договором лізингу однією стороною (лізингодавцем) у виключне користування іншій стороні (лізингоодержувачу) на визначений термін майна, яке належить лізингодавцю або яке він придбає у власність (господарське відання) за дорученням або за згодою лізингоодержувача у відповідного постачальника (продавця) майна за умови сплати лізингоодержувачем періодичних лізингових платежів. (3) 76 Поняття та елементи зобов’язання Зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов’язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов’язку. Елементами зобов’язання є суб’єкт, об’єкт і зміст. Суб'єкти зобов'язання. Суб'єктами зобов'язання можуть виступати як фізичні, так і юридичні особи. Правомочна сторона у зобов'язальних правовідносинах дістала назву кредитора, а зобов'язана — боржника. Однак здебільшого кожен з учасників зобов'язання є водночас і кредитором, і боржни­ком, зокрема продавець і покупець у договорі купівлі-продажу, замовник і підрядник у договорі підряду, орендар і орен­додавець у договорі оренди. У зобов'язаннях можуть брати участь і ті особи, які не є сторонами; їх називають третіми особами. Об'єкти зобов'язання. Юридичним об'єктом зобов'язан­ня визнається певна поведінка зобов'язаної особи. Якщо обидва суб'єкти водночас виступають як кредитор і боржник, то в такому зобов'язанні можна виділити два юридичні об'єкти—дії кожного учасника, які вчиняються ним при виконанні функцій боржника. Зміст зобов'язань. Зміст зобов'язальних правовідносин, утворюють суб'єктивні права та обов'язки його учасників.

Білет № 7(1) 7 Поняття, значення і функції в цив. договорі Договір є найпоширенішою підставою виникнення цивільних зобов’язань. Договір може розглядатися як багатозначне явище: як під­става виникнення правовідносин; як самі правовідносини, що виниклі з цієї підстави; і, нарешті, як форма, якої відповідні правовідносини набувають. договір - це домовленість двох або кількох суб'єктів, спрямована на встанов­лення, зміну, припинення цивільних правовідносин. До функцій цивільно-правового договору належать: регуля­тивна, ініціативна, програмно-координаційна, інформаційна, га­рантійна, захисна. Регулятивна функція договору зумовлена зростанням його значення як джерела (форми) регулювання цивільних відносин. Вона означає, що договір розцінюється як форма цивільного за­конодавства. Він може встановлювати права й обов'язки не лише для учасників конкретних відносин, а й для інших осіб, які всту­пають у стосунки з учасниками цього договору. Ініціативна функція договору полягає в тому, що він є актом вияву ініціативи і реалізації диспозитивності сторін. Програмно координаційна функція означає, що договір є своє­рідною програмою поведінки його учасників і засобом коорди­нації цієї поведінки. Інформаційна функція виявляється в тому, що договір міс­тить певну інформацію про права і обов'язки сторін. Гарантійна функція зводиться до залучення з метою стиму­лювання належного виконання договору системи забезпечуваль них засобів, які також набувають договірної форми.

Захисна функція полягає в застосуванні механізму захисту порушених прав за допомогою примусу до виконання зобов'я­зання в натурі, відшкодування збитків тощо.

(2)42 Відшкодування ю. або ф.о шкоди, завданої їх працівником чи іншою о. Правовою підставою недоговірної відповідальності за шкоду, за­подіяну працівником юридичної чи фізичної особи, є ст. 1172 ЦК України, відповідно до якої юридична або фізична особа відшко­довує шкоду, завдану їх працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов'язків.Працівник при здійсненні своїх трудових обов'язків не розгляда­ється як окремий суб'єкт права, оскільки сукупність дій праців­ників становить діяльність юридичної чи фізичної особи. Особливості складу даного цивільного правопорушення: наявність трудових правовідносин між суб'єктом, зобов'я­заним відшкодувати шкоду, та безпосереднім її заподіювачем; заподіяння шкоди працівником під час виконання ним тру­дових (службових) обов'язків. Шкода, завдана учасником (членом) підприємницького товариства чи кооперативу, підлягає відшкодуванню зазначеними юридичними особами лише у випадку, коли він здійснював підприємницьку або іншу діяльність від імені даного товариства чи кооперативу. Так, безпосереднім заподіювачем шкоди є працівник (службовець), підрядник та учасник (член) підприємницького товариства чи кооперативу. А відповідальність за дїі таких осіб покладається відповідно на юридичну чи фізичну особу, з якою заподіювач шкоди перебуває в трудових (службових) відносинах, замовника за договором підряду та підприємницькі товариства, кооперативи, учасником (членом) яких він є. Відповідно до ч. 1 ст. 1191 ЦК України, відшкодувавши шкоду, юридична чи фізична особа мають право зворотної вимоги (регресу) до винної особи в розмірі виплаченого відшкодування, якщо інший розмір не встановлено законом.(2)77Створення загрози життю, здоровю, майну ф. або ю.о. Фізична особа, життю, здоров'ю або майну якої загрожує небез­пека, а також юридична особа, майну якої загрожує небезпека, мають право вимагати її усунення від того, хто її створює (ст.1163 ЦК). Стаття 1163 ЦК України передбачає можливість виникнення зобов'язань між особою, інтересам якої загрожує небезпека (во­лоділець блага, зацікавлена особа), і особою, яка таку небезпеку створює (боржник). Суб'єктами даного зобов'язання можуть бути як фізичні, так і юридичні особи. Підставою виникнення зобов'язань є факт створення за­грози цивільним правам та інтересам інших осіб. Змістом зобов'язань є право зацікавленої особи вимагати усунення загрози від того, хто її створює, і обов'язок останнього усунути небезпеку. Усунення небезпеки може полягати як у припиненні дій, якими створюється небезпека, так і у вчиненні дій, наприклад, коли чинником небезпеки є бездіяльність. Особа, яка вважає, що її загрожує небезпека, може звернутися як до особи, винної у створенні загрози, так і відразу до суду. Умовами для такого звернення є: загроза небезпеки життю, здоров’ю або майну особи. Ця небезпека може полягати: у проведенні будівельних та інших робіт без належного дозволу і кваліфікації (прибудови, проведення газу, світла); в утриманні диких тварин, службових собак та собак бійцівських порід; в утриманні в квартирі (на балконі) свійських тварин, з порушенням встановлених правил; у порушенні правил експлуатації джерел підвищеної небезпеки; у наявності обставин, які можуть обумовити настання техногенних катастроф (зсуви на схилах, прорив дамби, провалля дороги); у різного роду екологічних небезпеках (забруднення атмосферного повітря, водної поверхні, грунтів) тощо. небезпека повинна бути реальною; можливість настання шкідливих наслідків має залежати саме від діяльності особи, дії якої потрібно припинити або яка має вчинити певні дії.

Білет №8 (1) – 8

Відповідальність за поруш. умов договору купівлі-продажу У разі невиконання продавцем вимоги закону щодо попередження покупця про права третіх осіб на товар покупець має право вимагати зниження ціни або розірвання договору купівлі-продажу, якщо він не знав і не міг знати про права третіх осіб на товар (ст. 659 ЦК України). У випадку відмови продавця передати проданий товар покупець має право відмовитися від договору купівлі-продажу. Коли продавець не передає покупцеві приналежності товару та документи, що стосуються товару та підлягають переданню разом з товаром відповідно до договору купівлі-продажу або актів цивільного законодавства, покупець має право встановити розумний строк для їх передання. Якщо у встановлений строк продавець їх не передасть, покупець має право відмовитися від договору купівлі-продажу та повернути товар продавцеві (ст. 666 ЦК України). У разі передання продавцем покупцеві меншої кількості товару, ніж це встановлено договором купівлі-продажу, покупець має право вимагати передання кількості товару, якої не вистачає, або відмовитися від переданого товару та його оплати, а якщо він оплачений, вимагати повернення сплаченої за нього грошової суми. Якщо продавець передав покупцеві більшу кількість товару, ніж це встановлено договором купівлі-продажу, покупець зобов’язаний повідомити про це продавця. Коли в розумний строк після одержання такого повідомлення продавець не розпорядиться товаром, покупець має право прийняти весь товар, якщо інше не встановлено договором. Якщо продавець передав товар в асортименті, що не відповідає умовам договору купівлі-продажу, покупець має право відмовитися від його прийняття та оплати, а якщо він вже оплачений, - вимагати повернення сплаченої за нього грошової суми. Коли продавець передав покупцеві частину товару, асортимент якого відповідає умовам договору купівлі-продажу, і частину товару з порушенням асортименту, покупець має право на свій вибір: 1) прийняти частину товару, що відповідає умовам договору, і відмовитися від решти товару; 2) відмовитися від усього товару; 3) вимагати заміни частини товару, що не відповідає асортименту, товаром в асортименті, який встановлено договором; 4) прийняти весь товар. Якщо продавець передав покупцеві товар без тари та (або) упаковки чи в неналежних тарі та (або) упаковці, покупець має право вимагати від продавця передання товару в належних тарі та (або) упаковці або заміни неналежних тари та (або) упаковки, якщо інше не випливає із суті зобов'язання чи характеру товару, або пред'явити до нього інші вимоги, що випливають із передання товару неналежної якості (ст. 686 ЦК). (2) – 43 Завдаток як спосіб виконання зобов’язань Завдатком є грошова сума або рухоме майно, що видається кредиторові боржником у рахунок належних з нього за договором пла­тежів, на підтвердження зобов'язання і на за­безпечення його виконання. Характерні риси завдатку: по-перше, завдатком можуть забезпечувати­ся тільки зобов'язання, що виникають із дого­ворів. Відповідно він не може використовува­тися для забезпечення деліктних зобов'язань, зобов'язань, що виникають внаслідок безпід­ставного збагачення, та деяких інших; по-друге, завдатком може бути забезпечене тільки виконання грошового зобов'язання. В залежності від предмета (форми) завдатку нині можна виділити два види завдатку: гро­шовий та майновий. Функції завдатку: 1)платіжна, оскільки видається в рахунок на­лежних платежів; 2) доказова, оскільки підтверджує факт укладен­ня договору (факт виникнення договірного зо­бов'язання); 3)забезпечувальна, полягає в тому, що сторони додатково пов'язані гарантією. Якщо сторона, яка передає завдаток, ухиляється від виконан­ня договору, вона втрачає завдаток; а при пору­шенні зобов'язання стороною, яка отримала завдаток, вона зобов'язана повернути його ін­шій стороні в подвійному розмірі Угода про завдаток згідно норм ст. 547 ЦК повинна вчинятися у письмовій формі під стра­хом визнання її нікчемною. Завдаток має певні відмінності від авансу. Аванс — це певна грошова сума або інші цінності, які боржник передає кредитору у ра­хунок майбутніх платежів. Аванс, як і завдаток, є доказом, який посвідчує факт наявності зобов'язання (доказова функція), а також зараховується в рахунок майбутніх пла­тежів (платіжна функція), але не може бути ви­знаним одним із способів забезпечення вико­нання зобов'язання. Сторона, яка видала аванс, має право вимагати його повернення практич­но у всіх випадках невиконання договору, а сторона, яка отримала аванс, ні за яких умов не може бути зобов'язана до його повернення у більшому розмірі. Для того, щоб сплачена сума визнавалася завдатком, необхідно прямо вказувати про це в договорі. В протилежному випадку отрима­на кредитором від боржника сума вважаєть­ся авансом.(3) – 78Підстави деліктної відповідальності Юридичною підставою позадоговірної відповідальності є склад цивільного правопорушення. Елементи складу є: шкода, протиправна поведінка, причинний зв'язок між шкодою і протиправною поведінкою, вина. Фактичною підставою є вчинення правопорушення. У цій формі виражена формула генерального делікту: хто з своєї вини заподіяв шкоду, зобов'язаний її відшкодувати. Шкода - зменшення або знищення майнових чи немайнових( особистих) благ, що охороняються законом. Виступаючи як зменшення наявних майновим, особистих благ, шкода може бути майновою і моральною(немайновою). Протиправність поведінки -_це невиконання юридичного обов'язку, встановленого нормою права. Протиправність виступає у, формі дії і бездіяльності. Шкода, заподіяна правомірними діями, підлягає відшкодуванню лише у випадках, передбачених законом. Заподіяння шкоди вважається правомірним у таких випадках: 1. при здійсненні прав і виконанні обов'язку. Це найпоширеніший спосіб заподіяння шкоди правомірними діями; 2. згода потерпілого на заподіяння йому шкоди. Така згода має юридичне значення за умови, що вона є, добровільною та її здійснення не порушує інтереси інших осіб. Проте не має юридичного значення згода потерпілого на ушкодження здоров'я, заподіяння смерті, така дія завжди буде протиправною; 3. виключається протиправність заподіяння шкоди дією, яка вчинена у стані необхідної оборони. Якщо при захисті від протиправного посягання той, хто обороняється, заподіяв шкоду третім особам, вона відшкодовується тим, хто вчинив напад. У разі перевищення меж необхідної оборони шкода, заподіяна посягаючому, підлягає відшкодуванню; 4. правомірними вважаються дії, якими завдано шкоди у стані крайньої необхідності. Умовами правомірності заподіяння шкоди є: неможливість за певних обставин усунути небезпеку, що загрожує, іншими засобами.Крайня необхідність, як і необхідна оборона, є здійснення права на захист, тобто правомірною дією.

Білет №9 (1) – 9 Поняття договору зберігання/ За договором зберігання одна сторона (зберігач) зобов'язується зберігати річ, яка передана їй другою стороною (поклажодавцем), і повернути її поклажодавцеві у схоронності. Такий договір є двостороннім, оплатним та консенсуальним, а у разі, коли зберігання речей здійснюється суб'єктом підприємницької діяльності на складах (у камерах, приміщеннях) загального користування, договір набуває ще й ознак публічного договору. Зберігання, залежно від різноманітних ознак, слід поділяти на види: загальне та спеціальне. Загальне зберігання регулюється загальними засадами про зберігання та поширює свою дію на всі спеціальні види зберігання (§ 1 глави 66 ЦК). Спеціальні види зберігання мають свої особливості, що витікають зі специфіки діяльності тих осіб, які здійснюють послуги щодо зберігання (§3 глави 66 ЦК). До спеціальних видів зберігання слід відносити зберігання речі у ломбарді (ст. 967 ЦК), зберігання цінностей у банку (ст. 969 ЦК), зберігання речей у камерах схову організацій, підприємств транспорту (ст. 972 ЦК), зберігання речей у гардеробі організації (ст. 973 ЦК). Залежно від виду речей, що передаються на зберігання, слід виділяти регулярне (коли зберігають речі індивідуально визначені) та іррегулярне (коли об'єктом зберігання є родові речі). Сторонами (контрагентами) за даним договором є поклажодавець та зберігач. Поклажодавцем є особа, яка передала річ на зберігання. Поклажодавцем може бути фізична чи юридична особа, яка є власником речі, або інша особа, уповноважена для передання речі на зберігання. Зберігачем також може бути, як правило, право та дієздатна фізична або юридична особа, однак в окремих випадках до особи — зберігача також можуть ставитися певні умови. (2) – 44 Припинення договору майнового найму та його правові наслідки Оскільки договір найму (оренди) житла є строковим, то, відповідно, найбільш поширеною підставою його припинення є закінчення строку, на який він був укладений, якщо сторони вирішили не продовжувати дії договору .Також потрібно мати на увазі, що договір вважається укладеним на таких самих умовах і на такий самий строк, у разі, коли наймодавець не попередив наймача, а наймач не звільнив помешкання (ч. 1 ст. 822 ЦК України). Договір може бути достроково розірваний на вимогу однієї із сторін. Так, наймач має право відмовитися від цього договору: у будь-який час за згодою інших осіб, які постійно проживають разом з ним, письмово попередивши про це наймодавця за три місяці; 2)якщо житло стало непридатним для постійного проживання у ньому. Договір найму (оренди) житла може бути розірваний на вимогу наймодавця за рішенням суду у разі: 1) невнесення наймачем плати за житло за шість місяців, якщо договором не встановлений більш тривалий строк, а при короткостроковому наймі - понад два рази; 2) руйнування або псування житла наймачем або іншими особами, за дії яких він відповідає. При цьому за рішенням суду наймачеві може бути наданий строк не більше одного року для відновлення житла. Правовими наслідками розірвання договору найму (оренди) житла, згідно ст. 826 ЦК України, є виселення з житла наймача та інших осіб, які проживали у помешканні, на підставі рішення суду, без надання їм іншого житла. (3) – 79Сторони зобов’язання. Суб'єктами виконання зобов'язання є кре­дитор і боржник. Відповідальність за неви­конання або неналежне виконання зобов'язання при передоручені несе та сторона, яка є учасником договору, якщо зако­нодавством не передбачено, що ця відповідальність покла­дається безпосередньо на виконавця. Заміна осіб у зобов'язанні пов'язана з тим, що попередні учасники зобов'язань вибувають з цих відносин, а їх права та обов'язки у повному обсязі переходять до суб'єктів, які їх за­мінюють. Заміна осіб у зобов'язанні може набувати форми заміни кредитора або заміни боржника. . Кредитор, який поступається своїм правом вимоги за зобов'язанням третій особі, називається цедентом, а особа, якій кредитор поступається своїм правом вимоги за зобов'язан­ням — цесіонарієм. Для цесіонарія зберігають силу всі засоби забез­печення зобов'язання (застава, завдаток, порука тощо). Якщо боржник ухиляється від виконання, то тільки до нього і може бути пред'явлена вимога з боку цесіонарія. Однак при уступці вимоги щодо фактично недійсного, неіснуючого зобов'язання перед цесіо­нарієм відповідатиме цедент, тобто попередній кредитор. Отже, цедент відповідає перед цесіонарієм за не­дійсність переданої йому вимоги, але не відповідає за невико­нання цього зобов'язання боржником.

Білет № 10 (1) – 10 Зміст і тлумачення договору. Зміст договору — це ті умови, на яких укладена відповідна угода сторін. Якщо договір оформлено письмово у вигляді одного документа, підписаного сторонами, або шляхом обмі­ну листами, то відповідні умови фіксуються в пунктах догово­ру, в яких можуть міститися і посилання на норми чинного у цій сфері законодавства. Отже, істотними вважаються насамперед ті умови догово­ру, які названі такими за законом. Істотними є й ті умови договору, які прямо не названі такими у нормативних актах, але конче потрібні для договору даного виду (наприклад, умова про ціну є необхідною для будь-якого сплатного договору).. Серед договірних умов, крім істотних, виділяють також зви­чайні та випадкові умови. Звичайні— це ті умови, які перед­бачаються у законі чи іншому нормативному акті і стають обов'язковими для сторін внаслідок факту укладення догово­ру. Від істотних звичайні умови відрізняються тим, що вони не потребують окремого погодження і про них не обов'язково застерігати у тексті договору. Випадковими прийнято вважати такі умови договору, які погоджені сторонами у відступ від положень диспозитивних норм або з метою вирішення питань, що взагалі не врегульо­вані законодавством. Публічним визнається договір, у якому однією із сторін є підприємець, що взяв на себе обов'язок здійснювати продаж, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до нього звертається. (2) – 45Відшкодування шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу дізнання, прокуратури Суб'єктом - заподіювачем шкоди є правоохо­ронні та судові органи, до яких за ЦК України належать: органи дізнання: міліція, податкова міліція (у справах про ухилення від сплати подат­ків і зборів (обов'язкових платежів), а також у справах про приховування валютної виручки); органи безпеки (у справах, віднесених законом до їх відання); органи попереднього (досудового) слідства: слідчі прокуратури; слідчі органів внутрішніх справ; слідчі податкової міліції; слідчі органів безпеки; органи прокуратури, органи суду Відповідно до ст.1176 ЦК України відшкодування шкоди, завданої діями правоохоронних органів та суду, відбувається за таких умов:незаконне засудження;незаконне притягнення до кримінальної відповідальності; незаконне застосування як запобіжного заходу тримання під вартою; незаконне застосування як запобіжного заходу підписки про невиїзд; незаконне затримання; Якщо шкода завдається фізичним або юридичним особам внаслідок іншої незаконної дії або бездіяльності чи незаконного рішення органу дізнан­ня, попереднього (досудового) слідства, прокуратури або суду, така шкода відшкодовується на загальних підставах. Не має права на відшкодування завданої шкоди фі­зична особа, яка у процесі дізнання, попереднього (досудового) слідства або судового розгляду шляхом самообмови перешкоджала з'ясуванню істини і цим сприяла незаконному засудженню, незаконному притягненню до кримі­нальної відповідальності, незаконному застосуванню як запобіжного заходу тримання під вартою або підпискою про невиїзд, незаконному затриманню, незаконному накладенню адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт (ч.4 ст.1176 ЦК). Однак у разі, коли фізична особа вчинила самообмову внаслідок засто­сованих до неї фізичного чи психічного насилля, погроз, обману чи інших не­законних засобів, які доведені в належному порядку, у такому разі шкода, за­вдана особі, має відшкодуватися на підставах ст. 1176 ЦК. При цьому завдана ними шкода ві­дшкодовується державою Україна в особі відповідних фінансових органів за рахунок майна, у тому числі грошових коштів, які належать їй на праві влас­ності. (3) – 80 Рятування здоровя, життя фізичної особи, майна фізичної або юридичної особи.Чинне законодавство передбачає два види зобов’язань, що виникають внаслідок завдання шкоди особі, яка без відповідних повноважень здійснювала рятувальні дії: 1) зобов’язання внаслідок рятування здоров'я та життя фізичної особи (ст.1161 ЦК); 2) зобов’язання внаслідок рятування майна фізичної або юридичної особи (ст.1162 ЦК). Сторонами в цих зобов’язаннях виступають: 1) фізична особа (рятувальник), яка понесла майнові збитки, отримала каліцтво чи іншим чином ушкодила своє здоров’я під час рятування життя чи здоров’я іншої особи, майна фізичної або юридичної особи; 2) фізична або юридична особа, яка є власником (володільцем) майна, що рятувалося, або держава. Умовами виникнення таких зобов'язань є: 1) наявність ре­альної загрози для здоров'я та жит­тя або майна іншої особи. Небезпека не повинна бути мнимою, тобто такою, що існує лише в уяві рятувальника. Вона може бути обумовлена природними явищами, самою особою, життя, здоров’я або майно якої рятується, а також діями третіх осіб; 2) відсутність у рятувальника повноважень (обов'язку) вчиняти рятувальні дії щодо іншої фізичної особи. Отже, лікарі, професійні рятувальники, вогнеборці тощо не визна­ються суб'єктами вказаних зобов'язань; 3) спрямова­ність дій на рятування здоров'я, життя чи майна іншої особи. Шкода відшкодовується з урахуванням як майнового стано­вища власника (володільця) майна, якому загрожувала шкода, так і матеріального становища рятувальника, який зазнав шко­ди при рятуванні. У кожному разі розмір відшкодування шкоди не може переви­щувати вартості майна, щодо якого здійснювалися рятувальні дії.

БІЛЕТ № 11