40. Форма правочину. Державна реєстрація правочину.

Формою правочину є спосіб вираження волі його сторін. Форма правочину залежить від:

- суб'єктного складу правочину;

- предмета правочину;

- ціни правочину;

- строку, на який правочин укладається;

- конкретного виду правочину;

- прямих вказівок закону на форму конкретного правочину.

Чинне законодавство допускає укладення правочинів в усній, простій письмовій та письмовій нотаріальній формі. Особливим способом вираження волі є укладення договору шляхом вчинення конклюдентних дій, тобто дій, які свідчать про бажання однієї сторони укласти договір на умовах, запропонованих іншою стороною.

Усна (словесна) форма. Вона застосовується в усіх випадках, коли для виду правочину закон не передбачає іншої форми. Відповідно до ч. 1 ст. 206 ЦК усно можуть вчинятися правочини, які повністю виконуються сторонами у момент їх вчинення, за винятком правочинів, які підлягають нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, а також правочинів, для яких недодержання письмової форми має наслідком їх недійсність.

Письмова форма. Вона полягає в тому, що правочин вчиняється шляхом фіксації його змісту за допомогою письмового тексту і підписання особами, які його вчинили. До письмової форми прирівнюється вираження волі сторін за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку (ч. 1 ст. 207 ЦК).

Необхідною умовою дійсності деяких правочинів є їх державна реєстрація. Такої реєстрації зокрема потребує договір купівлі-продажу нерухомого майна (ст. 657 ЦК).

41. Умовні правочини. Відмова від правочину.

У цивільному праві існують правочини, які вчиняються під умовою, так звані умовні правочини. Під ними розуміють звичайні правочини, але відносно до яких виникнення, зміна, або припинення прав та обов'язків пов'язана з настанням якоїсь події. Для того, щоб угода була визнана умовною, ця подія має бути в майбутньому і до того ж невідомо, настане вона чи ні.

Умова в правочині може бути відкладною або скасувальною. Правочин вважається вчиненим під відкладною умовою, якщо сторони пов'язують виникнення прав та обов'язків з обставиною, щодо якої невідомо, настане вона чи ні. Це означає, що у момент укладення правочину права та обов'язки сторін ще не виникають: їх виникнення відсунуто до настання певної події. Правочин вважається вчиненим під скасувальною умовою, якщо сторони пов'язують припинення прав та обов'язків з обставиною, щодо якої невідомо, настане вона чи ні. Характерним для таких правочинів є те, що права та обов'язки сторін виникають у момент її укладення та існують до тих пір, поки не настане певна подія.

За загальним правилом особа, яка вчинила правочин, має право відмовитися від нього (ст.214 ЦК). Умови, порядок та наслідки якої відмови залежать від того, чи є цей правочин одностороннім правочином, чи договором. Так, особа, яка вчинила односторонній правочин, має право відмовитися від нього, якщо інше не встановлено законом.

Відмовитися від одностороннього правочину досить просто. Це пояснюється тим, що за особою, яка вчинила правочин, зберігається свобода правочину, у тому числі свобода (право) відмовитися від одностороннього правочину, але за умови, що ця відмова не порушує права інших осіб (ст.13 ЦК). Порушені відмовою від одностороннього правочину цивільні права іншої особи підлягають захисту на загальних підставах, встановлених ст.ст. 15-23 ЦК.

Особи, які уклали договір (вчинили дво- або багатосторонній правочин), мають право за взаємною згодою сторін, а також у випадках, передбачених законом, відмовитися від нього, навіть у тому разі, якщо його умови повністю ними виконані (ч.2 ст.214 ЦК)