12.Загальне поняття про психологію виховання, її предмет і завдання.

Виховання в широкому розіміння – це ф - я суспільства, яка забезпечує його розвиток, через передавання новим поколінням соціально-історичного досвіду попередніх поколінь відповідно до вимог часу. Психологія виховання досліджує психологічні особливості і закономірності формування людини, як особистості в умовах цілеспрямованого педагогічного впливу.

Предметом психології виховання є вивчення психологічних закономірностей формування свідомості людини як особистості в умовах цілеспрямованої організації педагогічного процесу. Психологія виховання розглядає виховання як процес, що здійснюється при взаємодії вихователів і дітей, взаємодії самих школярів, які є не тільки об'єктами, але й суб'єктами виховання.

Завдання:

1.Можливість активного і цілеспрямованого формування особистості. Тут найбільш чітко розрізняються погляди вчених на суть особистості, і перш за все, співвідношення соціального і біологічного в становленні особистості і її розвитку.

2.Закономірності і механізми формування моральної сфери особистості, можливості, умови і механізми активного впливу на цей процес.

3.Принципи і умови вивчення і організації системи впливів на процес формування особистості. В цьому плані особливе значення надається положенню психологічної науки про вікову періодизацію психологічного розвитку і провідних типів діяльності.

4.Оптимальні форми, умови і засоби організації виховного процесу, які забезпечують найбільш широкі можливості психологічної перебудови особистості.

13.Розкрити психологічні механізми виховання, переконання, навіювання, наслідування, рефлексія.

Одним із найважливіших завдань психології виховання полягає у вивченні психологічних механізмів формування особистості, які є необхідною умовою успіху перетворення виховних вимог, суспільства у внутрішні регулятори поведінки і діяльності підростаючої особистості.

Виховна система покликана орієнтуватися на формування учнів здатності протистояти негативним впливам середовища.

Переконування, як механізм і метод впливу слід відрізняти від переконання,як властивості компонента психіки, що включає в себе знання поєднані із щорою впевненістю в їх істинності. Структура переконування включає в себе теоретично обгрунтовані прийоми за допомогою яких певна інформація, що повідомляється органічно вплітається в сферу інтересів школярів.

Навіювання(сугестія) відбувається вплив передусім на почуття, а через них на розум і волю особистості внаслідок чого сприймання інформації з певного джерела досить не причетне і мало усвідомлене.

Наслідування може відбуватися, як мимовільно, так і довільно.Поняття наслідування повязане з іншими соціально – психологічними поняттями «мода», яке виявляється в багатьох аспектах в смаках, подобаннях, захопленнях тощо.

Рефлексія означає сприймання себе з позиції партнера по спілкуванню.

14.Формування цілісної особистості в процесі виховання.

Особистість формується на основі засвоєння людиною суспільних форм свідомості і поведінки. Моральна свідомість це відображення в свідомості людини принципів і норм поведінки, що регулюють взаємини людей, їх ставлення до суспільної справи, до суспільства. Психологи виділяють в розвитку моральної свідомості три головні етапи: доморальний рівень, коли дитина виконує встановлені правила, виходячи із егоїстичних уявлень; конвенціональну мораль, що орієнтується на зовнішні норми поведінки; автономну мораль, тобто орієнтацію на внутрішню, автономну систему принципів.

Однак перехід від однієї стадії до іншої складний і суперечливий. Сила моральної свідомості — в категоричності і універсальності основних постулатів. Щоб оволодіти азами моральності, дитина повинна мислити альтернативно: добро, або зло, добре, або погано. Дитина, що не засвоїла елементарних норм моральності як безумовних, категоричних імперативів не може стати моральною людиною. Але моральність не зводиться до системи заборон і вказівок. Які б не були джерела моральних норм і правил, моральне рішення та пов'язаний з ним ризик і відповідальність можуть бути тільки індивідуальними. Морально зріла людина ніколи не може відповісти однозначно на запитання дитини: "добре це чи погано?", тому що одна і та ж дія по-різному оцінюється в залежності від її контексту, наслідків, мотивів тощо. З цим пов'язаний моральний вибір, оцінки, самооцінки. При відсутності розвинутої моральної рефлексії жорстока система моральних принципів легко переходить в примітивне моралізування, звернення з мораллю до інших, але не до себе.