- •1.Предмет педагогічної психології. Її завдання.
- •Обгрунтувати поняття навчання та його психологічні механізми.
- •Характеристика методів педагогічної діяльності.
- •4. Обгрунтувати роль навчання в психічному розвитку дитини.
- •5.Розкрити взаємозвязок учбової діяльності та процесу засвоєння знань, умінь, навичок.
- •7.Поняття про учіння та його характеристика.
- •9.Види учіння та структура учбової діяльності учнів.
- •10.Особливості оволодіння учнями учбовою діяльністю.
- •11. Неуспішність, її причини і запобігання.
- •12.Загальне поняття про психологію виховання, її предмет і завдання.
- •13.Розкрити психологічні механізми виховання, переконання, навіювання, наслідування, рефлексія.
- •14.Формування цілісної особистості в процесі виховання.
- •15. Методи та прийоми формування досвіду громадянської поведінки.
- •16. Методи стимулювання і корекції поведінки.
- •17. Критерії та показники вихованості.
- •18. Вікові аспекти виховання.
- •19.Особливості виховання дітей з асоціальною поведінкою.
- •20.Загальна характеристика педагогячної діяльності.
- •21. Педагогічні здібності, їх класифікація.
- •22.Стилі педагогічної діяльності, підходи до їх класифікації.
- •23. Поняття педагогічного спілкування, його функції та етапи.
- •24. Психолого – педагогічні умови ефективності спілкування.
- •25Бар 'єри педагогічної взаємодії.
10.Особливості оволодіння учнями учбовою діяльністю.
Процес розвитку учбової діяльності означає формування під впливом вчителя основних структурних компонентів цієї діяльності. Учбову діяльність учні освоюють у сумісній діяльності з вчителем, учень повинен навчитися виконувати елементи цієї діяльності самостійно, без втручання вчителя. Коли дитина приходить до школи відбувається перебудова всієї системи відносин дитини з дійсністю. Д.Б.Ельконін писав, що у дошкільника є дві сфери соціальних відносин: "дитина-дорослі" та "дитина-діти". У школі виникає нова структура цих взаємин. Система "дитина-дорослий" диференціюється.
Система "дитина — вчитель" починає визначати ставлення дитини до дітей. Система "дитина — вчитель" становить центр життя дитини, від неї залежить сукупність всіх умов життя. Вчені відмічають парадокс учбової діяльності, який полягає в тому, що, засвоюючи знання, дитина не змінює їх. а предметом змін стає сама, як суб'єкт, що здійснює цю діяльність. Учбова діяльність є такою діяльністю, яка повертає сам суб'єкт діяльності на себе; вимагає рефлексії, оцінки власних змін. Самостійне виконання основних елементів учбової діяльності буде свідчити про те, що ця діяльність стала для учня провідною.
11. Неуспішність, її причини і запобігання.
Неуспішність — це гостра проблема сучасної школи, яка викликається багатьма причинами.Серед них розрізняють: соціальні, біологічні та педагогічні. Соціальні причини полягають у тому, що у перебудовний період нашого суспільства знання та чесна праця не відіграють вирішальної ролі у благополуччі людини. Знизилась цінність освіти, багатьом молодим людям став потрібен диплом, атестат, але не самі знання.
На думку вказаних авторів, є дві групи причин стійкої неуспішності. Одна з них пов'язана з недоліками у пізнавальній сфері учнів (недоліки у мисленні, не вироблені прийоми учіння, невміння використати свої індивідуально-психологічні особливості). Друга група причин пов'язана з недоліками мотиваційної сфери, а третя — із здатністю організовувати власну учбову діяльність.
Відставання школярів у навчанні може відбуватися не тільки через зовнішні, соціальні причини, а й з внутрішніх причин, а тому зміна зовнішніх умов життя і навчання школярів повинна відбуватися з урахуванням індивідуальних особливостей розвитку школярів. Запобігання: У процесі контролю за підготовленістю учнів потрібно спеціально контролювати засвоєння питань, що звичайно викликають в учнів найбільше утруднення; ретельно аналізувати й систематизувати помилки, які учні допускають в усних відповідях, письмових роботах.
Під час викладу нового матеріалу необхідно перевіряти в ході уроку ступінь розуміння учнями основних елементів викладеного матеріалу; стимулювати запитання з боку учнів, коли є утруднення в засвоєнні навчального матеріалу; застосовувати засоби підтримки інтересу до засвоєння знань; забезпечувати розмаїтість методів навчання, що дозволяють усім учням активно засвоювати матеріал.
В ході самостійної роботи учнів на уроці потрібно підбирати для самостійної роботи завдання з найбільш істотних, складних і важких розділів навчального матеріалу, прагнучи меншим числом вправ, але поданих у певній системі, досягти більшого ефекту; включати в зміст самостійної роботи вправи з усунення помилок, допущених у відповідях і в письмових роботах; інструктувати про порядок виконання роботи; стимулювати запитання до вчителя, коли є утруднення в самостійній роботі.
В ході домашньої роботи забезпечити повторення пройденого матеріалу, концентруючи увагу на найбільш істотних елементах програми, що викликають звичайно найбільше утруднення. Систематично давати домашнє завдання – роботу над типовими помилками.
